12 жовтня 2017 р.Справа № 816/982/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.
Суддів: Русанової В.Б. , Курило Л.В.
за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017р. по справі № 816/982/17
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (в подальшому - ТУ ДСА в Полтавській області), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Полтавській області щодо нездійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Полтави Чистик І.О. суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", за період з 01.01.2017 р. по 31.05.2017 р.; стягнути з ТУ ДСА в Полтавській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2017 р. по 31.05.2017 р., включаючи її складові, виходячи із щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000 гривень; зобов'язати ТУ ДСА в Полтавській області привести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1, відповідно до п. 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. №1402-VIII, в частині нарахування суддівської винагороди відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи із щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з 01.06.2017 р.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 р. адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині не здійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Полтави Чистик І.О. суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. №1801-VIII, за період з 01.01.2017 р. по 31.05.2017 р.; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці суддівську винагороду за час фактичної роботи у період з 01.01.2017 р. по 31.05.2017 р. у розмірі, встановленому ч. ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VІ, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VІІІ, з урахуванням здійснених позивачці виплат у вказаний період. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України "Про призначення суддів" №352/2013 від 27.06.2013 призначена на посаду судді Ворошиловського районного суду м. Донецька строком на п'ять років (а.с. 35-36).
Указом Президента України "Про переведення суддів" №564/2015 від 26.09.2015 р. позивачку переведено у межах п'ятирічного строку на роботу на посаді судді Ленінського районного суду м. Полтави (а.с. 37-39).
Наказом в.о. голови Ленінського районного суду м. Полтави № 52-ОС від 06.10.2015 р. ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Ленінського районного суду м. Полтави з 06.10.2015 р. за переведенням з Ворошиловського районного суду м. Донецька (а.с. 40).
За наказом голови Ленінського районного суду м. Полтави від 21.09.2016 р. №25-ОС ОСОБА_1 приступила до виконання обов'язків голови суду з 21.09.2016 р. строком на 2 роки, але не більше як на строк повноважень судді. Цим же наказом позивачці встановлено щомісячну доплату за перебування на адміністративній посаді у розмірі 10 відсотків посадового окладу, з 21.09.2016 р. (а.с. 41).
Наказом голови Ленінського районного суду м. Полтави від 30.06.2016 р. №13-ОС з 02.07.2016 р. ОСОБА_2 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу, у зв'язку з наявністю стажу роботи станом на 01.07.2016 р. 3 роки (а.с. 42).
Згідно штатного розпису Ленінського районного суду м. Полтави на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені в розмірі 16 000 грн. (а.с. 57).
Заява ОСОБА_2 про перерахунок їй як судді Ленінського районного суду м. Полтава суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000 гривень залишена відповідачем без задоволення (а.с. 17, 18).
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність ТУ ДСА в Полтавській області щодо нездійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Полтави Чистик І.О. суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VIII, за період з 01.01.2017 р. по 31.05.2017 р. протиправна, у зв'язку з чим відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за час фактичної роботи у період з 01.01.2017 р. по 31.05.2017 р. у розмірі, встановленому ч. ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. №1801-VІІІ, з урахуванням здійснених виплат ОСОБА_2 у вказаний період. У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача привести нарахування суддівської винагороди позивачці, відповідно до п. 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. №1402-VIII в частині нарахування суддівської винагороди, починаючи з 01.06.2017 р. відмовлено, оскільки судове рішення не може регулювати суспільні відношення в майбутньому.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
02.06.2016 р. прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ (в подальшому - Закон № 1402-VІІІ), відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Абзацом першим пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402- VIІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41-45, ст. 529; 2015 р., № № 18-20, ст. 132 із наступними змінами) (в подальшому - Закон № 2453-VIІ).
Згідно ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. До цієї статті не вносилися будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.
Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VІІІ визначено, що незалежність суддів , забезпечується, в тому числі, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч.7 ст. 48 Закону № 1402-VІІІ).
Як в ч. 1 ст. 135 Закону № 1402- VІІІ, так і в ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ визначено, що суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону № 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, визначених Конституцією України.
Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, а матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.
Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посадовий оклад позивачки повинен розраховуватися із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.
Доводи апелянта, що судом першої інстанції безпідставно не враховано вимоги пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в подальшому - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 р., відповідно до якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600 грн., колегія суддів вважає безпідставними з наступних підстав.
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивача як судді, у зв'язку з чим, відповідно до ст.130 Конституції України, вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.
Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст. 130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.
Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправною бездіяльності в частині не здійснення нарахування суддівської винагороди виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VIII, за період з 01.01.2017 р. по 31.05.2017 р. та зобов'язання проведення відповідних нарахувань і виплат.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на приписи ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься відповідач, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Відповідно до ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (в подальшому - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейським Судом з прав людини сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Колегія суддів вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII та ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".
Колегія суддів зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним Європейським Судом з прав людини у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.
Відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини, чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).
Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, колегія суддів вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи у проведенні виплати суддівської винагороди, діяв не у спосіб, що предбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивачки на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017 р., що є конституційною гарантією незалежності судді.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, колегія суддів переглянувши у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2017р. по справі № 816/982/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5
Повний текст ухвали виготовлений 17.10.2017 р.