ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.10.2017№910/9266/14
За позовом ОСОБА_1
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно - інвестиційна компанія «ПСП ЛТД»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД»
про визнання правочину недійсним
Суддя М.Є. Літвінова
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача -1: не з'явився;
від відповідача-2: Костін К.М. адвокат, договір про надання правової допомоги б/н від 27.04.2017р.
В судовому засіданні 11.10.2017р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою представника відповідача-2, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи:
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2014р. у справі №910/9266/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016р., було задоволено позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно - інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» про визнання недійсним договору купівлі - продажу жилого приміщення АДРЕСА_1 від 17.07.2001р.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2016 у справі №910/9266/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014р. у справі №910/9266/14 скасовано, справу №910/9266/14 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
При новому розгляді, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у справі №910/9266/14 позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено повністю, визнано недійсним договір купівлі - продажу жилого приміщення АДРЕСА_1 в буд. 2-л по вул. Тимошенка у м. Києві від 17.07.2001, укладений між ТОВ «Будівельно - інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» та ТОВ «ІСМ Інтернешнл ЛТД», посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.Й. та зареєстрований в реєстрі за №5с-1054.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016р. у справі №910/9266/14 рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у справі №910/9266/14 було скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повістю.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у справі №910/9266/14 було скасовано, справу було передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 05.07.2017 №05-23/1996 було призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/9266/14. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу №910/9266/14 було передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2017р. справу №910/9266/14 було прийнято до провадження суддею Літвіновою М.Є., розгляд справи було призначено на 24.07.2017р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.07.2017р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.08.2017р.
21.08.2017р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про зміну підстав позову в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а також додаткові документи для доручення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 23.08.2017р., судом було прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зміну підстави позову, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції означеної заяви.
В судовому засіданні 23.08.2017р. представниками позивача та відповідача -1 було подано клопотання про продовження строку розгляду спору у справі №910/9266/14 на п'ятнадцять днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.08.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, було продовжено строк розгляду спору у справі № 910/9266/14 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 18.09.2017 року.
12.09.2017 року через Відділ діловодства господарського суду міста Києва від Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори надійшов лист № 7233/01-16 від 05.09.2017, зі змісту якого вбачається, що витребувані судом документи були вилучені правоохоронними органами на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 02.12.2015 № 756/15225/15-к.
Крім того, 12.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" надійшла витребувана судом інформація.
Заслухавши в судовому засіданні 18.09.2017 року пояснення представників сторін та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судом, в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України, було витребувано від Оболонського Управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві належним чином завірені копії матеріалів нотаріальної справи щодо Договору купівлі-продажу жилого приміщення № АДРЕСА_1 від 17.07.2001 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "ПСП.ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСМ Інтернешнл ЛТД", посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.Й. та зареєстрований в реєстрі за №5с-1054 та документи, на підставі яких державним нотаріусом було посвідчено договір, які були вилучені у нотаріальної контори згідно з Протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 17.12.2015.
Так, згідно зі ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Згідно зі ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, згідно з положеннями ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи
При цьому, у відповідності до ч. 3 ст. 43 ГПК України господарський суд має створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, в тому числі й шляхом витребування доказів на підставі поданого стороною або прокурором клопотання (ст. 38 ГПК України).
Разом з тим, за змістом системного аналізу приписів ст. ст. 43, 104 ГПК України з метою забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, на місцевий господарський суд покладено обов'язок всебічно та повно з'ясувати і дослідити обставини справи, що мають значення для її вирішення по суті.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, згідно з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, є підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду.
Таким чином, суд, розглядаючи справу, має вживати заходів до всебічного й повного встановлення обставин спору, що не суперечить принципу змагальності, оскільки останній відображається в змісті процесуальних прав та обов'язків осіб, що беруть участь у справі та реалізується в сукупності з принципами рівності, диспозитивності та безпосередності, проте суд наділяється в тому числі організаційно-розпорядчими повноваженнями, необхідними для здійснення ним функцій органу правосуддя та прийняття законних і обґрунтованих судових актів.
Зокрема, пунктом 4 ч. 1 ст. 65 ГПК України передбачено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя в ході підготовки справи до розгляду в необхідних випадках витребує від сторін, інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, їх посадових осіб документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.
Слід зазначити, що вказані висновки в тому числі відповідають рекомендаціям Ради Європи, членом якої є Україна.
Так, в Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Крім того, відповідно до п. 62 Додатку до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р. на 1098 засіданні заступників міністрів, - судді повинні розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Оцінюючи правову та фактичну складність справи, слід враховувати, зокрема, наявність обставин, що утруднюють розгляд справи; кількість співпозивачів, співвідповідачів та інших учасників процесу; необхідність проведення експертиз та їх складність; участь у справі іноземного елемента та необхідність з'ясування і застосування норм іноземного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи вищевикладені обставини, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи 11.10.2017р.
В судове засідання 11.10.2017р. позивач та відповідача -1 не з'явились, своїх представників не направили, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили.
Представником відповідача-2 в судовому засіданні були надані письмові пояснення по справі, в яких останній просив застосувати строк позовної давності та долучені копії протоколів зборів учасників товариства, угоди про наміри та гарантії на підтвердження підстав заявленого клопотання.
У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача -2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ОСОБА_3 (надалі Позивач) є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСП.ЛТД» (надалі відповідач-1) із частковою, що становить 50% статутного капіталу такого товариства, що підтверджується статутом ТОВ «ПСП.ЛТД» та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
17.07.2001 р. між Відповідачем-1 (продавець) та ТОВ «ІСМ Інтернешнл ЛТД» (надалі Відповідач-2, покупець) було укладено договір купівлі-продажу жилого приміщення (надалі - «Договір»).
Відповідно до п. 1 Договору продавець продав, а покупець купив житлове приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 137,9 м кв., в тому числі жилою - 96,5 м кв.
Пунктом 2 Договору визначено, що житлове приміщення, що продається, належить ТОВ «ПСП.ЛТД» на підставі акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за №23 від 10.07.1996р. та розпорядженням Мінської райдержадміністрації м. Києва за №621 від 08.08.1996 р., зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації 20.09.1996 р. за №9643.
Вказаний Договір був посвідчений державним нотаріусом 11-ї Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.Й. 17.07.2011р. за реєстровим №5с-1054.
Спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням позивачем як учасником ТОВ «ПСП.ЛТД» дійсності Договору.
В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилається на наступні обставини:
Договір було укладено з порушенням чинного на той час законодавства та установчих документів ТОВ «БІК «ПСПЛТД», а саме: ст.26 ЦК України 1963р. (спеціальна правоздатність юридичної особи відповідно до цілей її діяльності); ст. 29 ЦК України 1963р. (вчинення органами юридичної особи юридично значимих дій виключно в межах прав, наданих їм за законом або статутом); ст. 63 ЦК України 1963р. (недійсність угоди укладеної представником від імені юридичної особи не уповноваженим на це або з перевищенням своїх повноважень, у разі відсутності наступного схвалення цієї угоди юридичною особою); п. 5.2. Статуту ТОВ «БІК «ПСП.ЛТД» (визначення виключного переліку повноважень Президента товариства); п. 5.7. Статуту та п. 11.5, п. 11.6 Установчого договору ТОВ «БІК «ПСП,ЛТД» (яким визначено, що всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції зборів учасників вирішуються Дирекцією під керівництвом Генерального директора); п. 2.2. Статуту ТОВ «БІК «ПСП. ЛТД» (визначається, що основною ціллю діяльності товариства є одержання прибутку для задоволення потреб власників).
Відповідач-2 заперечував проти позовних вимог, просив суд застосувати строк позовної давності. В своїх поясненнях відповідач-2 зазначив, що позивач був обізнаний відносно існування та змісту Договору з 17.07.2001р.; обізнаності позивача про той факт, що станом на 20.07.2001р. спірне житлове приміщення не перебувало у власності відповідача-1; наявності у позивача об'єктивної можливості довідатись з матеріалів судової справи №12/484 інформацію про власника спірного житлового приміщення та Договір, що ставі підставою для переходу права власності від відповідача-1 до відповідача-2.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Тобто незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.
Аналіз наведених норм матеріального права, зважаючи на частку позивача у статутному фонді товариства (50 %), дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 р. у справі №3-207гс14.
Крім того, за змістом п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду Країни №4 від 25.02.2016р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.
Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як на підставу для визнання недійсним Договору позивач вказує на те, що такий договір підписаний від імені ТОВ «ПСП.ЛТД» президентом за відсутності у нього належного обсягу повноважень та не скріплений печаткою товариства; укладений без прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про погодження його укладення чи про надання президенту відповідних повноважень; не був спрямований на одержання ТОВ «ПСП.ЛТД» прибутку, що суперечить статуту відповідача-1.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2014р. у справі №910/9266/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016р., було задоволено позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно - інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» про визнання недійсним договору купівлі - продажу жилого приміщення АДРЕСА_1 від 17.07.2001р.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2016 у справі №910/9266/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2014р. у справі №910/9266/14 скасовано, справу №910/9266/14 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
При новому розгляді, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у справі №910/9266/14 позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено повністю, визнано недійсним договір купівлі - продажу жилого приміщення АДРЕСА_1 в буд. 2-л по вул. Тимошенка у м. Києві від 17.07.2001, укладений між ТОВ «Будівельно - інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» та ТОВ «ІСМ Інтернешнл ЛТД», посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.Й. та зареєстрований в реєстрі за №5с-1054.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016р. у справі №910/9266/14 рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у справі №910/9266/14 було скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повістю.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. у справі №910/9266/14 було скасовано, справу було передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Скасовуючи рішення попередніх інстанцій колегія суддів Вищого господарського суду України не погодилась з висновком щодо перебігу строку позовної давності у зв'язку з його передчасністю.
Як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017р. у справі №910/9266/14 судами першої та апеляційної інстанції не було належним чином досліджено та достеменно не встановлено з посиланням на конкретні докази обставини справи відносно того чи тотожні житлові приміщення АДРЕСА_1 у вказаному будинку по вул. М. Тимошенка, 2-Л в м. Києві про яке йдеться у постанові Верховного Суду України від 29.10.2002 у справі №12/484 та яке є об'єктом спірного договору купівлі - продажу.
Колегія Вищого господарського суду України вважає істотними для вирішення питання встановлення початку строку позовної давності витребувати реєстраційну справу ТОВ «Будівельно - інвестиційна компанія ПСП ЛТД» для належного та об'єктивного дослідження усіх обставин щодо проведення загальних зборів учасників ТОВ «Будівельно - інвестиційна компанія ПСП ЛТД» у період з 2001 по 2013 роки тобто з моменту укладання спірного договору і до моменту коли позивач, за його твердженням дізнався про оспорюваний договір.
Згідно з ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Судом встановлено, що спірний Договір було підписано від імені ТОВ БІК «ПСП.ЛТД» президентом ОСОБА_6 за відсутності у нього належного обсягу повноважень, з огляду на наступні обставини.
Відповідно до п. 5.1. Статуту ТОВ «ТД «Вэма.LTD» в редакції від 1992 р., затвердженого зборами учасників від 15.08.1992 р. протокол № 3, яке змінило свою назву на ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» вищим органом управління Товариства є загальні збори його учасників, які складаються з учасників або призначених ними представників.
Відповідно до п.5.2. Статуту Збори учасників Товариства обирають Голову/Президента/ Товариства та співголів/ Віце-президентів/. Голова /Президент/ є розпорядником кредитів, має право першого підпису на фінансових документах Товариства, користується правом законодавчої ініциативни в рамках Стуту Товариства з питань, які не відносяться до компетенції зборів учасників Товариства, контролює роботу генерального директора и дирекції Товариства.
В матеріалах справи наявні копії протоколів загальних зборів учасників ТОВ «ПСП.ЛТД» за період з 2001р. по 2013р., а саме: №21 від 20.03.2005р., №22 від 14.04.2015р., №17 від 20.07.2001р., б/н від 23.10.2007р. , б/н від 10.05.2011р., з яких вбачається, що загальними зборами Товариства не приймалось відповідного рішення щодо відчуження житлового приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 137,9 кв.м.
Інших доказів проведення загальних зборів учасників ТОВ «ПСП.ЛТД», в тому числі з метою заслуховування звітів виконавчого органу чи ревізійної комісії такої юридичної особи, матеріали справи не містять, а сторонами не було надано суду.
Положеннями ст. 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір було укладено 17.07.2001 р., тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України. Отже, на момент укладення Договору діяв Цивільний кодекс Української РСР (в редакції 1963 р.), положеннями якого встановлено, що підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень, згідно зі ст.ст. 48, 63 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, є підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.
Крім того, нормою ст. 25 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла на момент укладання спірного договору, встановлено, що юридична особа діє на підставі статуту.
Законом України «Про господарські товариства», в редакції станом на час укладення спірного договору, передбачено, що товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі установчого договору та статуту.
Таким чином, статутом відповідача-1 визначено вичерпний перелік повноважень Президента та не передбачено, зокрема, прав Президента щодо відчуження нерухомого майна товариства.
При цьому, доказів прийняття Загальними зборами рішення про погодження укладення Договору чи надання президенту повноважень щодо укладення спірного правочину суду не надано, що свідчить про відсутність станом на 17.07.2001 р. у президента повноважень на укладення Договору.
З огляду на викладене та враховуючи наявні документи, суд дійшов висновку, що спірний Договір було підписано від імені ТОВ «ПСП.ЛТД» президентом ОСОБА_6, всупереч вимог встановлених Статутом Товариства та чинного законодавства без належного обсягу повноважень та без печатки Товариства, тобто без прийняття загальними зборами учасників товариства відповідного рішення про погодження на відчуження об'єкта нерухомості та укладання відповідно Договору, чи про надання президенту відповідного обсягу повноважень на укладання такого Договору.
Такі дії відповідача -1 порушують права та законні інтереси позивача, як учасника Товариства та суперечать вимогам Статуту відповідача -1.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.05.2014р. № 6-7цс14, від 27.05.2014р. № 3-23гс14.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Предметом судового розгляду у справі №910/9266/14 є позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення по вул. Маршала Тимошенко, 2-л, м. Київ, укладеного 17.07.2001 р.
Позов заявлений особою, яка є учасником ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "ПСП.ЛТД"- продавцем за договором.
Як вбачається з матеріалів справи, житлове приміщення АДРЕСА_1, було предметом спору під час розгляду арбітражним судом міста Києва справи № 12/484 за позовом ТОВ «Еліта-Центр» до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» про визнання права власності на частину житлових та нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 та про зобов'язання Київського МБТІ зареєструвати право власності на житлові та нежитлові приміщення у зазначеному будинку за ТОВ «Еліта-Центр» та його інвесторами, яка розглядалась судами з липня 1999 року.
Як було указано в постанові Верховного суду України від 29.10.2002 р., що житлові приміщення №№ 101, 102, 103, 104, 201, 202, 203, 204, 301, 302, 303, 304, 401, 402, 403, 404, 501, 502, 503, 504, 601, 602, 603, 604, 702, 704, 1301, 1302, 1303, 1304 (секція № літера «А»), технічний поверх площею 401,3 кв.м. та підвальні приміщення площею 319,3 кв.м, щодо яких ухвалено рішення суду першої інстанції, знаходяться в тій частині будинку, яка згідно з реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації від 20.09.1996 р. зареєстрована за Державною академією легкої промисловості. Також, рішенням арбітражного суду м. Києва від 19.09.2000 р. у справі №2/468 визнано право власності державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на житлові приміщення № 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19. Решта житлових приміщень в секції № 1 літера «А», щодо яких ухвалено рішення суду першої інстанції, зареєстрована Київським міським бюро технічної інвентаризації на праві власності за товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» та фізичними особами.
Як вбачається з постанови Верховного суду України від 29.10.2002 р., позивач був присутній у судовому засіданні 29.10.2002 р., коли оголошувалась зазначена постанова, як представник ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД».
Таким чином, оскільки постановою Верховного суду України було встановлено, що решта житлових приміщень в секції № 1 літера «А», щодо яких ухвалено рішення суду першої інстанції, до яких відноситься, зокрема квартира АДРЕСА_1, зареєстрована Київським міським бюро технічної інвентаризації на праві власності за товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» та фізичними особами, а тому позивачу, який був присутній 29.10.2002 р. як представник ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» у судовому засіданні, було відомо про те, що спірне приміщення не перебувало у власності відповідача-1 - ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД».
Відповідно до п. 4.1. статуту ТОВ «ТД «Вэма.LTD» в редакції від 1992 р., затвердженого зборами учасників від 15.08.1992 р. протокол № 3, яке змінило свою назву на ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД», учасники товариства мають право, окрім іншого, отримувати інформацію про діяльність товариства.
Згідно з пп. 6.1.6. п. 6.1. статуту ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» в редакції від 2006 р., затвердженого протоколом № 21 зборів учасників товариства від 20.03.2005 р., учасники мають право одержувати дані та відомості щодо діяльності товариства, стану його майна, розмірів прибутків та збитків. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.
Таким чином, чинним законодавством України та статутом ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» було передбачено право учасника одержувати інформацію про діяльність товариства.
Отже, оскільки відповідно до постанови Верховного суду України від 29.10.2002 р. було встановлено, що рішенням арбітражного суду м. Києва від 19.09.2000 р. у справі № 2/468 визнано право власності державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на житлові приміщення № 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, тоді як решта житлових приміщень в секції № 1 літера «А», щодо яких ухвалено рішення суду першої інстанції, до яких відноситься, зокрема спірна квартира АДРЕСА_1, зареєстрована Київським міським бюро технічної інвентаризації на праві власності за товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Інтернешнл ЛТД» та фізичними особами, а тому з дати прийняття постанови Верховним судом України позивач був обізнаний про вихід спірної квартири з майна підприємства - ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД».
Отже, у позивача, як учасника ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД», була об'єктивна можливість з 29.10.2002 р. дізнатись про факт свого порушеного права, а саме одержати інформацію щодо стану спірної квартири АДРЕСА_1, та відповідно ознайомитись з оспорюваним договором купівлі-продажу.
Проте, позивач звернувся з позовом до господарського суду міста Києва лише 15.05.2014 р., тобто поза межами встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності.
Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, враховуючи заяву ТОВ "ІСМ Інтернешнл ЛТД" про застосування строків позовної давності, суд дійшов до висновку, що у задоволені позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення АДРЕСА_1 по вул. Маршаола Тимошенко, 2-л, загальною площею 137,9 кв.м., укладеного 17.07.2001 р., слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання позову покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити в задоволенні позову.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.10.2017 року
Суддя М.Є. Літвінова