Справа: № 363/1398/17 Головуючий у 1-й інстанції: Баличева М.Б. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
18 жовтня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовною заявою до управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні йому статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни; зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати йому посвідчення інваліда війни.
Вишгородський районний суд Київської області своєю постановою від 15 червня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року та постановити нову про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, позивач є потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС І категорії та інвалідом ІІІ групи.
Відповідно до довідки МСЕК ІІІ група інвалідності позивачу була встановлена з 07 листопада 2005 року безстроково.
13 березня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив встановити йому статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
Відповідач своїм листом № 1041 від 16 березня 2017 року № 1041 відмовив позивачу у встановленні статусу «Інвалід війни».
Позивач не погоджуючись з такою відмовою відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують факт його участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, що, відповідно, дає право на встановлення за ним статусу інваліда війни та на отримання посвідчення інваліда війни.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що він спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994 року.
Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Інвалідам війни видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни - інвалід».
Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з п. 10 Положення № 302, «посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Відповідно до вимог нормативно - правових актів з Цивільної оборони, які були чинні на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року, наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 року (Настанова по організації та веденню Цивільної оборони в районі (сільському) на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження начальника ЦО СРСР від 26.04.1986 р., начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 р., начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної ради народних депутатів трудящих за 1986 рік(від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 19.05.1986 № 52), цивільна оборона організовувалася за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційний припис та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Аналогічна правова позиція викладена також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року.
Як убачається з матеріалів справи позивач у 1987 році працював в УМБР тресту «Південатоменергобуд» на посаді механіка та згідно наказів по підприємству відряджався до 30-ти кілометрової зони Чорнобильської АЕС, де приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, зокрема, у зоні відчуження займався оглядом, ремонтом та діагностуванням монтажопідйомних кранів.
Ці роботи виконувалися в рамках забезпечення заходів Цивільної оборони.
Крім того, з довідки МСЕК позивачу визначено ступінь втрати професійної здатності та безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними з наслідками аварії на ЧАЕС в період відрядження в 30-ти кілометровій зоні Чорнобильської АЕС.
Отже, наведені документи є доказом того, що позивач постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи в період відрядження до 30-ти кілометрової зони ЧАЕС, де виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та отримав інвалідність ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного із Чорнобильською катастрофою.
Що стосується доводів апелянта щодо правомірності своїх дій з огляду на роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, викладені в листах від 05 листопада 2007 року № 751/014/91, від 24 грудня 2007 року № 804/0/15-07/014 та від 25 травня 2009 року № 631/0/15-09/014 колегією суддів не приймаються, оскільки у відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а надані позивачем документи свідчать про його залучення до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року, надає ОСОБА_2 право на встановлення статусу інваліда війни.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності дій відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни, а також необхідності зобов'язати відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати посвідчення.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області - залишити без задоволення.
Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
Є.І. Мєзєнцев
Головуючий суддя
Судді: