Справа № 417/4332/17
Провадження № 2/417/262/17
Іменем україни
"17" жовтня 2017 р. с. Марківка Луганської області
Марківський районний суд Луганської областів складі:
головуючого судді Шкирі В. М.
за участі секретаря Грибєнік О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Марківка Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, заінтересована особа: Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за лінію розмежування без згоди батька -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, заінтересована особа: Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради, в якому просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини, яка не досягла 18-річного віку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за лінію розмежування без згоди та супроводу батька ОСОБА_2.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що з 13.01.1990 по 09.02.2010 перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу вони почали проживати окремо та припинили спілкування, дитина залишилася разом з нею. Відповідач за місцем проживання не з'являється, нікому із знайомих невідоме його місце проживання. Після звернення до Головного управління Ніціональної поліції в Луганській області Рубіжанського відділу поліції, отримала довідку про те, що ОСОБА_2 за обліками поліції значиться в розшуку як безвістно відсутній. В м. Луганськ залишилися проживати її батьки та дитина потребує спілкування з бабусею та дідусем. Недостатнє спілкування з рідними може негативно позначитись на стані хлопчика.
Необхідного для цього дозволу від батька дитини не може отримати, оскільки його місцезнаходження не відоме та він наразі перебуває у розшуку.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.57) в позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи без участі позивача (а.с.4)
Відповідач в судові засідання призначені на 01.08.2017, 30.08.2017, 18.09.2017, 17.10.2017 не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся - через оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України" на веб-сайті Марківського районного суду в розділі "Справи Кам'янобрідського районного суду м. Луганська", оскільки відповідач зареєстрований на тимчасовоокупованій території куди підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" не здійснюється доставка поштової кореспонденції.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.58) в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримують, бо вони відповідають інтересам дитини (а.с.35).
В силу положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши позовну заяву та дослідивши письмові докази по справі суд встановив наступні обставини та визначив відповідно до них правовідносини .
Відповідно до копії паспорту серії номер НОМЕР_1, виданого Кам'янобрідським РВ УМВС України в Луганській області 16022001р. ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5,6).
Згідно довідки від 30.10.2014 №917000100 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції позивач ОСОБА_1 разом із неповнолітнім ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 перемістилася з тимчасово окупованої території м. Луганськ в м. Рубіжне Луганської області. (а.с.8).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 16.06.2005р. Кам'янобрідським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.9).
Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09.02.2010 шлюб розірвано. (а.с.10).
Із довідок Рубіжанського відділу поліції ГУ НП в Луганській області №3098/111/36-2016 від 25.02.2016 та №5359/111/36-2017 від 13.04.2017 встановлено, що ОСОБА_2 перебуває в розшуку як безвісті відсутній (а.с.11-12).
Таким чином встановлено, що сторони перебували у шлюбі від якого мають неповнолітню дитину, та наразі відповідач перебуває в розшуку як безвісі відсутній, в зв'язку з чим отримати в добровільному порядку дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за лінію розмежування позивач не має можливості.
Для вирішення спору, враховуючи визначені судом правовідносини, суд застосовує такі норми матеріального і процесуального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:
Згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 09.02.2010 року, є батьками неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дитина проживає з матірю.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 6 Сімейного Кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Згідно статті 141 СК України, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, батьки, відповідно до положеньст.151СК України, вправі обирати самі.
Згідно вимог ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Ст. 154 СК України, надає батькам право звернутися до суду за захистом прав та інтересів дитини.
Відповідно до вимог статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
У преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набула чинності для України з 27.09.1991 року, зазначено, що дитина, в наслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження, до досягнення нею повноліття. За ч.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини від 20 листопада 1989 року», підписана Україною 21.02.1990 року, ратифікована Україною 27.02.1991 року, набрала чинності для України 27.09.1991 року (далі по тексту - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення чи іншими питаннями, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно вимог частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою КМУ від 27.01.1995 р. №57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Відповідно до п.22 ч.І «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18- річного віку.
Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: коли другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджує запис про батька у свідоцтві про народження дитини, і він відсутній у пункті пропуску; коли у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким прямує громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі є відповідний запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік в дипломатичному представництві України за кордоном; у разі пред'явлення оригіналів документів або їх нотаріально посвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).
Відповідності до пункту 1 Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17 березня 2015 року за №254-УІІІ, Верховна Рада України постановила: визнати тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Згідно пункту 5.1.1 в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-рiчного вiку, здiйснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Мiнiстрiв України вiд 27 сiчня 1995 року № 57.
З огляду на викладене, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду малолітньої дитини на тимчасово окуповану територію, за кордон України, а лише встановлено певний порядок її в'їзду/виїзду за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
При цьому Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" передбачає обмеження на виїзд з України з міркувань безпеки громадян. Відповідно до «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженими постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 з наступними змінами та доповненнями, у згоді на виїзд за межі України повинні бути зазначені держава прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При цьому, враховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
Як зазначила позивач в позовній заяві, вона має на меті разом із сином навідатися до своїх батьків в м.Луганськ та забезпечити синові побачення з бабусею та дідусем, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов'язків, проте позивач не вказала держави прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі, вказано лише що за лінію розмежування в той час коли чинним законодавством України не передбачено захист права особи, яке можливо буде порушено у майбутньому.
Також позивачем не надано відповідних відомостей де саме проживають її батьки.
Також, в матеріалах справи відсутні і будь які докази відповідності та доцільності таких поїздок інтересам дитини, відомості про належні умови проживання, перебування в тій місцевості дитини . Тоді як судом встановлено, що наразі дитина навчається у 6-Б класі Рубіжанської спеціалізованої школи І-Ш ступенів №2 . За місцем проживання створені належні умови для розвитку та проживання дитини (а.с.37)
Відповідно до положень ч.4 та ч.5 ст.19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
При цьому орган опіки та піклування обмежився лише тим, що вказав, що позовні вимоги підтримують, бо вони відповідають інтересам дитини не навівши жодних доводів (а.с.35)
Аналізуючи зазначені законодавчі та нормативні акти, а також міжнародні документи, імплентовані у законодавство України можна зробити висновок про те, що у резолютивній частині рішення необхідно зазначати про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, а також про надання дозволу на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення, оскільки надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дітей, чим фактично позбавить батька можливості брати участь у вихованні дітей та можливості спілкування з ними.
Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні про належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмови у в задоволенні позову.
При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлений повторного права на звернення до суду з цим питанням за інших обставин.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати. При поданні позову позивачем було сплачено 12.06.2017 судовий збір у сумі 640,00 гривень, враховуючи що позов задоволенню не підлягає, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. ст. 10, 11, 60, 57- 60, 88, 212-215, 223,291,292, 294,296, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, заінтересована особа: Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за лінію розмежування без згоди батька - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області шляхом подання апеляційної скарги через Марківський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.М.Шкиря