Головуючий у 1 інстанції - Сидоренко І.О.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
18 жовтня 2017 року справа №243/6457/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Васильєвої І.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року у справі № 243/6457/17 за позовом ОСОБА_2 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії щодо виплати пенсії,-
У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в інтересах ОСОБА_2 (надалі - позивач) до суду з адміністративним позовом до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (надалі - відповідач, Управління) про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення з листопада 2016 року виплати призначеної за віком пенсії та зобов'язання відповідача відновити виплату призначеної за віком пенсії шляхом перерахування на поточний рахунок № 26250000796960, відкритий в АТ «Ощадбанк», з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 листопада 2016 року (а.с. 1-3).
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано неправомірними дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення з грудня 2016 року виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_2.
Зобов'язано Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, та сплатити заборгованість за період, починаючи з 01 грудня 2016 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок 26250000796960 відкритий в АТ «Ощадбанк», який обслуговується за допомогою пенсійної платіжної картки 5167490085618990.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати ОСОБА_2 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Вважаючи постанову суду першої інстанції такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, порушує норми матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року передбачено, що призначення (відновлення) соціальних виплат відбувається за результатами рішення комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які утворено виконавчими органами міської ради, держадміністрацією за поданням УСЗН. Апелянт вказує, що позивача повідомлено, що Управлінням буде направлено запит на перевірку інформацію про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що на даний час відповідь на вищезазначений запит до пенсійного фонду не надходила, а тому, у Управління відсутні законні підстави для відновлення пенсійних виплат позивачу до надходження рішення комісії з питань призначення та відновлення соціальних виплат (а.с. 42-43).
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції та підтверджується матеріали справи, позивач, ОСОБА_2, відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської ради від 09 листопада 2016 року № НОМЕР_2 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, Святогірськ, 84130 (а.с. 6).
10 листопада 2016 року позивач звертався до відповідача із заявою про запит пенсійної справи з УПФУ м. Велика Писаревка Сумської області та прийняття її на облік за матеріалами пенсійної справи (а.с. 25 звр.).
Того ж дня, 10 листопада 2016 року позивачем до Управління подана також заява про перерахування сум пенсії на поточний рахунок, який відкрито у АТ «Ощадбанк» (а.с. 26).
На підставі розпорядженням № 70659 від 23 листопада 2016 року ОСОБА_2 взято на облік як отримувача пенсії за віком (а.с. 27 звр.), але пенсія позивачу так і не була виплачена.
Про причини невиплати позивачу його пенсій, останній дізнався у травні 2017 року з листа Управління від 19.05.2017 року № 17976/02 на запит адвоката ОСОБА_3, до якого він звернувся за правовою допомогою. Управління повідомило, що після надходження електронної пенсійної справи позивача, останнього поставлено на облік, як внутрішньо переміщену особу за адресою фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно довідки внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2. 11.11.2016 року Управлінням направлено запит до УПСЗН Слов'янської міської ради на перевірку факту місця проживання за адресою, яка зазначена у довідці внутрішньо переміщеної особи, проте, станом на 19.05.2017 року рішення комісії до Управління не надходило (а. с. 9).
Позивач, вважаючи дії відповідача незаконними, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком є неправомірними та зобов'язав відповідача відновити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком з грудня 2016 року, оскільки саме з грудня 2016 року позивачу не здійснюється виплата його пенсії.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Відповідно до матеріалів справи, підставою для не відновлення позивачу його пенсії стало не отримання Слов'янським УПФУ рішення комісії з питання призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб щодо підтвердження місця проживання ОСОБА_2
Колегія суддів зазначає, що постанова КМУ № 365 не є нормативно-правовим актом вищого рівня, яким встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України не відновляти позивачу виплату його пенсії.
Колегія суддів звертає увагу, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невідємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 01 грудня 2016 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок 26250000796960 відкритий в АТ «Ощадбанк», оскільки, в даному випадку, відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо не відновлення позивачу його пенсії у зв'язку з не отриманням рішення комісії з питання призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб щодо підтвердження місця проживання ОСОБА_2 у розумінні ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства, якою встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Щодо вимог позивача про поновлення виплати призначеної за віком пенсії саме з 01 листопада 2016 року, колегія суддів зазначає, що в цій частині постанова суду не оскаржується.
Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку із викладеним, доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області - залишити без задоволення.
Постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 01 вересня 2017 року у справі № 243/6457/17- залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді І.А. Васильєва
ОСОБА_4