18 жовтня 2017 р.Справа № 547/682/17
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Яковенка М.М.
суддів: Лях О.П., Старосуда М.І.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Семенівського районного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року по справі № 547/682/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, третя особа Управління соціального захисту населення Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання відновити виплату пенсії,
За наслідками розгляду справи в порядку скороченого провадження, відповідно до ст..183-2 КАС України, постановою Семенівського районного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року задоволено позов.
Визнано протиправними дії ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2017.
Зобов'язано Глобинське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Полтавській області відновити з 01.04.2017 виплату пенсії ОСОБА_2.
Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі (а.с. 60-63). Апелянт наголошує на тому, що пенсійна справа ОСОБА_2 знаходиться на території, яка тимчасово не контролюється Українською владою, органи державної влади, в тому числі Пенсійний фонд України, там не функціонують.
Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, з урахуванням приписів ст..183-2, п.3 ч.1 ст.197 КАС України. Від апелянта надійшла заява про розгляд справи у відсутність їх представника.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що припиняючи виплату пенсії позивачу з 01.04.2017, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки визначена ним підстава припинення сплати пенсії не ґрунтується на законі як виді нормативно-правового акта України.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 з 1994 року призначено пенсію за віком (а.с. 7, 9).
Позивач проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1, але у 2014 році з початком проведення АТО переїхав до Полтавської області Семенівського району у с. Старий Калкаїв, де 19.11.2014 його взято на облік як внутрішньо переміщено особу та проводилась щомісячна виплата пенсії (а.с. 10).
30.03.2017 позивачу скасовано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Комісія) № 9 від 30.03.2017 (а.с. 16) та припинено виплату пенсії з 01.04.2017 (а.с.15). Рішення ухвалено на підставі подання управління соціального захисту № 9 від 30.03.2017.
Колегія суддів зазначає, що рішення Комісії не містить вказівки на будь-який нормативний акт, на підставі якого його ухвалено.
Довідкою третьої особи від 13.04.2017 № 105 підтверджено взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи з м. Донецьк Донецька область до с. Старий Калкаїв Семенівський район Полтавська область, де позивач проживає (а.с. 11).
13.04.2017 позивач отримав нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та 27.04.2017 подав заяву про поновлення виплати пенсії. Комісія винесла рішення № 12 від 04.05.2017 яким було призначено виплату пенсії лише з 01.10.2017 (а.с.16, 17).
31.05.2017 позивачем зареєстровано своє місце проживання у Горошинській сільській раді Семенівського району Полтавської області, за адресою: вул. Лісова, 10, с.Старий Калкаїв Семенівського району Полтавської області (а.с. 19).
Відтак він вже не є внутрішньо переміщеною особою, змінив у встановленому порядку своє зареєстроване та фактичне місце проживання.
01.06.2017 третя особа зняла позивача з обліку внутрішньо переміщених осіб за його заявою (а.с. 18).
Пенсійні виплати позивачу не відновлені, незважаючи на те, що він зареєстрував своє місце проживання в Семенівському районі Полтавської області і вже не є внутрішньо переміщеною особою.
31.05.2017 і 13.06.2017 позивач звертався до відповідача із заявами, у яких вказував про своє нове місце реєстрації в с. Старий Калкаїв Семенівського району Полтавської області та просив здійснювати виплату пенсії.
ОСОБА_1 об'єднаного управління ПФУ Полтавської області №14/Б-03 від 19.06.2017 р. ОСОБА_2 повідомлено, що йому виплата пенсії була зупинена відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою КМУ від 08.06.2016 №365, на підставі рішення Комісії, яким було скасовано довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 19.11.2014 та припинено виплату пенсії (а.с.15).
Після повторної видачі довідки 13.04.2017 Комісія винесла рішення, яким було призначено виплату пенсії з 01.10.2017. Однак до відповідача 07.06.2017 надійшов лист від УСЗН Семенівської РДА про те, що довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 13.04.2017 теж скасована, що унеможливлює подальшу виплату пенсії позивачу (а.с. 18). Крім того, повідомлено, що позивач взятий на облік за матеріалами електронної пенсійної справи, а паперова пенсійна справа знаходиться на тимчасово окупованій території.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Дії відповідача є неправомірними щонайменше з тих підстав, що позивач зареєстрував своє постійне місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2 і більше не є внутрішньо переміщеною особою, тому застосування до нього законодавства щодо внутрішньо переміщених осіб є неправомірним - він не суб'єктом відповідних правовідносин.
Посилання відповідача на відсутність паперової пенсійної справи також є необґрунтованою відмовою у виплаті пенсії.
Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Позивачу призначена пенсія у Донецькій області, але переїхавши на інше постійне місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3, орган пенсійного фонду повинен був витребування пенсійну справу та продовжити пенсійні виплати за його новим місцем проживання.
Пунктом 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005) визначено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
Також, в 2014 році Пенсійним фондом України максимально спрощено порядок переведення пенсійних справ із окупованих територій до інших регіонів України.
Відповідно до пояснень директора департаменту пенсійного забезпечення від 14.07.2014 р. взяття на облік пенсіонерів та забезпечення виплати їм пенсій здійснюється за новим місцем перебування або проживання лише за їх заявою та за матеріалами електронної пенсійної справи.
З огляду на ці положення нормативно-правових актів пенсіонер має право змінити своє місце проживання та безперешкодно отримувати пенсію за новим місцем проживання. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.
Як встановлено за матеріалами справи, Відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року не виносилось. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не за застосований та не доведений.
Колегія суддів вказує щодо порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з квітня 2017 року позивачу зупинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а наданий відповідачем рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.03.2017 р. не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI.
Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів також звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, та п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України, яка є єдиним органом законодавчої влади.
Вища юридична сила закону також полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Пунктом 1 Постанови КМУ «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», № 637 від 05.11.2014, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.
Разом із цим, відповідач, як на підставу призупинення пенсійних виплат позивачу, посилається на пункт 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 8 червня 2016 р. № 365.
Пункти 7 та 13 даного порядку зазначають, що для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. Комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.
Проте, положення вищевказаного Порядку, не узгоджуються із вичерпним переліком підстав для припинення для припинення виплати пенсії (встановленим у ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), який серед інших підстав припинення у п.5 передбачає лише випадки, встановлені виключно Законом.
Тобто, Відповідачем припинено виплату пенсій позивачу, як внутрішньо переміщеній особі на підставі автоматизованих даних Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, отриманих від органів соціального захисту населення, а також на підставі протоколів засідань комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка вирішує питання щодо призначення (поновлення) соціальних виплат. При цьому, зазначена комісія керується Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365, оцінка якій наведено вище.
Також, колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу з 01.04.2017, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки визначена ним підстава припинення сплати пенсії не ґрунтується на законі як виді нормативно-правового акта України.
Колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин справи погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст.2, 11, 159, 160, 167, 813-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211-212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області - залишити без задоволення.
Постанову Семенівського районного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року по справі № 547/682/17 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення, з урахуванням ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5