ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/17622/17
провадження № 1-кп/753/1147/17
підготовчого судового засідання
"29" вересня 2017 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченої ОСОБА_5 ,
провівши в залі суду в м. Києві підготовче судове засідання кримінального провадження № 12017100020009137 від 22.08.2017 року з обвинувальним актом відносно
ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Нікополь Дніпропетровської області, українки, громадянки України, без освіти, вдови, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
До Дарницького районного суду м. Києва надійшло кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Прокурор, думку якого підтримали захисник ОСОБА_4 та обвинувачена ОСОБА_5 , вважав за можливе призначити судовий розгляд.
Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши обвинувальний акт з додатками, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Згідно положень ч. 1 ст. 377 КПК України судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за результатами якого, у разі визнання особи винуватою, мотивувальна частина вироку має містити відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, зокрема, формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним.
Надання повної та детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду та має розглядатись у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», а також «Даллас проти Угорщини»).
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті п. «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії»).
Проте, всупереч вимог кримінально-процесуального закону та практики Європейського суду з прав людини обвинувальний акт містить істотні суперечності.
Так, як вбачається зі змісту обвинувального акта, за версією органу досудового розслідування, з якою погодився прокурор, ОСОБА_5 у невстановлений день та час, у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб, умисно, з метою незаконного збуту, придбала 12 поліетиленових згортків із кристалічною речовиною. Після цього ОСОБА_5 перенесла вказані пакетики з кристалічною речовиною білого кольору до туристичного намету за адресою: м. Київ, вул. Старобориспільська, в лісовому кварталі № 52 Микільського лісництва, де стала умисно незаконно зберігати з метою подальшого збуту.
Згідно з положеннями ст. 307 КК України до кримінально караних діянь віднесено незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів. Проте ні в фактичних обставинах справи, ні в формулюванні обвинувачення не зазначено про те, що ОСОБА_5 за вказаних обставин придбала та зберігала наркотичний засіб, психотропну речовину чи їх аналог, а зазначено про кристалічну речовину білого кольору.
Таким чином суд, не вдаючись до оцінки суті пред'явленого обвинувачення вважає, що при викладенні фактичних обставин справи і формулюванні обвинувачення допущено істотні суперечності з правовою кваліфікацією дій обвинуваченої.
Крім того, відповідно до положень ч. 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Всупереч вказаним вимогам закону в обвинувальному акті відсутні будь-які дані щодо місця придбання речовини або дані щодо неможливості встановлення досудовим розслідуванням такого місця.
Крім того, в обвинувальному акті зазначено, що під час санкціонованого обшуку в туристичному наметі за адресою: м. Київ, вул. Старобориспільська, в лісовому кварталі №52 Микільського лісництва було виявлено ОСОБА_5 , проте дані про місце в якому в останньої було вилучено наркотичний засіб - відсутні. Таким чином суд приходить до висновку, що в обвинувальному акті відсутня інформація щодо точної адреси місця вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України (в даному випадку припинення злочину), або посилання на те, що встановити таку адресу за наслідками проведення досудового розслідування не виявилось за можливе. У зв'язку з вказаним порушенням суд позбавлений можливості зробити висновок про підсудність цього кримінального провадження саме Дарницькому районному суду м. Києва, враховуючи те, що порушення правил підсудності відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України є безумовною підставою для скасування вироку.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 338 КПК України прокурор з метою зміни правової кваліфікації та / або обсягу обвинувачення має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, проте вказана зміна обвинувачення не допустима в разі допущення неточностей та описок.
Наведені суперечності позбавляють суд можливості роз'яснити обвинуваченій суть обвинувачення на підставі ч. 1 ст. 348 КПК України.
Крім того, відповідно до ст. 337 КПК України, суд не вправі, за результатами судового розгляду, змінити обвинувачення на таке, що істотно відрізняється від пред'явленого, а також, не вправі за власною ініціативою в будь-якій спосіб поставити питання про таку зміну обвинувачення. Недодержання судом зазначених вимог кримінально-процесуального закону, є порушенням права на захист.
Також, кримінально-процесуальний закон не містить положення про обов'язок суду чекати, коли прокурор скористується своїм правом на зміну обвинувачення в суді, а також і права суду пропонувати або примушувати прокурора змінити обвинувачення, оскільки функцією суду є лише розгляд справи, під час чого він лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків.
Крім того суд вважає, що саме у підготовчому судовому засіданні досліджується питання дотримання прокурором вимог щодо форми та змісту обвинувального акта, передбаченим не тільки положеннями ст. 291 КПК України, а і всім іншим вимогам Кримінального процесуального кодексу України, як про це зазначено у п. 3 ч. 3 ст. 314 цього кодексу.
З огляду на викладене суд вважає, що допущене порушення вимог КПК України при складанні обвинувального акту унеможливлює призначення судового розгляду.
Вирішуючи питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу застосованого до обвинуваченої судом враховується наступне.
Так, ухвалою слідчого судді від 03.08.2017 року до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого спливає 01.10.2017 року.
З огляду на ступінь тяжкості правопорушення та вид і розмір покарання, яке може загрожувати в разі визнання ОСОБА_5 винуватою, в сукупності з даними, що характеризують особу останньої, суд приходить до висновку про те, що наведені обставини збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши тримання обвинуваченої під вартою.
Відомостей, які би свідчили про неможливість тримання обвинуваченої під вартою, зокрема за станом здоров'я, в матеріалах провадження немає.
Дані про те, що обвинувачена не має судимостей в силу ст. 89 КК України, має місце реєстарції та проживання в Україні, не можуть бути безумовними підставами для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки самі по собі не свідчать про відсутність наведених ризиків.
З урахуванням викладеного суд вважає, що тримання під вартою в даному випадку не перевищує розумного строку та не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ризики справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Разом з тим, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України, суд вважає за необхідне залишити раніше визначений розмір застави обвинуваченій ОСОБА_5 , а саме в розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 128000 гривень, з роз'ясненням обов'язку прибувати за кожною вимогою до суду, а також покладенням на неї у відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України таких обов'язків: не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання.
Керуючись ст. ст. 314-316 КПК України, суд-
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12017100020009137 від 22.08.2017 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України - повернути прокурору.
Продовжити запобіжний захід обраний відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у виді тримання під вартою до 27.11.2017 року з визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить128000 грн.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя