Справа: № 750/1546/17 Головуючий у 1-й інстанції:Карапута Л.В.
Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
18 жовтня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В.,
Желтобрюх І.Л.
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві, у порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу позивача - Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області (в особі відділу примусового виконання рішень правління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2017 року позивач, Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили:
скасувати пункт 3 постанови ВП №53273420 від 24 січня 2017 року щодо стягнення виконавчого збору;
зобов'язати відповідача закінчити виконавче провадження №53273420 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2017 року та прийняти нову, якою позовні вимоги - задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно зі ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції - скасуванню у частині відмови у задоволенні позовною вимоги про визнання протиправним та скасування пункту постанови з прийняттям у цій частині нової постанови, якою зазначену позовну вимогу - задовольнити. У решті постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо судом не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального чи процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови у справі № 750/8376/16-а зобов'язано Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України прийняти довідку № 1, видану Товариством з обмеженою відповідальністю «Електрон-Сервіс» та перерахувати ОСОБА_3 пенсію за віком врахувавши заробіток за період з січня 1993 року по грудень 1999 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Електрон-Сервіс» згідно довідки № 1 починаючи з 18 липня 2016 року.
24 січня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області винесено постанову, якою відкрито виконавче провадження №53273420 за виконавчим листом № 750/8376/16-а від 17 січня 2017 року.
У п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження №53273420 зазначено про стягнення виконавчого збору у розмірі 12800 грн.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що вимога відповідача про стягнення виконавчого збору відповідає вимогам чинного законодавства України.
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині з огляду на таке.
Виконавчий лист у справі №№ 750/8376/16-а містить вимоги про зобов'язання прийняти довідку та здійснити перерахунок пенсії.
Так, 28 грудня 2016 року розпорядженням позивача здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_3.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цимЗаконом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.
Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до ст.. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з ч.1 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається що, судове рішення позивачем виконано до відкриття виконавчого провадження № 53273420, тобто до 24 січня 2017 року, що підтверджується розпорядженням від 28 грудня 2016 року.
Таким чином, постанова ВП №53273420 у частині стягнення виконавчого збору є такою, що винесена всупереч вимогам чинного законодавства України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача закінчити виконавче провадження №53273420 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому необхідно звернути увагу на те, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Оскільки саме до виключної компетенції Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області належить повноваження щодо вирішення питання про закінчення виконавчих проваджень, тому суд не може підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області (в особі відділу примусового виконання рішень правління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії.
Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо судом не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального чи процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції у частині у частині відмови у задоволенні позовною вимоги про визнання протиправним та скасування пункту постанови з прийняттям у цій частині нової постанови, якою зазначену позовну вимогу - задовольнити. У решті постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 160, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2017 року - задовольнити частково.
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2017 року скасувати у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 3 постанови ВП №53273420 від 24 січня 2017 року щодо стягнення виконавчого збору.
Прийняти у цій частині нову постанову, якою зазначену позовну вимогу - задовольнити: визнати протиправним та скасувати пункт 3 постанови ВП №53273420 від 24 січня 2017 року щодо стягнення виконавчого збору.
У решті постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст виготовлено 18.10.2017
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
І.Л. Желтобрюх
Головуючий суддя Бєлова Л.В.
Судді: Желтобрюх І.Л.