11 жовтня 2017 р. Справа № 820/1921/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Шевцової Н.В.
Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.
за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2017р. по справі № 820/1921/17
за позовом Лє ОСОБА_1 Май
до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування наказу,
Позивач, Лє ОСОБА_1 Май, звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд скасувати пункт 24 з підпунктами 24.1, 24.2, 24.3 наказу Державної міграційної служби України № 104 від 14.08.15 р.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2017р. по справі № 820/1921/17 зазначений позов задоволено. Скасовано пункт 24 з підпунктами 24.1, 24.2, 24.3 наказу Державної міграційної служби України № 104 від 14.08.2015 року "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання".
Відповідач, Державна міграційна служба України, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме розділ V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», ст.ст. 9, 86, 159 КАС України, та зазначає, що на момент звернення позивача із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, положенням чинного на той час законодавства не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без отримання дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», крім того вказує, на те, що позивач звернувся з заявою після закінчення строку, вказаного у Законі України «Про імміграцію». Просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2017р. по справі № 820/1921/17 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.05.2003 р. до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області звернулась громадянка ОСОБА_2 Республіки В'єтнам Лє ОСОБА_1 Май, ІНФОРМАЦІЯ_1, з клопотанням щодо видачі їй посвідки на постійне проживання, оскільки вона прибула в Україну у 1987 році з метою працевлаштування, до 1993 року працювала на канатному заводі м. Харкова та залишилась проживати в Україні.
Керівником УГІРФО ГУМВС України в Харківській області 29.05.2003 року на підставі заяви вказаної іноземки було прийнято рішення щодо документування її посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію».
05.04.2005 р. позивачці ВГІРФО УМВС України в Харківській області на підставі свого ж висновку від 05.04.2005 р. повторно оформив та видав посвідку на постійне проживання в Україні, серія ХР номер 12929.
30.06.2015 р. на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2015 р. у справі № 820/2062/15 Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснило позивачці обмін посвідки від 05.04.2005 р. серія ХР номер 12929 на постійне проживання у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку, видавши останній нову посвідку на постійне проживання ІН 092366.
В червні 2016 році позивачка звернулась до Московського районного відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про оформлення набуття її дитиною громадянства України за територіальним походженням. 23.03.2017 р. позивачці стало відомо, що набуття її дитиною громадянства України за територіальним походженням не оформлене, у зв'язку з тим що, Державною міграційною службою України було прийнято наказ № 104 від 14.08.2015 р., в п.24 якого зазначено:
- п.п. 24.1. скасувати повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 29.05.2003 р. про документування посвідкою на постійне проживання громадянки ОСОБА_3 Республіки В'єтнам Лє ОСОБА_4 Май, ІНФОРМАЦІЯ_2;
- п.п. 24.2. видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії ХР № 08876 від 29,05.2003 р. та серії ХР № 12929 від 05.04.2005 р. визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню;
- п.п. 24.3. начальникові ГУДМС у Харківській області ОСОБА_5 за місцем проживання іноземця забезпечити вилучення зазначених в підпункті 24.2 пункту 24 цього наказу посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства
Не погоджуючись із пунктом 24 наказу Державної міграційної служби України № 104 від 14.08.2015 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та правомірності позовних вимог, оскільки відсутні підстави для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити оскаржені рішення, дії на предмет того, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на яке спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення(дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
З матеріалів справи встановлено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення у формі Наказу №104 від 14.08.2015 р. "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання", де у пункті 24 (п.п. 24.1, 24,2, 24.3) зазначено, що скасовано рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 29.05.2003 року про видачу посвідки на постійне проживання громадянки ОСОБА_3 Республіки В'єтнам Лє ОСОБА_1 Май, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі висновку ГУ ДМСУ в Харківській області від 25.03.2015 року, та видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії ХР № 08876 від 29,05.2003 р. та серії ХР № 12929 від 05.04.2005 р. визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню.
З висновку ГУ ДМС у Харківській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 25.03.2015 року вбачається, що висновок ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 29.05.2003 року про задоволення клопотання гр. СРВ Лє ОСОБА_1 Май про видачу посвідки на проживання прийнято з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію».
З матеріалів справи вбачається, що рішення ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 29.05.2003 року щодо документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні прийнято відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до ч. 4 ст.11 Закону України "Про імміграцію" (в редакції чинній станом на травень 2003 року) особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Отже, за загальними правилами визначеними вищенаведеним законом посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.
Абзацом четвертим пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_3 Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.
Отже, з аналізу вказаної норми слідує, що іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію у разі звернення із заявою про видачу вказаної посвідки протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року.
Відповідно до розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року, ОСОБА_6 України «Про імміграцію» набирає чинності через місяць з дня його опублікування.
ОСОБА_6 опубліковано у виданні «Урядовий кур'єр» № 119 07.07.2001 р.
Таким чином, ОСОБА_6 України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року набув чинності 07.08.2001 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач гр. СРВ Лє ОСОБА_1 Май у 1987 році прибула до України на підставі угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. з метою працевлаштування, працювала на канатному заводі, м. Харкова, в подальшому після звільнення залишилася проживати в Україні.
З заявою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні позивач звернулася 29.05.2003 року, тобто з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року, як то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» вказаного Закону.
Докази звернення до 29.05.2003 року до уповноваженого органу з заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні позивачем не надано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що рішення ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 29.05.2003 року про документування позивача посвідкою на постійне проживання позивача в Україні без оформлення дозволу прийнято з порушенням абз.4 п. 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р.
Відповідно до п. 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 р. за № 1335/23867, рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню.
За таких обставин, у Голови Державної міграційної служби наявні повноваження щодо скасування рішення про видачу посвідки на постійне проживання, що прийнято з порушенням вимог законодавства.
Пунктом 24 Наказу голови ДМС №104 від 14.08.2015 р. "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" скасовано повністю рішення ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 29.05.2003 року про документування посвідкою на проживання гр. СРВ Лє ОСОБА_1 Май, ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки таке рішення прийнято з порушенням вимог Закону України «Про імміграцію». Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії ХР № 08876 від 29,05.2003 р. та серії ХР № 12929 від 05.04.2005 р. визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність пункту 24 Наказу голови ДМС №104 від 14.08.2015 р. "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання".
Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова через невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2017р. по справі № 820/1921/17 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Лє ОСОБА_1 Май до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_9
Повний текст постанови виготовлений 17.10.2017 р.