ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.10.2017Справа №910/15096/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп»
до Приватного акціонерного товариства «Аеробуд»
про стягнення заборгованості в розмірі 17 276,23 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Касатонова Т.Ю., представник за довіреністю;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп» (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства «Аеробуд» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 17 276,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач надав відповідачу послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу MAN F 2000, д.н.з. АЕ 5214 НК на суму 21 861,07 грн., втім відповідач зобов'язання по оплаті послуг у повному обсязі не виконав, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 16 395,80 грн.
Крім того, позивач просить також стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 215,62 грн. та інфляційні втрати в розмірі 664,81 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15096/17, розгляд справи призначено на 25.09.2017.
25.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Представники сторін у судове засідання 25.09.2017 з'явились.
У судовому засіданні 25.09.2017 судом, в порядку ст. 77 ГПК України, та в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, було оголошено перерву до 17.10.2017.
У судове засідання 17.10.2017 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання 17.10.2017 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом судового засідання від 25.09.2017 та розпискою про оголошення перерви від 25.09.2017, відповідно до якої, представник відповідача присутній у судовому засіданні 25.09.2017 повідомлений, про те, що наступне судове засідання відбудеться 17.10.2017 об 12:40 год.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судових засідань, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 17.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп» (далі - позивач, покупець) та Приватним акціонерним товариством «Аеробуд» (далі - відповідач, продавець) в липні 2015 була досягнута домовленість про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу MAN F 2000, д.н.з. АЕ 5214 НК.
На підтвердження досягнутих домовленостей відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № ГЛ-000000988 від 22.07.2017 на суму 21 861,07 грн.
Надалі, за наслідками надання позивачем послуг з технічного обслуговування і ремонт транспортного засобу MAN F 2000, д.н.з. АЕ 5214 НК, сторонами було підписано Акт прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ000000991 від 31.08.2015 на суму 21 861,07 грн.
16.03.2016 ПрАТ «Аеробуд» було частково оплачено отримані послуги у розмірі 5 465,27 грн.
В подальшому, позивач направив на адресу відповідача Претензію вих. № 27-А/03-097 від 13.03.2017, в якій просив у 7-денний строк з моменту отримання даної претензії перерахувати позивачу суму основного боргу у розмірі 16 395,80 грн.
Проте, на момент звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач заборгованість не сплатив.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було підписано Акт прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000000991 від 31.08.2015, з якого вбачається, що позивачем було надано послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу MAN F 2000, д.н.з. АЕ 5214 НК, які, як також вбачається з вищезазначеного Акту прийняті відповідачем без зауважень.
Отже, наданням/прийняттям послуг сторони вчинили фактичні дії щодо укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до наявних у матеріалах справи Акту прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000000991 від 31.08.2015 та рахунку-фактури № ГЛ-00000988 від 22.07.2015, відповідачем було отримано послуг на загальну суму 21 861,07 грн.
З наявної у матеріалах справи банківської виписки по особовому рахунку позивача вбачається, що відповідач розрахувався з позивачем частково, а саме на суму 5 465,27 грн.
Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що додана позивачем до позовної заяви банківська виписка по особовому рахунку позивача є первинним документом, а відповідно і належним та допустимим доказом в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, тому приймається до уваги судом.
Разом з тим, з правовідносин, які склалися між сторонами (в тому числі зі змісту акту надання послуг) неможливо визначити строк виконання зобов'язання з оплати за надані послуги.
Втім, як передбачено ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
16.03.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп» було направлено на адресу Приватного акціонерного товариства «Аеробуд» Претензію на суму 16 395,80 грн. № 27-А/03-097 від 13.03.2017, в якій зазначив про необхідність виконання взятих на себе зобов'язань в 7-денний строк з моменту отримання даної претензії. На доказ направлення вказаної вимоги відповідачу позивач надав до матеріалів справи належним чином засвідчені копії опису вкладення, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, який містить інформацію про отримання відповідачем зазначеної претензії 17.03.2017 та витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання відповідачем зазначеної претензії 17.03.2017.
Однак, зазначена вимога була залишена ПрАТ «Аеробуд» без задоволення.
Отже, з урахуванням приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг настав.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач у порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманих послуг у повному обсязі не сплатив.
Пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання позивачем своїх зобов'язань з надання послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань, в частині повної оплати за надані послуги, підтверджені матеріалами справи та не заперечуються відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення 16 395,80 грн. основного боргу.
Крім основної суми заборгованості, позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в розмірі 664,81 грн. та 3% річних в розмірі 215,62 грн.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом визначено періоди нарахувань відповідно до приписів чинного законодавства України, а також здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат, та встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних в розмірі 215,62 грн. та інфляційні втрати в розмірі 647,75 грн.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованості.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Аеробуд» (03148, м. Київ, вулиця Пшенична, будинок 4; ідентифікаційний код: 21598792) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп» (02068, м. Київ, вулиця Ревуцького, будинок 16-А; ідентифікаційний код: 30440060) заборгованість в розмірі 16 395 (шістнадцять тисяч триста дев'яносто п'ять) грн. 80 коп., 3 % річних в розмірі 215 (двісті п'ятнадцять) грн. 62 коп., інфляційні втрати в розмірі 647 (шістсот сорок сім) грн. 75 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 598 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 42 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 19.10.2017.
Суддя О.А. Грєхова