Головуючий у 1 інстанції - Марченко Л.М.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
18 жовтня 2017 року справа № 234/8344/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів : головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 05 липня 2017 року у справі № 234/8344/17 за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
07 червня 2017 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до УПФУ у м. Краматорську про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно позову, громадянин України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем свого проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 8-й мікрорайон, 53-69, з 01.06.1996 року отримував пенсію за віком з урахуванням спецстажу. 28.08.1998 року ОСОБА_2 виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю, де був узятий на облік у консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 1998 року та до цього часу нарахування та виплата пенсії позивачу були припинені. З метою поновлення порушених прав ОСОБА_2 в особі свого представника 22.08.2016 року звернувся до Пенсійного фонду України із заявою, в якій просив визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву ОСОБА_2 про поновлення виплати пенсії по суті, оскільки територія м.Шахтарська Донецької області тимчасово Україною не контролюється. У зв'язку з відмовою ПФУ, позивач вимушений був звернутися з позовом до суду та постановою від 08.12.2016 року Печерського районного суду м.Києва Пенсійний фонд України було зобов'язано передати заяву ОСОБА_2 уповноваженому територіальному органу ПФУ для розгляду по суті. Відповідно до листа ПФУ від 27.12.2016 року таким органом було визначено УПФУ у м.Краматорську Донецької області. Однак останній своїм листом від 03.02.2017 року неправомірно відмовив ОСОБА_2 у поновленні виплати пенсії з огляду на те, що пенсіонер проживає за кордоном; м.Шахтарськ Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких органу державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження; позивачу потрібно подати заяву на запит електронної пенсійної справи за новим місцем проживання на території України. Представник позивача повторно 03.04.2017 року подав відповідачу особисту заяву ОСОБА_2 від 28.06.2016 року про поновлення виплату пенсії разом з оригіналами документів про його особу та трудової книжки. Проте УПФУ у м.Краматорську Донецької області листом від 17.04.2017 року знову відмовив з аналогічних обґрунтувань. Такі дії відповідача позивач вважає неправомірними та з огляду на положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 просив суд поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року, шляхом призначення її знову, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 05 липня 2017 року у справі № 234/8344/17 позов задоволено. Визнано неправомірними відмови Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області у поновленні виплати ОСОБА_2 пенсії за віком.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року, шляхом призначення її знову, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не надав управлінню документів про підтвердження громадянства України або документів, які підтверджують перебування в Україні на законних підставах іноземців та осіб без громадянства.
Частиною 8 ст. 183-2 КАС України передбачено, що апеляційні скарги у справах, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, розглядаються апеляційними судами в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, згідно копії довідки Шахтарської ДПА має ідентифікаційний номер НОМЕР_1; згідно копії пенсійного посвідчення, виданого Шахтарським УСЗН, з 01.06.1996 року йому призначена пенсія по спецстажу пожиттєво; з копії трудової книжки вбачаються відомості про трудовий стаж ОСОБА_2, (а.с.19-42)
28.08.1998 року ОСОБА_2, виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю, де був узятий на облік у консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль (а.с.19). Починаючи з 1998 року та до цього часу призначена пенсія ОСОБА_2, не виплачувалася, що встановлено зокрема постановою від 08.12.2016 року Печерського районного суду м.Києва, якою зобов'язано Пенсійний фонд України передати заяву ОСОБА_2, про поновлення виплати пенсії уповноваженому територіальному органу ПФУ для розгляду по суті (а.с.43-46).
Відповідно до листа ПФУ від 27.12.2016 року таким органом визначено УПФУ у м.Краматорську Донецької області (а.с.47).
Листом від 03.02.2017 року УПФУ у м.Краматорську відмовило ОСОБА_2, у поновленні виплати пенсії з огляду на те, що пенсіонер проживає за кордоном; м.Шахтарськ Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких органу державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження; позивачу потрібно подати заяву на запит електронної пенсійної справи за новим місцем проживання на території України (а.с.49-50).
Представник позивача повторно 03.04.2017 року подав відповідачу особисту заяву ОСОБА_2, від 28.06.2016 року про поновлення виплату пенсії разом з оригіналами документів про його особу та трудової книжки (а.с.52-57).
Проте УПФУ у м.Краматорську Донецької області листом від 17.04.2017 року знову відмовив позивачу з аналогічних обґрунтувань (а.с.58-59).
У відповідності до положень ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно положень ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту (п.п.1, 6 ч.1 ст.92 Конституції України).
Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання (ст.69 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно ст.51 цього Закону в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, є неконституційними, положення п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, нормами Закону №1058-ІVдержава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (п.51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51Закону №1058-ІVвиникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Таким чином, позивач ОСОБА_2,, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Таким чином, після прийняття рішення Конституційним Судом України, Управління Пенсійного фонду зобов'язано поновити виплату пенсій особам, яким така виплата була незаконно припинена, у відповідності до ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно наведеної норми Закону №1058-ІV виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.
Положення ч.3 ст.35 Закону №1058-ІV і встановлений нею порядок відносно поновлення пенсії за правилами аналогії закону розповсюджується не тільки на поновлення виплати пенсії по інвалідності, але і на всі випадки поновлення виплати пенсії, що відповідає загальноприйнятним принципам рівності та відсутності дискримінації між громадянами, виключаючи таким чином дискримінацію за ознакою місця проживання.
У відповідності до положень ч.3 ст.35 Закону №1058-ІV встановлено, що якщо минуло більше п'яти років з тієї дати, коли виплата пенсії була припинена, пенсія призначається знову на загальних підставах.
Враховуючи те, що виплата пенсії ОСОБА_2, припинена більше ніж 19 років тому, то поновлення її виплати повинно відбуватися у порядку ч.3 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме шляхом її призначення знову на загальних підставах, але виходячи з документів, що містяться в його пенсійній справі. Позивач може надати до управління додаткові документи, наприклад додану ним до заяви засвідчену копію трудової книжки.
Необґрунтованим на думку суду є також посилання відповідача на відповідні положення Порядку подання і оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 року.
Позивач звернувся не за призначенням (перерахунком) пенсії, а за поновленням вже призначеної пенсії, виплата якої була зупинена.
Частина 1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» надає право звертатись до органів пенсійного фонду з відповідними заявами, як безпосередньо пенсіонерам, так і їхнім представникам на підставі виданої довіреності, посвідченої нотаріально.
Досліджені документи, які підтверджують повноваження представника, належним чином посвідчену та апостильовану довіреність від ОСОБА_2, (а.с.17-18, 95-99).
Таким чином, відмова УПФУ у м.Краматорську в поновленні виплати пенсії ОСОБА_2, з огляду на звернення до управління представника пенсіонера, а не останнього особисто, є протиправною.
Необґрунтованими є заперечення відповідача стосовно того, що за даними баз УПФУ у м.Шахтарську ОСОБА_2, не значиться, оскільки це спростовується наданими позивачем документами, а саме копією трудової книжки, з якої вбачаються відомості про трудовий стаж ОСОБА_2,, зокрема останній запис про звільнення у зв'язку з виходом на пенсію, копією пенсійного посвідчення, виданого Шахтарським УСЗН, з відміткою про призначена пенсії по спец стажу з 01.06.1996 року по життєво (а.с.22-23, 24-42)
Щодо доводів відповідача стосовно віднесення міста Шахтарськ Донецької області, де раніше проживав ОСОБА_2, до населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження; можливості поновити виплату пенсії тільки в управлінні, в якому було призначено пенсію; того факту, що УПФУ у м.Краматорську Донецької області не є правонаступником УПФУ у м.Шахтарську Донецької області, слід зазначити.
Проведення соціальних виплат особам в районах проведення антитерористичної операції здійснюється з урахуванням постанов КМУ від 01.10.2014 року №509 «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованій території України та районів проведення антитерористичної операції», від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» та від 07.11.2014 року №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей».
Даними підзаконними нормативно-правовими актами передбачено припинення фінансування з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування органів державної влади на тимчасово неконтрольованій території Донецької та Луганської областей, переміщення осіб з району проведення антитерористичної операції, взяття їх на облік та проведення всіх соціальних виплат на контрольованій території за фактичним місцем проживання (перебування).
Однак, вищенаведені акти не регулюють питання відносно виплати пенсій громадянам України, які постійно проживають за кордоном та яким пенсія виплачувалась за місцем останнього проживання в Україні на тимчасово окупованій території України або району проведення антитерористичної операції.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» №10441/06 від 07.02.2014 року (пункти 48-49) зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява №36042/97, n.48, ECHR 2002-IV).
Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення ( рішення від 21.02.1997 року у справі «ОСОБА_4 проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I).
Отже, врегулювання питання на законодавчому рівні щодо виплати пенсій громадянам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та відсутність вирішення даного питання щодо громадянам України, які постійно проживають за кордоном та яким пенсія виплачувалась за місцем останнього проживання в Україні на тимчасово окупованій території України або району проведення антитерористичної операції, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію громадян .
Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009передбачалось, що Верховна Рада України повинна привести у відповідність до Конституції України положення інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, п.72, від 19.06.2012 року). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені ст.1 Першого протоколу (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), №68385/10 та 71378/10), від 26.09.2014 року).
Таким чином, суд вважає неправомірною позицію відповідача про те, що відсутність правових механізмів для здійснення даних виплат є підставою для припинення виплати раніше призначених, оскільки такі дії породжують дискримінацію громадян України які постійно проживають за кордоном та яким пенсія виплачувалась за місцем останнього проживання в Україні на тимчасово окупованій території України або району проведення антитерористичної операції. Право же позивача на отримання пенсії за віком є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Щодо вимог про індексацію пенсії та виплату компенсації частини доходів слід зазначити.
Згідно ч.1ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.
Згідно ст.ст.2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%, пенсія підлягає обов'язковій індексації.
Згідно ст.ст.1, 2, 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів (у тому числі й пенсій) у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу, які виплачуються за рахунок коштів Пенсійного Фонду України, … а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З огляду на вказане, враховуючи неправомірність дій відповідача по невідновленню виплати позивачу пенсії, відповідні пенсійні виплати мають бути проведені ОСОБА_2, з індексацією та компенсацією втрат частини доходів.
Стосовно строків звернення з позовом до суду, то слід зазначити, що виниклий між сторонами спір має вирішуватися з урахуванням норм процесуального права статей 99,100 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно з ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).
Суд першої інстанції, на підставі позовної заяви ОСОБА_2, та доданих до неї матеріалів дійшов висновку, що маються підстави для поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач постійно проживає за межами України, що ускладнює спостереження за змінами в законодавстві України, є особою похилого віку, не має юридичної освіти, позов стосується поновлення його соціальних прав. Також суд виходив з того, що відмова в поновленні строку на звернення до суду з адміністративним позовом може бути розцінена, як перешкода у доступі до правосуддя позивачеві з боку суду, а також з того, що право на пенсію особа має по досягненню нею певного віку, якого позивач досяг, в тому, що право на отримання пенсії можна вважати порушеним щомісячно, тому строк на звернення до суду підлягає поновленню. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зобов'язав Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити ОСОБА_2 виплату пенсії з 07.10.2009 року.
З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
По справі № 21-5615а15 від 08 грудня 2015 року, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у постанові від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-IV. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Колегія суддів зазначає, що виниклі у зв'язку з цим спори мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права, - статей 99, 100 КАС.
Оскільки з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся 28 червня 2016 року, тому саме з цієї дати необхідно поновити виплату пенсії позивачу.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанову суду першої інстанції слід змінити.
Абзац перший резолютивної частини постанови доповнити словом «частково». В абзаці третьому резолютивної частини постанови цифри « з 07.10.2009 року» замінити цифрами « з 28.06.2016 року»
Відповідно до п.1.ч.1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни судового рішення є правильне по суті вирішення справи, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Керуючись ст. 160, ст.195-197, п.2 ч. 1 ст. 198, ст. 201, ст.ст. 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 05 липня 2017 року у справі № 234/8344/17 - задовольнити частково.
Постанову Краматорського міського суду Донецької області від 05 липня 2017 року у справі № 234/8344/17 - змінити. Абзац перший резолютивної частини постанови доповнити словом «частково». В абзаці третьому резолютивної частини постанови цифри « з 07.10.2009 року» замінити цифрами « з 28.06.2016 року»
В решті постанову залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
ОСОБА_5