17 жовтня 2017 року Справа № 911/4231/16
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Палій В.В. і Студенець В.І.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка", м. Київ,
на рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017
зі справи № 911/4231/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" (далі - Позивач)
до приватного підприємства "Трубіж Агро", м. Бровари Київської області (далі - Відповідач),
про стягнення 1 542 048,59 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов було подано (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення: основного боргу в сумі 1 190 251,68 грн.; 28% річних у сумі 105 459,56 грн.; пені в сумі 105 634,84 грн.; "інфляційних" у сумі 34 850,44 грн.; штрафу в сумі 238 050,34 грн. та відсотків за користування товарним кредитом у сумі 8 726,34 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 10.03.2017 (суддя Шевчук Н.Г.): позов задоволено частково; з Відповідача стягнуто на користь Позивача: 1 190 251,68 грн. основної заборгованості; 8 726,34 грн. відсотків за користування товарним кредитом; 28% річних у сумі 105 306,13 грн.; "інфляційні" у сумі 34 850,44 грн.; штраф у сумі 238 грн.; 105 грн. пені та 25 242,24 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 (колегія у складі: Тищенко О.В. - головуючий, Тарасенко К.В. і Іоннікова І.А.):
- апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення;
- рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 скасовано в частині стягнення штрафу в сумі 238 грн. та пені в сумі 105 грн.;
- викладено резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 у справі № 911/4231/16 у такій новій редакції:
"1. Визнати недійсним підпункти "А" та "Б" пункту 7.2 договору поставки №32-САТ/ЧН від 20.04.2016 року укладеного між товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" та приватним підприємством "Трубіж Агро".
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з приватного підприємства "Трубіж Агро" (07450, Київська область, Броварський район, село Плоске, вул. Жовтнева, буд. 47, ідентифікаційний код 39333971) на користь товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" (08702, Київська область, місто Обухів, вул. Промислова, буд. 20, ідентифікаційний код 37850706) 1 190 251,68 грн. заборгованості, 8 726,34 грн. відсотки за користування товарним кредитом, 105 306,13 грн. 28% річних, 34 850,44 грн. інфляційних втрат та судовий збір у сумі 20087,02 грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили".
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить: рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи в частині задоволених позовних вимог залишити без змін; скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 в частині визнання недійсними підпунктів "А" та "Б" пункту 7.2 договору поставки від 20.04.2016 №32-САТ/ЧН; скасувати рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 в частині зменшення сум штрафу та пені; прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю; витрати зі сплати судового збору покласти на Відповідача. Скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме статей 199, 215, 216, 217, 231, 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 551, 549, 517, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 83, 99, 101, 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися. Позивачем подано письмове клопотання про здійснення розгляду справи без участі його представника.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність її часткового задоволення з урахуванням такого.
Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.
20.04.2016 Позивачем (постачальник) та Відповідачем (покупець) укладено договір поставки №32-САТ/ЧН (далі - Договір), відповідно до умов якого:
- постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену Договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом у сумі, визначеній відповідно до умов Договору (пункт 1.1);
- найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару, і нарахування відсотків, інші умови визначені в додатках до Договору, які є його невід'ємною частиною (пункт 1.2);
- ціна Договору становить загальну вартість товару, визначену з урахуванням вимог пунктів 2.2-2.3 Договору, що передається за цим Договором, та суму належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Ціна товару встановлюється у гривнях і відображається в додатках до Договору (пункт 2.1);
- зважаючи на те, що товар виробляється за кордоном та імпортується на територію України, сторони домовилися, що вказані у підписаних сторонами додатках у гривнях ціни на товар та загальна сума договору не є фіксованими і можуть бути відкориговані постачальником у залежності від зміни курсу гривні до іноземної валюти (пункт 2.2);
- покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної з урахуванням вимог пунктів 2.2-2.3, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу в розмірах, вказаних у додатках до Договору, шляхом перерахування коштів у національній валюті на банківський рахунок постачальника; оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника (пункт 2.4);
- за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком до Договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов'язковій оплаті покупцем (пункт 2.6);
- строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до Договору, але не раніше дня, наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день повного розрахунку за поставлений товар (пункт 2.7);
- відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником відповідно до пункту 2.6 Договору. Щомісячно з 01 вересня поточного року або в день повного розрахунку, якщо такий настав раніше, постачальник складає акт надання послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається постачальником на адресу покупця, що вказана в тексті цього Договору, покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом 1 робочого дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається постачальнику, акт вважається схваленим та підписаним покупцем. Оплата нарахованих відсотків відбувається одночасно з оплатою вартості (ціни) товару і зараховується постачальником відповідно до вимог пункту 2.10 Договору (пункт 2.12);
- за порушення умов Договору покупець: А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; Б) сплачує штраф у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання; В) сплачує на користь постачальника 28% річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення. Сума відсотків річних підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків річних та підлягає обов'язковій сплаті покупцем (пункт 7.2).
Додатком від 20.04.2016 № 1/СТ000000828 до Договору передбачено поставку насіння кукурудзи до 05.05.2016 на загальну суму 1 190 251,68 грн. з відстроченням платежу у сумі 595 125,84 грн. (50% від ціни товару) до 15.10.2016 і в сумі 595 125,84 грн. (50% від ціни товару) до 15.11.2016 та встановлено річну ставку відсотків за користування товарним кредитом 1,00, нарахування яких починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем.
На виконання умов Договору за видатковою накладною від 21.04.2016 №549, підписаною та скріпленою печатками обох сторін, постачальник передав, а покупець прийняв товар на суму 1 190 251,68 грн.; повноваження представника Відповідача на отримання товару підтверджені довіреністю від 21.04.2016 №64.
Докази оплати Відповідачем отриманого за цією видатковою накладною товару відсутні.
Таким чином, платіж у сумі 595 125,84 грн. є простроченим з 16.10.2016, а платіж у сумі 595 125,84 грн. - з 16.11.2016.
Позовна вимога про стягнення заборгованості з оплати цього товару у сумі 1 190 251,68 грн. обґрунтована.
Актами надання послуг від 05.09.2016 № 1331 на суму 5 165,36 грн., від 04.10.2016 №1577 на суму 1 173,95 грн., від 04.11.2016 № 1774 на суму 1 213,08 грн. і від 05.12.2016 № 1860 на суму 1173,95 грн., які підписані обома сторонами та скріплені їх печатками, Позивач та Відповідач відповідно до умов Договору погодили суму відсотків за користування товарним кредитом, яка складає 8 727,34 грн.
Вимога про стягнення відсотків за користування товарним кредитом у сумі 87 26,34грн є обґрунтованою.
Суди попередніх інстанцій (згідно із здійсненим ними перерахунком) дійшли висновку, що вимоги про стягнення з Відповідача 105 306,13 грн. - 28% річних, "інфляційних втрат" у сумі 34 850,44 грн., пені в сумі 105 631,52 грн., нарахованих за період з 16.10.2016 по 23.02.2017 грн., є обґрунтованими. Розрахунок штрафу в сумі 238 050,34 грн. відповідає умовам Договору та вимогам чинного законодавства.
Відповідачем заявлено про зменшення розміру пені на штрафу до 1 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково дане клопотання Відповідача, виходив, зокрема, з того, що: розмір заявлених до стягнення сум штрафу і пені надмірно великі порівняно із збитками Позивача; докази понесення Позивачем збитків відсутні; судом взято до уваги незначну тривалість періоду прострочення (2-3 місяці), стягнення з Відповідача відсотків за користування товарним кредитом, 28% річних та "інфляційних".
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру пені до 105 грн. та штрафу до 238 грн.
Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції в частині правомірності стягнення з Відповідача суми основного боргу, відсотків за користування товарним кредитом, 28% річних та "інфляційних". У цій частині судові рішення попередніх судових інстанцій, прийняті по суті даної справи, не оскаржуються жодною із сторін.
Однак у частині позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.
Умовами Договору, а саме підпунктом "А" пункту 7.2, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за даним договором, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення від суми боргу.
Разом з тим згідно з підпунктом "Б" пункту 7.2 Договору сторонами передбачена сплата штрафу як вид цивільно-правової відповідальності за той самий вид правопорушення, а саме - покупець сплачує штраф у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто, сторонами у Договорі передбачена відповідальність покупця за одне й те саме прострочення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи те, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, "на переконання колегії суддів", їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за Договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
Частиною другою статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення, саме окремих видів господарських зобов'язань.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, вбачаючи визначення сторонами в Договорі стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення (за кожен день прострочення оплати), враховуючи норму статті 61 Конституції України, яка забороняє притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, користуючись правом на вихід за межі позовних вимог, передбаченим пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК України, вважав за необхідне визнати вказаний договір недійсним у відповідній частині, а саме підпунктів "А" та "Б" пункту 7.2 Договору.
Оскільки вимоги Позивача про стягнення пені та штрафу за даним Договором не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а суд позбавлений можливості самостійно обирати, який з видів юридичної відповідальності можливо застосувати до Відповідача за порушення зобов'язання за Договором (пеню чи штраф), то суд апеляційної інстанції визнав недійсними підпункти "А" та "Б" пункту 7.2 Договору та в задоволенні позову в цій частині відмовив.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання Відповідача про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи, виходив з того, що будь-якими "ґрунтовними" поясненнями чи належними доказами, які дійсно вказували б на наявність взаємно суперечливих обставин справи чи доказів, що містяться у справі, Відповідач не обґрунтував. Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що як спірний договір, так і додатки до нього, крім підписів директора містять також відтиск печатки підприємства Відповідача. Матеріали справи не містять доказів звернення Відповідача до правоохоронних органів у зв'язку з неправомірним використанням печатки підприємства Відповідача або її втрати у період підписання спірних правочинів. Крім того, на умовах укладеного Договору Відповідач через повноважного представника за довіреністю отримував товар та сторонами складено й підписано акт надання послуг.
Причиною подання касаційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсними підпунктів "А" та "Б" пункту 7.2 Договору та відмови у стягненні штрафу та пені або наявності підстав для їх зменшення. В іншій частині судові рішення попередніх судових інстанцій, прийняті по суті даної справи, не оскаржуються жодною із сторін.
Згідно з положеннями ГПК України:
- правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 42);
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 43);
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 33).
- оцінка доказів здійснюється господарським судом на основі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності (частина перша статті 43).
- господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (стаття 83);
- в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції (стаття 99).
Прийняті судові рішення в їх оскаржуваній частині цим вимогам не відповідають.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня, та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, за якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника заснованих на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав, або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12.
Згідно ж із статтями 82, 11128 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.
Отже, підпункти "А" та "Б" пункту 7.2 Договору, якими передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати неустойки - пені і штрафу, не суперечать чинному законодавству.
Крім того, відповідно до пункту 2 статті 83 ГПК України господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.
З матеріалів справи та змісту постанови апеляційної інстанції вбачається, що жодною із сторін такого клопотання не подано, і вимоги щодо визнання відповідних умов Договору недійсними не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Як зазначено у підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Суд першої інстанції, зменшуючи розмір пені та штрафу, надав оцінку доводам Відповідача, однак доводи Позивача щодо безпідставності зменшення пені та штрафу не отримали належної правової оцінки та не знайшли чіткого і повного відображення у висновках та мотивах попередніх судових інстанцій.
Тобто попередні судові інстанції не перевірили належним чином обставин, пов'язаних із з'ясуванням дотримання балансу інтересів сторін, та не дослідили в цьому зв'язку фінансового становища Позивача з точки зору впливу на нього зменшення розміру стягуваних сум.
Суд першої інстанції, зменшуючи розміри штрафу і пені, послався на те, що ці розміри "надмірно великі порівняно із збитками позивача" і тут же зазначив, що "докази понесення позивачем збитків відсутні". Такі висновки суду є взаємовиключними, оскільки неможливо порівняти розміри штрафу й пені з розміром збитків, не маючи жодних даних про збитки.
Не встановивши, таким чином, всього кола обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Тому у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ЦК України та ГК України.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, згідно з пунктом 3 статті 1119 та частиною першої статті 11110 ГПК України рішення і постанова попередніх судових інстанцій з даної справи підлягають скасуванню в частині, що стосується розгляду позовних вимог про стягнення сум пені та штрафу, з передачею справи в цій же частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір (у згаданій частині) відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути розглянуто й питання щодо розподілу відповідних судових витрат зі справи.
У решті прийняті по суті справи судові рішення відповідають нормам матеріального і процесуального права та сторонами не оскаржуються, а тому підлягають залишенню без змін.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 10.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 зі справи № 911/4231/16 скасувати в частині, що стосується розгляду позовних вимог про стягнення сум пені та штрафу.
Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.
У решті зазначені рішення і постанову залишити без змін.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Палій
Суддя В. Студенець