Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
18 жовтня 2017 року справа №805/1151/17-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів : головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., при секретарі Борисові А.А., за участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 805/1151/17-а за позовом Обласного комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго” до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2017року за №0000065008, №0000055008,-
13 лютого 2017 року позивач, Обласне комунальне підприємство “Донецьктеплокомуненерго”, звернувся до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2017року за №0000065008, №0000055008.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Обласного комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго” з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий, березень, липень, грудень 2015року, січень 2016 року, лютий 2016року по взаємовідносинах з ТОВ “Інтегрований енергитичний комплекс” за лютий 2015року, з ТОВ “Мастер-кабель Україна” за липень 2015року, з ТОВ “Ф-Арт” за липень 2015року, з ПП НВКП “Укртехснаб” за грудень 2015року, за результатами вказаної перевірки податковим органом було складено акт перевірки від 10.01.17р. за №1/28-10-50-08-14/03337119.
Згідно висновків акту перевірки встановлені, зокрема, наступні порушення: п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого, було завищено податковий кредит на загальну суму 438 658грн., і як наслідок занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 169 696грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 268 962грн.
За висновками акту перевірки податковим органом винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 31.01.2017року за №0000065008, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2015року, грудень 2015року, січень 2016року, березень 2016року в розмірі 268 962грн. (т.1 а.с.57) та за №0000055008, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 212 120грн., з яких 169 696грн. за податковими зобов'язаннями, а 42 424грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач не погоджується з даними висновками та податковими повідомленнями-рішеннями податкового органу, вважає, що письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з контрагентами - постачальниками товарів/послуг спростовують висновки податкового органу, які грунтуються на припущеннях.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 805/1151/17-а позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.01.2017року за №0000065008, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2015року, грудень 2015року, січень 2016року, березень 2016року в розмірі 268 962грн.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.01.2017року за №0000055008, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 212 120грн., з яких 169 696грн. за податковими зобов'язаннями, а 42 424грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції ухвалив оскаржену постанову з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а саме п. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Апелянт зазначає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Апелянт вважає, що підприємство не мало підстав до включення виписаних податкових накладних до реєстру отриманих податкових накладних, а суму ПДВ - до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача наголошуючи на законності ухваленої судом першої інстанції постанови.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач, Обласне комунальне підприємство “Донецьктеплокомуненерго”, зареєстровано в якості юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 03337119 (84307, м. Краматорськ, пров. Земляний, буд.2).
Відповідач, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, є юридичною особою та у відповідності до норм Податкового кодексу України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за своєчасністю, достовірністю,повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом, а також перевіряти достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків та зборів.
Встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Обласного комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго” з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий, березень, липень, грудень 2015року, січень 2016 року, лютий 2016року по взаємовідносинах з ТОВ “Інтегрований енергетичний комплекс” за лютий 2015року, з ТОВ “Мастер-кабель Україна” за липень 2015року, з ТОВ “Ф-Арт” за липень 2015року, з ПП НВКП “Укртехснаб” за грудень 2015року, за результатами вказаної перевірки податковим органом було складено акт перевірки від 10.01.17р. за №1/28-10-50-08-14/03337119.
Згідно висновків акту перевірки встановлені наступні порушення: п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого, було завищено податковий кредит на загальну суму 438 658грн., і як наслідок занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 169 696грн. та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 268 962грн.
За висновками акту перевірки податковим органом винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 31.01.2017року за №0000065008, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2015року, грудень 2015року, січень 2016року, березень 2016року в розмірі 268 962грн. (т.1 а.с.57) та за №№0000055008, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 212 120грн., з яких 169 696грн. за податковими зобов'язаннями, а 42 424грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.
Встановлено, що між Обласним комунальним підприємством “Донецьктеплокомуненерго” (Покупець) та ТОВ “Ф-Арт” (Постачальник) було укладено договір на поставку товару № 01/04/2015 від 01.04.2014р., відповідно до умов якого, постачальник зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар - поліетилен у кількості та за цінами згідно специфікацій (т.1 а.с.87-90).
З метою документального оформлення цієї угоди на адресу позивача були виписані податкові накладні № 96 від 13.07.2015 р., № 97 від 14.07.2015 р., № 100 від 15.07.2015 р., № 101 від 16.07.2015 р., № 106 від 20.07.2015 р., № 109 від 21.07.2015 р., № 111 від 22.07.2015 р., № 117 від 27.07.2015 р., № 121 від 28.07.2015 р., № 127 від 29.07.2015 р., видаткова накладна № 49 від 30.07.2015 р.
З пояснень представника позивача вбачається, що ТМЦ надано на переробку до ДСД № 152 від 01.06.2001 р. Науково-виробничого підрозділу ОКП “Донецьктеплокомуненерго” (далі - НВП), що підтверджується видатковою накладною № 2 від 22.12.2015 р., видатковою накладною № 4 від 22.12.2015 р., видатковою накладною № 3 від 22.12.2015 р., видатковою накладною № 5 від 30.11.2015 р., видатковою накладною № 4 від 23.11.2015 р., а також надано на переробку до НВП, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 09.12.2015 р., а в подальшому товар використано для теплогідроізоляційного покриття труб, що підтверджується ОСОБА_1 здачі-прийняття виконаних робіт № 11 від 22.12.2015 р., ОСОБА_1 здачі-прийняття виконаних робіт № 12 від 22.12.2015 р., ОСОБА_1 здачі-прийняття виконаних робіт № 13 від 22.12.2015 р., ОСОБА_1 здачі-прийняття виконаних робіт № 10 від 09.12.2015 р., ОСОБА_1 здачі-прийняття виконаних робіт № 9 від 30.11.2015 р., ОСОБА_1 здачі-приймання виконаних робіт № 7 від 23.11.2015 р. (т.1 а.с.120-135, а.с.147-152, а.с.157-163, а.с.175-178).
Розрахунки за угодою між сторонами здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т.7 а.с.150-160).
Також, згідно договору про закупівлю товару від 03.09.2013року за №03/09/2013, укладеному між позивачем (Покупець) та ТОВ “Інтегрований енергетичний комлекс” (Постачальник), постачальник зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар - вугілля кам'яне, у кількості та за цінами згідно специфікацій (т.2 а.с.5-9).
З метою документального оформлення цієї угоди на адресу позивача були виписані податкові накладні № 1 від 03.02.2015 р., Коригування № 1 від 23.02.2015 р., № 2 від 04.02.2015 р., № 3 від 10.02.2015 р., № 4 від 11.02.2015 р., № 5 від 12.02.2015 р., № 6 від 13.02.2015 р., № 7 від 16.02.2015 р., № 9 від 18.02.2015 р., № 10 від 19.02.2015 р., № 11 від 20.02.2015 р., № 12 від 25.02.2015 р., № 13 від 26.02.2015 р., видаткові накладні №32 від 03.02.2015р., №33 від 04.02.2015р., №34 від 10.02.2015р., №37 від 13.02.2015р., №38 від 16.02.2015р., №41 від 19.02.2015р., №43 від 25.02.2015р., №35 від 11.02.2015р., №36 від 12.02.2015р., №40 від 18.02.2015р., №42 від 20.02.2015р., №44 від 26.02.2015р., також сторонами було підписано акти передавання відвантаженої продукції від 03.02.2015 р., від 04.02.2015 р., від 10.02.2015 р., від 13.02.2015 р., від 16.02.2015 р., від 19.02.2015 р., від 25.02.2015 р., від 11.02.2015 р., від 12.02.2015 р., від 18.02.2015 р., від 20.02.2015 р., від 26.02.2015 р.(т.1 а.с.219-231, т.2 а.с.10, 11, 14, 15, 20, 21, 25, 26, 30, 31, 35, 36, 40, 41, 61, 62, 65, 66, 69, 70, 73,74, 77, 78 )
Окрім того, позивачем в якості підтвердження виконання вищезазначеної угоди надані суду Прибутковий ордер № 32, ТТН № Р0302/1 від 03.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 03.02.2015 р., ТТН № Р0402/1 від 04.02.2015 р., ТТН № Р0402/2 від 04.02.2015 р., ТТН № Р0402/3 від 04.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 04.02.2015 р., ТТН № Р1002/1 від 10.02.2015 р., ТТН № Р1002/2 від 10.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 10.02.2015 р., ТТН № Р1302/1 від 13.02.2015 р., ТТН № Р1302/2 від 13.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 13.02.2015 р., ТТН № Р1602/1 від 16.02.2015 р., ТТН № Р1602/2 від 16.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 16.02.2015 р., ТТН № Р1902/1 від 19.02.2015 р., ТТН № Р1902/2 від 19.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 19.02.2015 р., ТТН № Р2502/1 від 25.02.2015 р., ТТН № Р2502/2 від 25.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 25.02.2015 р., ТТН № Р1102/1 від 11.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 11.02.2015 р., ТТН № Р1202/1 від 12.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 12.02.2015 р., ТТН № Р1802/1 від 18.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 18.02.2015 р., ТТН № Р2002/1 від 20.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 20.02.2015 р., ТТН № Р2602/1 від 26.02.2015 р., ТТН № Р2602/2 від 26.02.2015 р., ОСОБА_1 приймання-передавання від 26.02.2015 р.(т.2 а.с.12-13, а.с.16-19, а.с.22-24, 27-29, 32-34, 37-39, 42-60, 63, 64, 67, 68, 71, 72, 75, 76, 79-81).
В подальшому встановлено, що придбане вугілля використовувалось у власній господарській діяльності позивача, а саме, відпущено до ВО ОКП “Донецьктеплокомуненерго” “Дружківкатепломережа” згідно видаткових накладних № 9 від 03.02.2015 р., № 8 від 04.02.2015 р., № 4 від 25.02.2015 р., № 7 від 13.02.2015 р., № 3 від 16.02.2015 р., № 47 від 19.02.2015 р., № 58 від 03.02.2015 р., відпущено до ВО ОКП “Донецьктеплокомуненерго” “Слов'янськтепломережа” згідно видаткових накладних № 5 від 11.02.2015 р., № 6 від 12.02.2015 р., № 49 від 18.02.2015 р., № 48 від 20.02.2015 р., № 57 від 26.02.2015 р., що також підтверджується журналом кочегара з січня 2015року по березень 2015року котельні №26 та котельні №39 (т.2 а.с.90-178).
Розрахунки за угодою між сторонами здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т.7 а.с. 116-136).
Встановлено, що між позивачем (Покупець) та ПП “Науково-виробниче комерційне підприємство “Укртехснаб” договори на поставку товару № 17/15 від 12.01.2015 р., № 39/15 від 25.05.2015 р., № 17/15/2 від 12.01.2015 р., за умовами яких постачальник зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар - крани, вентилі клапани та подібні вироби до труб, котлів, резервуарів, цистерн і подібних виробів, фланці зі сталю, у кількості та за цінами згідно специфікацій (т.3 а.с.3-15, а.с.21-25).
З метою документального оформлення цієї угоди на адресу позивача були виписані податкові накладні № 2 від 02.12.2015 р., № 4 від 02.12.2015 р., № 8 від 03.12.2015 р., № 10 від 07.12.2015 р., № 12 від 10.12.2015 р., № 12 від 10.12.2015 р., № 5 від 02.12.2015 р., № 14 від 10.12.2015 р., № 13 від 10.12.2015 р., № 15 від 11.12.2015 р., № 22 від 28.12.2015 р., № 20 від 28.12.2015 р., № 25 від 29.12.2015 р., накладні №277 від 02.12.2015р., № 273 від 02.12.2015 р., № 276 від 02.12.2015 р., №278 від 03.12.2015р., №281від 07.12.2015р., №280 від 07.12.2015р., №288 від 10.12.2015р., №286 від 10.12.2015р., №287 від 10.12.2015р., №289 від 11.12.2015р., №296 від 28.12.2015р., №294 від 28.12.2015р., №299 від 29.12.2015р.(т.5 а.с.211-225).
В подальшому встановлено, що придбані ТМЦ використовувались у власній господарській діяльності позивача, а саме, відпущено до ВО "Святорірське БКГ" згідно видаткових накладних № 53 від 30.04.2016 р., №100 від 29.02.2016 р., № 79 від 31.10.2016 р., відпущено до ВО "Дзержинськтепломережа" згідно видаткових накладних № 40 від 30.06.2016 р., № 97 від 29.02.2016 р., № 90 від 31.12.2015 р., відпущено до ВП ВО ОКП “ДТКЕ” "Димитровтепломережа" згідно видаткової накладної № 42 від 12.01.2016 р., відпущено до ВП ВО ОКП “ДТКЕ” "Димитровтепломережа" згідно видаткової накладної № 42 від 30.06.2016 р., відпущено до ВП ВО ОКП “ДТКЕ” "Димитровтепломережа" згідно видаткових накладних № 51 від 30.04.2016 р., № 92 від 30.06.2016 р., № 48 від 31.05.2016 р., № 54 від 30.04.2016 р., відпущено на ВО "Краснолиманська тепломережа" згідно видаткових накладних № 46 від 30.04.2016 р., № 82 від 30.03.2016 р., № 44 від 31.03.2016 р., № 38 від 30.06.2016 р., № 83 від 31.12.2015 р., відпущено на ВО "Слов'янськтепломережа" згідно видаткових накладних № 83 від 30.03.2016 р., № 17 від 22.06.2016 р., № 84 від 31.12.2015 р., відпущено на ВО "Костянтинівкатепломережа" згідно видаткових накладних №82 від 31.12.15р.; №43 від 12.01.16р.; №93 від 05.02.16р.; №81 від 31.03.16р.; №45 від 30.04.16р.; №43 від 10.05.16р.; відпущено на ВО "Краматорськміжрайтепломережа" згідно видаткових накладних №47 від 30.04.16р.; №15 від 22.06.16р.; №15 від 22.12.15р.; №96 від 18.02.16р., передано на переробку до НВП ОКП "ДТКЕ" ДСД №152 від 01.06.2001р. згідно видаткової накладної №4 від 31.01.2016р., а також шляхом внутрішнього переміщення зі складу на корпус "Приозерний" згідно видаткових накладних №55 від 31.12.15р.; №69 від 29.02.16р.
Розрахунки за угодами між сторонами здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т.7 а.с.161-175).
Встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ “Мастер - кабель Київ” (Постачальник) було укладено договір на поставку товару №07/15 від 12.01.2015року, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар - кабельно-проводнікова продукція, електричне обладнання та прилади вимірювальні, у кількості та за цінами згідно специфікацій (т. 5 а.с.190-199).
З метою документального оформлення цієї угоди на адресу позивача були виписані податкові накладні та розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (т.5 а.с.175-189).
Розрахунки за угодою між сторонами здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т.7 а.с. 137-149).
Відповідно до п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Згідно з п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового Кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках,визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання,чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Разом з тим, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють Платника податків про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинна на момент здійснення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.
Відповідно до вимог п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Згідно п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Ст. 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-ХІV із змінами та доповненнями (далі Закону № 996- ХІV) встановлено, що дії цього Закону № 996- ХІV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Ст. 3 Закону № 996-ХІV встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно ст.1 Закону № 996- ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Ст. 4 Закону № 996-ХІV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі Положення № 88).
Згідно з п.2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.
Відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками.
З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Висновки податкового органу щодо не підтвердження реальності здійснення операцій постачання послуг по ланцюгу контрагентів - постачальників позивача, які ґрунтуються на даних інформаційних податкових баз, не заслуговують на увагу на підставі наступного.
Інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.
Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.
Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з контрагентами постачальниками спростовують висновки податкового органу, які ґрунтуються на даних інформаційних податкових баз.
Частиною 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Крім того, в акті перевірки відсутня інформація, яка може бути достатньою для формування доказової бази у ході проведення перевірок по ланцюгу постачання контрагентів - постачальників позивача.
Так, встановлення ознак “нереальності” правочинів внаслідок відсутності платника за місцезнаходженням, відсутності адміністративно-технічних можливостей для здійснення діяльності, трудових ресурсів, не відповідність видів діяльності платника з даними ЄДР є початковим етапом при відпрацюванні таких платників.
Основні вимоги до змісту доказової бази для встановлення правочинів такими, що мають нереальний характер - це визначення товарного, грошового потоків, аналізу документального оформлення проведених операцій, виконання робіт, транспортування, фактичне використання товарів у господарській діяльності, тощо.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між позивачем та його контрагентами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження “нереальності” здійснених контрагентом позивача господарських операцій.
Враховуючи викладене, на підставі наведених норм податкового законодавства, при дослідженні первинних документів суд першої інстанції виходив із того, що платник податку має право на декларування податкового кредиту тільки при наявності одночасно наступних умов:
- списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною - що, відповідно до п.п.198.2 Податкового кодексу України є підставою для виникнення у платника податку права на податковий кредит;
- платник податку отримав від продавця товарів (послуг) належним чином складену та зареєстровану податкову накладну,інші подібні документи (п.201.10, 201.11 ПКУ).
Відсутність хоча б однієї з наведених вище умов не дає право платнику податку декларувати суму податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, порушення постачальниками товару (робіт, послуг) по ланцюгу постачання, певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту у випадку, якщо така залежність не визначена Податковим кодексом України.
Податковим кодексом України визначено, що платник податку (покупець товару, послуг) на час здійснення господарської операцій з придбання товару/послуг не зобов'язаний та не має повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (послуг) у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.
Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі “Булвес” АД проти Болгарії” Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: “... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності”.
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом. (Ухвала ВАСУ від "23" листопада 2016 р. справа № К/800/18675/16, ЄДРСРУ № 62961971).
Таким чином, судова практика виходить з того, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.
Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 805/1151/17-а - залишити без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 805/1151/17-а за позовом Обласного комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго” до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2017року за №0000065008, №0000055008 - залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Повний текст ухвали виготовлено 19 жовтня 2017 року.
Головуючий А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
ОСОБА_4