17 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/8241/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватра-Укр» про стягнення заборгованості,-
08 червня 2017 року Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області звернулося в суд із адміністративним позовом, в якому просило стягнути з ТзОВ «Ватра-Укр» заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період з 01.02.2017 року по 31.05.2017 року в сумі 512033, 44 грн.
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 29 червня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково.
Стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю «Ватра - Укр» на користь Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області 354 459 гривень 17 копійок заборгованості по фактичних витратах на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період з 01.02.2017 р. по 31.05.2017 р. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_1 і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Текст статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» викладено в такій редакції Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668 від 08.07.2011 (набрав чинності 01.10.2011). З прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668 від 08.07.2011 (набрав чинності 01.10.2011) збережено вимоги щодо віку та стажу, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Вказані зміни законодавства торкаються лише зміни пенсійного віку, однак не торкаються обов'язку позивача щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
З огляду на викладене, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з матеріалами справи, зокрема, зі списку жінок, яким на момент формування розрахунків виповнилось 55 років вбачається, що зазначені особи у списку вийшли на пенсію до внесення змін до Закону № 1058-ІV щодо збільшення розміру пенсійного віку, а тому у відповідача відсутні підстави для відшкодування їм пенсій після досягнення 55 років. Таким чином, позивач безпідставно включив у зазначені розрахунки заборгованість відповідача перед позивачем по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за лютий-травень 2017 року у розмірі 157574,27 грн.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на ТзОВ «Ватра-Укр» працювали особи, яким призначена пенсія на пільгових умовах відповідно до пунктів "а", "б" - "з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Дані особи знаходяться на обліку в Тернопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Тернопільської області та отримують пенсію за віком за списком №№ 1, 2 при повному пільговому стажі.
ТзОВ «Ватра-Укр» зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку в УПФ та є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а тому у відповідності до Закону №1058-IV, Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №400/97-ВР), УПФ поштовою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового направлення на адресу ТзОВ направлялися розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій призначених відповідно до пунктів «а», «б-з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) за лютий-травень 2017 року в сумі 512033, 44 грн..
Відповідачем наявна заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій залишається не сплаченою, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із цим позовом.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Обов'язок з відшкодування відповідних витрат УПФ встановлено Законом №400/97-ВР.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 1 Закону України ,,Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади.
Згідно з абзацом 4 п.1 ст.2 Закону №400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» ст.13 Закону №1788-ХІІ до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Абзацом 3 п.1 ст.4 Закону №400/97-ВР встановлено ставка збору у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом 4 п.1 ст.2 цього Закону.
Обов'язок відшкодування витрат з виплати пенсій, призначених за ст.13 Закону №1788-ХІІ передбачений п.2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, за правилами якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону №1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом №1788-ХІІ. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 Закону №1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом №1058-IV діяв Закон №400/97-ВР, абзацом 4 п.1 ст.2 якого передбачалось, що для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 ст.1 цього Закону, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій призначених відповідно до пунктів «б» - «з» ст.13 Закону №1788-ХІІ.
Відповідно до абзацу 4 пп.1 цього ж пункту підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Зі змісту надісланих відповідачу розрахунків вбачається, що заборгованість по фактичних витратах на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, за спірний період складається, в тому числі, із заборгованості по виплаченим та доставленим пільговим пенсіям пенсіонерам, яким виповнилось 55 років у розмірі 157574, 27 грн.
Таким чином, суд першої інстанції, прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні стягнення зазначеної суми витрат, виходячи із наступного.
Кінцевою датою такого відшкодування є момент досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Збільшення розміру пенсійного віку відбулося на підставі Закону України від 8 липня 2011 року «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
З системного аналізу статті 12 та пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вбачається, що до внесення цих змін пенсійний вік особам, які працювали на роботах, віднесених до Списку № 2, зменшувався, за загальним правилом, на 5 років.
Протягом цих 5 років у роботодавців існував обов'язок відшкодовувати пенсійному органу витрати на виплату пенсії відповідних працівників.
В той же час, після внесення змін до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з неузгодженістю її змісту зі статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період пільгового зниження пенсійного віку для відповідної категорії осіб міг складати більш як 5 років.
Така неузгодженість усунута законодавцем лише шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року, яким зміст статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» приведено у відповідність до положень статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зі змісту нової редакції статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вбачається, що пільгове зниження пенсійного віку для відповідної категорії осіб з 1 квітня 2015 року (дати набрання змінами чинності) не може перевищувати 5 років.
При цьому питання щодо відшкодування пенсій роботодавцями у період існування неузгодженості між положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавцем не вирішено.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування до спірних відносин положення законодавства, чинного на момент виходу особи на пенсію.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. 41, ч.3 ст. 160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2017 року у справі № 819/887/17 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді Л.Я. Гудим
ОСОБА_1
Ухвала в повному обсязі складена 18 жовтня 2017 року.