ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 вересня 2017 року № 826/6341/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали, в письмовому провадженні
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джинджер»
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного
управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Джинджер» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.10.2015 року № 0006752205 та №0006762205.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.2016 відкрито провадження у справі.
В порядку, встановленому статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України та Положенням про автоматизовану систему суду, затвердженого рішенням ради суддів України № 30 від 26.11.2010 року у зв'язку з припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала адміністративна справа 826/6341/16, справу розподілено між суддями повторно.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2017 року справу прийнято до провадження суддею Клименчук Н.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні .
В судове засідання 13.07.2017 року з'явились представники сторін.
Представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі, в обґрунтування своїх вимог зазначено, що висновки, які містяться в акті перевірки від 07.10.2015 року № 886/26-54-22-05-10/32247064 на підставі якого винесено оскаржувані повідомлення-рішення, є необґрунтованими.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, суду надано усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення Податкового кодексу України, які підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
Суд, керуючись частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні 13.07.2017 року, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Джинджер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014року. За результатами перевірки складено акт від 07.10.2015 року № 886/26-54-22-05-10/32247064 (надалі - акту перевірки).
Проведеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Джинджер» вимог :
- п. 44.1 п. 44.6 ст.44, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на прибуток який підлягає сплаті до бюджету0, в розмірі 1 616 971,00грн., в тому числі : за 4 квартал 2012 року на суму 35 012,00грн.; за 2913 рік на суму 462 7765,000грн.; за 2014 рік в сумі 1 119 194,00грн.
- п. 44.1 п. 44.6 ст.44, п. 188.1 ст. 188, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість який підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 116 649,00грн., в тому числі : за серпень 2012 року на суму 5393,0 грн., за вересень 2012 року на суму 566,0 грн., за листопад 2012 року на суму 1 288,00 грн., за грудень 2012року на суму 437,00грн., за лютий 2013 року на суму 12 595,00грн., за березень 2013року на суму 16 587,00грн., за квітень 2013 року на суму 8 504,00грн., за травень 2013 року на суму 5 331,00грн., за червень 2013 року на суму 14 374,00грн., за липень 2013 року на суму 5 641,00грн., за серпень 2013 року на суму 20 720,00грн., за вересень 2013 року на суму 9 964,00грн., за жовтень 2013 року на суму 725,00грн., за листопад 2013 року на суму 360,00грн., за грудень 2013 року на суму 3 164,00грн., за січень 2014 року на суму 1 630,00грн., за лютий 2014 року на суму 1 165,00грн., за березень 2014 року на суму 268,00грн., за травень 2014 року на суму 136,00 грн., за липень 2014 року на суму 831,00грн., за серпень 2014 року на суму 952,00 грн., за жовтень 2014 року н а суму 3 631,00 грн., за листопад 2014 року на суму 2 387,00грн.
- п.п.16.1.7 п.16.1 ст. 16, п,п. „б" 176.2 о. 176.2 ст. 176 Податковою кодексу України, розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу , нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 31 ДФ) затвердженого Наказом ДПА України від 24.12.2010року №1020, зареєстрованому в міністерстві юстиції України 13.01.2011року. Розділу 3 Порядку заповнення та подання податковим агентом Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ), затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 року ; 49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2014року за № 2281/25005 щодо не повідомлення у звітному податковому розрахунку за 1 квартал 2014року про суми майнового внеску у розмірі 300 000,00грн. до статутного фонду ТОВ «Джинджер» засновником підприємства, не повідомлення у звітному податковому розрахунку за 2 квартал 2013року про нараховану та перераховану суму доходу в розмірі 4818,00грн. фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, не повідомлення у звітному податковому розрахунку4 кварталу 2013 року про суму нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 42,51 грн. за договором цивільно-правового характеру ОСОБА_2, не повідомлення щодо надання податкових розрахунків (форма 1ДФ) за 4 квартал 2013 року, з недостовірними відомостями, з помилками відносно 91-го реєстраційного номеру облікової картки платників податку відсутніх в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
- п.п. 168.1.2, п.п. 168.1.5 п. 168. п. 1, пп. 168.4.4 п. 168. 4 ст. 168, п.п. а» 1176.2 п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, щодо перерахування податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 21 575,03грн, під час виплати винагороди за цивільно-правовими договорами, у період з травня по грудень 2013 року.
Не погодившись із висновками Акту перевірки, позивачем 13.10.2015 року подано до ДПІ у Оболонському районі ГУДФС у м. Києві заперечення на акт перевірки від 07.10.2015 року.
Рішенням ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 23.10.2015 року за № 24715/10/26-54-22-05 скаргу ТОВ «Джинджер» на акт перевірки, залишено без задоволення.
Державною податковою інспекцією в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, на підставі висновків, викладених у рішення про результати розгляду заперечень на акт перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від. 28.10.2015 року:
- № 0006752205, яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2 021 213,75грн., в тому числі 1 616 971,00грню за основним платежем та 404 242,75грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- №0006762205, яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 138 363,00грн., в тому числі 110 690,00грн. за основним платежем та 27 673,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Джинджер» оскаржено їх у адміністративному порядку, зокрема подано скаргу від 05.11.2015 року до Головно управління ДФС у м. Києві та 28.01.2016року до Державної фіскальної служби України.
За результатом розгляду скарг ГУ ДФС у м. Києві рішенням від 04.01.2016 року та ДФС України рішенням від 23.03.2016 року, оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги товариства без задоволення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Джинджер» вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, у зв'язку із чим звернулось до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Як вбачається із змісту акту перевірки, підставою для донарахування зобов'язань ТОВ «Джинджер» слугувало встановлення безпідставності формування валових витрат та податкового кредиту з урахуванням господарських взаємовідносин з СПД-ФОП ОСОБА_3, СПД-ФОП ОСОБА_4, ТОВ «МИР-КОМ», ТОВ «БВІ-ПРІНТ» та ТОВ «Практика К», оскільки такі не мали реального характеру.
Дослідивши надані докази, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Практика К» 07.03.2013 року укладено договір поставки № 7031, відповідно до умов якого ТОВ «Практика К» зобов'язувалось поставити на користь позивача продукцію різних виробників у номенклатурі, кількості, комплектації та по цінах які погоджуються сторонами попередньо, визначаються у специфікаціях або видаткових накладних, що є додатками до цього Договору та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.п 1.2 Договору, поставка обладнання здійснюється продавцем згідно замовлень покупця, за умови наявності обладнання. Замовлення можуть подаватись покупцем шляхом надсилання продавцю відповідних повідомлень електронною поштою, факсом або поштою.
Пунктом 3 Договору визначено що продавцем забезпечується гарантійне обслуговування поставленого обладнання, термін якого визначається у кожному окремому випадку у специфікаціях та гарантійних талонах.
В підтвердження настання реальних наслідків позивачем надано копії видаткових накладених № РН03-005 від 26.04.2013р., №РН03-006 від 29.05.2013 року та № РН03-002 від 18.03.2013 року.
Однак позивачем як до перевірки так і суду не надано іншу первинну документацію, що передбачена умовами договору, зокрема відсутні податкові накладні, акти приймання-передачі обладнання що поставлялось, платіжні доручення, сертифікати відповідності на товар, гарантійні талони та ін.
Крім того, слід зауважити, що контролюючим органом встановлено відсутність у ТОВ «Практика К» реальної можливості виконати зобов'язання за договором поставки у кладеним з позивача, в силу відсутності достатніх засобів для здійснення господарської діяльності, незначної кількості працюючих осіб(дві особи), та не подання податкової звітності товариством
Враховуючи наведені фактичні обставини справи, суд погоджується з доводами контролюючого органу, що надана позивачем документація не підтверджує настання реальних наслідків за правочином украденим з ТОВ «Практика К»
Також, судом встановлено що між позивачем та ТОВ «МИР-КОМ» 01.01.2013 року укладено Договір №01/01/13 відповідно до умов якого ТОВ «МИР-КОМ» зобов'язувалось надати позивачу комп'ютерене обладнання та комплектуюче обладнання до нього, оргтехніку, програмне забезпечення, послуги з ремонту, налаштування та заправка оргтехніки.
Обладнання та Послуги за цим договором поставляється періодично окремими партіями з урахували: необхідності ритмічного та безперебійного забезпечення потреб Покупця. Сторони визнають і погоджуються, що в даному Договорі визначаються загальні умови поставок. Умови поставки кожної окремої партії, загальна вартість Обладнання та Послуг однієї партії, інші умови, не врегульовані Договором Сторони визначають в Додатках, Специфікаціях, Рахунках-фактурах. Видаткових накладних та Актах виконаних робіт. Додатки, Специфікації до даного Договору, а також підписані Покупцем видаткові накладні, акти, та виставлені рахунки-фактури - є його невід'ємними частинами.
Пунктами 2 та 4 Договору визначено, що вартість Послуг та Обладнання за цим Договором встановлюється з урахуванням їх обсягу, який замовляється Покупцем, і визначається в Додатках до Договору та/або рахунках-фактурах, виставлених на підставі замовлень на термін дії Договору. Постачальник відвантажує товар (відпускає зі складу, надає послуги) за договірними цінами в українській національній валюті з урахуванням ПДВ. Ціна кожного конкретного замовлення вказується у Додатках та/або рахунках- фактури, виставлених на підставі замовлень, до цього Договору.
Асортимент та кількість необхідного Обладнання або Послуг, а також загальна ціна всього замовленого Обладнання зазначається в Доповненнях або в заявках покупця.
Поставка продукції проводиться постачальником на склад покупця по надходженню заявки, протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання такої заявки. Якщо Обладнання немає в наявності на складі постачальника, але замовлено, в цьому випадку строк поставки Обладнання, яке замовляється, узгоджується окремо.
Право власності на Обладнання та ризик випадкової загибелі або пошкодження Обладнання переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання накладної.
Відповідно до п. 5 Договору, асортимент та кількість обладнання, що поставляється за цим договором визначаються у Доповнення до цього договору у відповідності до п. 1.2 Договору.
На підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином, позивачем як до перевірки так і суду надано копії видаткових накладних: від 28.05.2013р. №64, від 11.09.2013р. №90, від 11.09.2013р. №93, від 20.09.2013р. №100, від 24.09.2013р. №99, від 25.09.2013р. №101, від 25.09.2013р. №102, від 04.11.2013р. №114, від 13.11.2013р. №120, від 03.12.2013р. №121, від 31.01.2014р. №6, від 31.01.2014р. №7, від 28.02.2014р. №11, від 21.10.2014р. №48, від 11.11.2014р. №51, від 25.12.2014р. №61, від 26.12.2014р. №63, від 25.12.2014р. №62, №ЦБ1МК- 00017 від 25.02.2013р., №ЦБ1МК-00018 від 25.02.2013р., №ЦБ1МК-00024 від 05.03.2013р„ №ЦБ1МК-00026 від 11.03.2013р., №ЦБ 1МК-00025 від 11.03.2013р., №ЦБ1МК-00027 від 14.03.2013р., а також копії актів приймання послуг №ЦБ1МК-00039 від 29.03.2015р., №УТМК0000049 від 16.04.2013р. №УТМК0000047 від 16.04.2013р., №УТМК0000050 від 18.04.2013р., №УТМК0000061 від 24.05.2013р., №83 від 24.07.2013р., №82 від 24.07.2013р., №86 від 30.07.2013р., №91 від 11.09.2013р., №98 від 23.09.2013р., №106 від 15.10.2013р., №109 від 18.10.2013р., №111 від 23.10.2013р., №113 від 31.10.2013р., №118 від 12.11.2013р., №122 від 12.12.2013р., №3 від 20.01.2014р., №4 від 24.01.2014. №5 від 27.01.2014., №10 від 17.02.2014р. №13 від 31.03.2014р., №23 від 21.05.2014р., №28 від 12.06.2014р., №33 від 24.07.2014р., №35 від 31.07.2014р., №36 від 31.07.2014р., №37 від 15.08.2014р., №42 від 23.09.2014р., №47 від 20.10.2014р.
Дослідивши надані докази, судом встановлено, що із змісту наданих копій видаткових накладних неможливо встановити щодо виконання якого договору такі виписано, також позивачем не надано інших доказів, складання яких визнано обов'язковим умовами Договору укладеного з ТОВ «МИР-КОМ».
Враховуючи, що із наданих позивачем доказів не можливо встановити яким чином позивачем замовлялись послуги у ТОВ «МИР-КОМ», як та в якому обсягу такі послуги надавались, суд приходить до висновку про обґрунтованість висновків податкового органу щодо безпідставного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з урахуванням взаємовідносин з ТОВ «МИР-КОМ» .
Між позивачем та TOB «БВІ-ПРІНТ» 20.08.2012 року укладено Договір на виготовлення поліграфічної продукції №20/08-12 відповідно до умов якого TOB «БВІ-ПРІНТ» зобов'язувалось виготовити та передати у власність позивачу поліграфічну продукцію, відповідно до Специфікації (Додаток 1), яка є невід'ємною частиною даного Договору Замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію відповідно до умов даного Договору.
Пунктом 3 Договору встановлено, що якість продукції повинна відповідати технічним даним на кожен вид Продукції, узгодженим Сторонами вимогам і затвердженому Замовником оригінал-макету та кольоропроби. Усі супровідні документи: роздруківки оригінал-макетів, кольоропроби, друкарські відбитки підписуються уповноваженою особою Замовника, із зазначенням прізвища, імені, по батькові і посади, яку вона обіймає.
Відповідно до п. 4 Договору приймання-передача продукції здійснюється в місці передання продукції, яке визначається за домовленістю сторін в Специфікації. Замовник перевіряє відповідність продукції умовам Договору і відповідних Додатків до ні Замовник вправі пронести вибірковий або повний огляд продукції перед її прийманням. В Акті чи у товарних накладній вказуються всі претензії до продукції.
Документом, який засвідчує передачу виготовленої продукції, є видаткова накладна і/або Акт приймання-передачі виконаних робіт, які підписують уповноважені належним чином представники Сторін. Кількість Продукції визначається Специфікацією, а у випадку їх відсутності - товарною накладною
Вартість послуг Виконавця з виготовлення кожного виду Продукції погоджується Сторонами і фіксується в Специфікації (п. 5.1 Договору).
Крім того, між позивачем та TOB «БВІ-ПРІНТ» 08.10.2013 року укладено договір на поставку поліграфічної продукції № 15. Вказаний договір є аналогічним за змістом з Договором на виготовлення поліграфічної продукції №20/08-12 від 20.08.2012 року, а тому не потребує додаткового дослідження.
В підтвердження настання реальних наслідків за вказаними правочинами, позивачем як до перевірки та і суду надано копії видаткових накладних №1253 від 30.10.2012, №1377 від 20.12.2012, №51 від 08.02.201: №62 від 15.02.2013, №95 від 04.02.2012, №81 від 21.02.2013, №381 від 16.07.2013, №379 від 08.08.2013, №414 від 16.08.2013, №467 від 30.09.2015, №4 від 04.10.2013, №483 від 08.10.2013, №43 від 22.10.2013, №73 від 30.10.201. №74 від 30.10.2013, №86 від 05.11.2013, №132 від 07.11.2013, №194 від 09.12.2013, №250 від 17.12.2013р.
При цьому позивачем не надано копій рахунків фактури, платіжних доручень, специфікацій, актів приймання-передачі виконаних робіт, доручень замовника, актів про виготовлення продукції, що передбачено умовами договорів укладених з TOB «БВІ-ПРІНТ».
Враховуючи наведені фактичні обставини справи, позивачем не доведено реальності настання наслідків за правочинами укладеними TOB «БВІ-ПРІНТ», а надана документація не свідчить про виконання зобов'язань контрагентом.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п.2 ст. 3 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи:
- це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995р. за №168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями).
Враховуючи вищевикладене, позивачем не підтверджено фактичне здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по договірним взаємовідносинам з вказаними контрагентами.
Згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно з п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.
Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Відповідно до п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Таким чином, розмір податкового зобов'язання продавця товарів (послуг) по господарським операціям, проведеним з кожним контрагентом - покупцем у окремому звітному періоді, має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, задекларованого за такий звітний період, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної у реєстрі отриманих податкових накладних цього звітного періоду.
Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
В ході розгляду справи судом встановлено, що операції між позивачем та СПД-ФОП ОСОБА_3, СПД-ФОП ОСОБА_4, ТОВ «МИР-КОМ», ТОВ «БВІ-ПРІНТ» та ТОВ «Практика К» не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Контрагентами перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.
Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.
Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цьогоКодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Крім того, контролюючим органом зроблено висновки щодо безпідставного формування позивачем валових витрат з урахуванням взаємовідносин з СПД-ФОП ОСОБА_3 та СПД-ФОП ОСОБА_4 які фактично є найманими працівниками ТОВ «Джинджер».
У статті 128 Господарського кодексу України зазначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.
В межах своєї підприємницької діяльності фізична особа укладає цивільно-правові договори відповідно до Цивільного кодексу України. При укладанні цивільно-правового договору виконавець не є найманим працівником (та на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства), а виконує роботу на власний ризик.
Тобто, відповідно до законодавства, фізична особа - підприємець, що зареєстрована в установленому законодавством порядку, є самозайнятою особою. Під терміном "самозайнята особа" відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України мається на увазі платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Громадяни реалізують право на працю на підставі частини першої статті 67 Господарського кодексу України та частини другої статті 2 Кодексу законів про працю України шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПКУ визначено, що працівником вважається фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, фізична особа - підприємець, що є платником єдиного податку, може бути найманим працівником, за умови, якщо її підприємницька діяльність не пов'язана з виконанням посадових обов'язків, як працівника підприємства (установи, організації, або фізичної особи) та здійснюється у вільний від таких обов'язків час.
Крім того, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При виконанні цієї діяльності громадянин-підприємець ні з ким не перебуває у трудових відносинах, і це означає, що трудова книжка на нього не ведеться, оскільки ведення трудових книжок передбачено на працівників, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях або у фізичної особи (стаття 48 Кодексу законів про працю України).
З огляду на зазначені норми законодавства та встановлені у справі обставини, суд погоджується із висновками податкового органу в тому, що відносини за договорами укладеними з СПД-ФОП ОСОБА_3 та СПД-ФОП ОСОБА_4 фактично є трудовими, а сторони договору є працівниками та роботодавцем.
При цьому, суд бере до уваги те, що посадові обов'язки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як працівників та види економічної діяльності, які зазначені ними при реєстрації як фізичних осіб-підприємців, частково збігаються між собою, потребували виконання у робочий. З огляду на зазначене, ці особи підлягали внутрішньому трудовому розпорядку Товариства.
Натомість, фізичні особи-підприємці, що є платниками єдиного податку, можуть бути найманими працівниками, лише за умови, якщо їхня підприємницька діяльність не пов'язана з виконанням посадових обов'язків, як працівників підприємства, та здійснюється у вільний від таких обов'язків час, без використання ресурсів підприємства.
Трудовий договір визначений частиною першою остатті 21 Кодексу законів про працю України як угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Враховуючи зазначене, відносини між Товариством та приватними підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були фактично трудовими, а сторони договору прирівнюються до працівника та роботодавця відповідно до пп.14.1.195 та 14.1.222 п.14.1 ст.14 ПК України.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення від 28.10.2015 року № 0006752205 та №0006762205 прийняті з урахуванням всіх обставин, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків, що позовні вимоги не підлягають задоволенню .
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.М. Клименчук