Справа: №357/8840/17 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитренко А.М. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
18 жовтня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В., Желтобрюх І.Л.
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві, у порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу відповідача - департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2017 року позивач, ОСОБА_2, звернулась до суду першої інстнції з адміністративним позовом у якому просила:
визнати протиправною відмову департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо встановлення їй статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та відмову у видачі відповідного посвідчення;
зобов'язати департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повторно розглянути вказане вище подання, встановити статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати їй відповідне посвідчення.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2017 року позовні вимоги - задоволено.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що постанова суду першої інстанції була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуально права, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно зі ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, категорія 4, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 04 листопада 1993 року.
Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 08 червня 2016 року № 8803, встановлено, що захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
08 липня 2016 року Київською обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою серії АВ 0513422.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 червня 2016 року у справі №357/9761/16 (набрала законної сили 03 листопада 2016 року): визнано протиправною відмову управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо прийняття документів позивача для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1; зобов'язано управління соціального захисту населення прийняти документи та підготувати подання виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області для направлення його до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації для вирішення питання щодо встановлення позивачу статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1; зобов'язано департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації розглянути вказане подання щодо встановлення їй статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області направлено на адресу департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації подання до якого додано документи позивача для подальшого розгляду питання на виконання зазначеного судового рішення.
Листом від 14 березня 2017 року № 05-59-589 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для видачі позивачу посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
Вважаючи, що її права та законні інтереси порушено, позивач звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
Сторонами не заперечується, що оскаржувана відмова відповідача, мотивована тим, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII внесено зміни до Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"», а саме, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, з 01 січня 2015 року позивач не проживає на території радіоактивного забруднення та не має статусу потерпілої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до яких належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу. Зазначені особи належать до 1 категорії.
Буквальний аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що особа набуває статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії у разі, якщо вона вже має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи іншої категорії та їй встановлено інвалідність, щодо якої наявний причинний зв'язок із Чорнобильською катастрофою.
Відповідно до пп. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», потерпілими від Чорнобильської катастрофи є громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Критерії, за якими особи відносяться до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, зазначені у ст. 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивачу надано статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи саме у зв'язку з проживанням у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно вказаної норми права до зон радіоактивного забруднення належать: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З 01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII. Вказаним Законом ст. 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було виключено, а також виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Разом з тим, саме по собі виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє осіб, яким раніше були видані посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу.
Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» також не передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, вважаються недійсними.
Окремі види компенсацій та пільг відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» дійсно надавалися лише у період проживання на території посиленого радіоекологічного контролю.
Проте, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній після 01 січня 2015 року, передбачає надання особам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, певних пільг та компенсацій незалежно від їх місця проживання. Зокрема, ст.ст. 51 та 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).
Крім того, встановлення категорії 1 інвалідам з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи не є пільгою чи компенсацією у розумінні Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач належить до осіб, які відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» мають право на встановлення категорії 1 потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відтак, у відповідача відсутні підстави для відмови у оформленні документів для видачі позивачу посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності зобовязання відповідача видати позивачу відповідне посвідчення.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.
Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2017 року - залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст виготовлено 18.10.2017
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
І.Л. Желтобрюх
Головуючий суддя Бєлова Л.В.
Судді: Желтобрюх І.Л.
Безименна Н.В.