Єдиний унікальний номер 237/1542/17 Номер провадження 22-ц/775/1721/2017
головуючий в I інстанції Медведський М.Д.
суддя доповідач Никифоряк Л.П.
Категорія 27
Іменем України
18 жовтня 2017 року апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Никифоряка Л.П.
Суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.
за участі секретаря судового засідання Глушка С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 21 серпня 2017 року, -
В позові поданому до суду 21 квітня 2017 року ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу вказуючи, що остання 17 березня 2017 року отримала в позику кошти в сумі 11000,00 грн., які вона зобов'язувалася повернути до 17 березня 2017 року, однак взятого на себе зобов'язання не виконала і на момент звернення до суду позику не повернула. Згідно розрахунку позивача загальний розмір заборгованості склав 22596,88 грн. з яких заборгованість за договором позики 11000,00 грн., втрати від інфляції у розмірі 10605,07 грн. та 3% річних за користування коштами у розмірі 991,81 грн.
27 червня 2017 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 11000,00 грн., втрати від інфляції у розмірі 11082,90 грн., 3% річних за користування коштами у розмірі 1056,00 грн. та 1% пені за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 40260,00 грн.
Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 21 серпня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 11000,00 грн., втрати від інфляції у розмірі 11082,90 грн., 3% річних за користування коштами у розмірі 1056,00 грн. та пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 11000,00 грн., також вирішено питання про судові витрати.
З рішенням суду відповідач не погодилася, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати судове рішення та ухвалити нове про відмову в позові через невідповідність висновків суду обставинам справи, вказуючи що в суді першої інстанції не підтверджені обставини з приводу того, що кошти за договором позики фактично було передано позичальнику. Також згідно доводів вказаних в апеляційній скарзі судом порушено норми процесуального права.
Заслухавши доповідача, за відсутності позивача повідомленого про час та місце судового розгляду належним чином про що свідчить наявна в матеріалах справи телефонограма, також за відсутності відповідача яка в письмовій заяві просила здійснити судовий розгляд без неї, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити за таких підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позов виходив з того, що договір позики від 17 березня 2017 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 11000,00 грн., з кінцевим терміном повернення до 17 квітня 2017 року /надалі Договір позики/ відповідає вимогам матеріального права, та суд вважав, що умови договору позики позичальником не виконані та кошти не повернуто, з огляду на що, стягнув з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 11000,00 грн., втрати від інфляції у розмірі 11082,90 грн., 3% річних за користування коштами у розмірі 1056,00 грн. та пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 11000,00 грн.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення відповідно до вимог статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі та визначив матеріальні норми, якими регулюються спірні правовідносини.
Задовольняючи частково позов, суд керувався статтею 1046 Цивільного кодексу України та виходив із того, що за договором позики укладеному у письмовій формі одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, які позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві в такій же сумі.
Тобто, виходячи із змісту наведеної норми, суд на підставі наданих сторонами доказів дійшов обґрунтованого висновку про існування між сторонами у справі письмового договору позики, що підтверджено письмовим договором від 17 березня 2017 року /а.с. 6/.
Також, вирішуючи спір, судом першої інстанції повно встановлені обставини, які враховуються для визначення розміру отриманих у позику грошових коштів.
Так, відповідно до змісту розписки від 17 березня 2017 року /а.с. 7/ ОСОБА_2 отримала кошти саме в позику та в розписці зазначено суму коштів 11000,00 грн. із відміткою про те, що грошові кошти мають бути повернуті до 17 квітня 2017 року, та суд обґрунтовано виходив з того, що розписка з підписом ОСОБА_2 є доказом отримання нею від ОСОБА_1 позики в сумі 11000,00 грн.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з вимогами цивільного законодавства, зокрема статтею 204 ЦК України, в якій закріплено презумпцію правомірності правочину, та за якою, кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки презумпція не буде спростована.
Отже до спростування презумпції правомірності договору позики укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2, всі права набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Та стосовно обставин справи спростування презумпції правомірності не було, оскільки недійсність правочину /договору позики/ прямо законом не встановлена, та ОСОБА_2 не довела тих обставин на які вона посилалася, щодо відсутності її волевиявлення на отримання позики.
Вираження волі ОСОБА_2 відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням письмового Договору позики, а також письмової розписки, та суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що мало місце втілення волі у письмовому вираженні.
Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Умови викладені в письмовому договорі та розписці, що оформлені та підписані обома сторонами, якими була погоджена сума, строк повернення, повинні виконуватись належним чином, та суд обґрунтовано виходив з того, що між сторонами виникли права та обов'язки, саме ті, що випливають із змісту договору позики.
Також висновки суду узгоджуються із положеннями ч. 2 ст. 1051 ЦК України, якою передбачено, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення відповідача від обов'язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.
Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів.
В судовому засіданні ствердження відповідача про неналежне виконання саме позикодавцем договору позики в частині фактичної передачі обумовлених в договорі коштів у рахунок позики жодним чином, крім пояснень сторони, не підтверджено.
Таким чином, відповідач не довела своїх заперечень та суд першої інстанції обґрунтовано вважав що відсутні правові підстави для відхилення позову.
Фактично доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено в запереченнях на позовну заяву здійснених в суді першої інстанції, та зазначені доводи були предметом перевірки судом першої інстанції який дійшов обґрунтованого та законного висновку.
Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вона не змогла повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач могла ознайомитися із документами що є у справі, підготовити свої заперечення та доводити обставини якими вона обґрунтовувала свої заперечення в судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту.
При цьому суд враховує, що відповідач у справі самостійно визначила спосіб захисту, та в запереченнях на позов визначено предмет спору та останньою в суді першої інстанції не заявлялась вимога про застосування загального строку позовної давності щодо основної вимоги.
З урахуванням наведених обставин, вимога відповідача про застосування строку давності, яка була заявлена в письмовій заяві на адресу апеляційного суду тільки 17 жовтня 2017 року не може бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.
Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки суду є вичерпними, зроблені у відповідності та на підставі матеріальних норм які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, та колегія апеляційного суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 21 серпня 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: