ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 вересня 2017 року № 826/6814/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали, в порядку письмового провадження
за позовом ОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного
управління юстиції у м. Києві
про визнання протиправними та скасування рішень.
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України. Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2017 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні.
В судове засідання 21.06.2017 року не з'явились представники сторін.
Позивачем подано заяву про розгляд справи у його відсутності.
Суд, керуючись частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні 21.06.2017 року, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва головного територіального управління юстиції у м. Києві від 21.04.2017 року відкрито виконавче провадження № 53732497 з виконання виконавчого напису № 319847, вчиненого 08.11.2016 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чуловським В.А. щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1.
Також, державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у м. Києві 21.04.2017 року, в рамках виконавчого провадження № 53732497, винесено постанову про арешт майна боржника .
Позивач вважає вказані постанови про, відкриття виконавчого провадження та арешт майна боржника протиправними, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а тому не підлягає виконанню.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому всіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до статті першої Закону України «Про виконавче провадження» № 1404- VIII ( в редакції чинній на час виникнення правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень га рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 3 цього Закону встановлено, що примусовому виконанню також підлягають виконавчі написи нотаріусів.
Відповідно до ст. 4 Закону у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та. за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і а громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, сгягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із означеними вимогами.
При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувану повертається сплачений ним авансовий внесок.
Як вбачається із змісту заявленого позову, позивачем зазначено, що виконавчий документ не відповідає вимогам, встановленим статтею 4 Закону, а тому підлягає поверненню стягувачу.
Вимоги до змісту виконавчого напису нотаріуса також встановлено статтею 89 Закону України «Про нотаріат», зокрема встановлено, що у виконавчому написі зазначаються : дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили: строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Позивачем не надано доказів, що виконавчий напис нотаріуса суперечить вимогам наведених вище норм. Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог п. 7 4.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника /майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 (ЄДРСР №51404742).
Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення).
У позові, позивачем зазначено, що згоди на звернення стягнення на квартиру, що являється предметом іпотеки, та на яку поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не надавав.
При цьому позивачем не надано доказів, що на майно на яке звернено стягнення поширюється дія мораторій.
Зокрема відсутність докази, що квартира виступає як забезпечення зобов'язань за споживчими кредитами, наданими позивачу кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, а також докази того, що вказана квартира використовується як місце постійного проживання позивача, а інше нерухоме майно у позивача відсутнє.
Враховуючи наведені фактичні обставини справи суд приходить до переконання, що позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків, що позовні вимоги не підлягають задоволенню .
Керуючись ст. ст. 69-71,94, 160-165, 167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
П О С Т А II О В И В:
У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Клименчук