Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/1381/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач Дьомич Л. М.
Іменем України
09.10.2017 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді: Дьомич Л.М.
суддів: Карпенка О.Л.; Мурашка С.І.
за участю секретаря: Савченко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 квітня 2017 року у справі за позовом Кіровоградської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 3» Кіровоградської міської ради, виконавчий комітет Кіровоградської міської ради про виселення,-
У квітні 2016 року Кіровоградська міська рада звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача комунальне підприємство «Жилово-експлуатаційна організація № 3» Кіровоградської міської ради, виконавчий комітет Кіровоградської міської ради про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з кімнати № 10 Б та кімнати № 10 В у гуртожитку, що знаходиться за адресою: вул. Кільцева № 7 в м. Кіровоград, без надання іншого житлового приміщення.
В обґрунтування вимог зазначено, що виконавчий комітет Кіровоградської міської ради не приймав рішень про надання ОСОБА_2 та її сину ОСОБА_3С в користування кімнати № 10-Б та 10-В в гуртожитку та не видавав їм відповідного ордеру. Договорів між ОСОБА_2 чи її сином ОСОБА_3 та комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація № 3» Кіровоградської міської ради або виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради також не укладалось щодо даних приміщень.
Таким чином, відповідачі самовільно вселилися у вищевказані кімнати.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 квітня 2017 року виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з кімнати №10 Б та кімнати №10 В в гуртожитку, що знаходиться за адресою: вул. Кільцева, 7 в м. Кропивницькому без надання іншого житлового приміщення.
ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. А саме, відповідачами зайняті 2 нежитлові кімнати, які згідно технічного паспорту 1970 р. та інвентарної справи були душовою кімнатою та кухнею. Мешканці гуртожитку, позивач та треті особи не заперечували проти зайняття цих приміщень. Спірне, займане приміщення не є житловим, на що вказує також нумерація, кімнат, їх розмір, технічні характеристики. Оскільки фактично дані кімнати є нежитловими на них не поширюються вимоги житлового законодавства пов'язаного з виселенням з житлових кімнат.
Кіровоградська міська рада та виконавчий комітет Кіровоградської міської ради в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомленні належним чином (т. 2 а.с.14).
Частиною 2 статті 305 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3С та їх представника ОСОБА_4, а також пояснення представника КП «ЖЕО №3» Кіровоградської міської ради ОСОБА_5, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду у межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги за наступного.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір між ОСОБА_2 чи її сином ОСОБА_3 та КП «ЖЕО № 3» Кіровоградської міської ради», Кіровоградською міською радою або виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради не укладався, ордер на жилу площу в гуртожитку в порядку, передбаченому ст. ст. 128, ЖК Української РСР відповідачам не видавався, вони вселилися в спірну кімнату гуртожитку не в установленому законом порядку, не зареєстровані за вказаною адресою. Тривалість проживання осіб у самовільно зайнятому жилому приміщенні та проведення там ремонту не є підставою для визнання за такими особами права користування цим приміщенням.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки він здійснений без дотримання як норм матеріального, так і процесуального права.
Судом встановлено, що власником будівлі гуртожитку, який знаходиться по вул. Кільцева № 7, у м. Кропивницькому є територіальна громада м. Кропивницького в особі Кіровоградської міської ради.
ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 22 лютого 2016 року №121 видано ордер на вселення в жиле приміщення у гуртожитку №1 від 23 лютого 2016 року сім'єю з 2 чоловік, на право зайняття жилого приміщення у гуртожитку по вул. Кільцевій, 7, кімн. 3 (т. 1 а.с. 108).
Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України ОСОБА_2 зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01 липня 2003 року, ОСОБА_3 зареєстрований по вказаній адресі з 13 лютого 2014 року (т. 1 а.с.15-16).
Як пояснювали відповідачі в суді першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2007 року гуртожиток було відключено від електропостачання, водопостачання та теплопостачання. У зв'язку з чим ОСОБА_2 вимушена була тимчасово переїхати в інше житло. Після відновлення постачання комунальних послуг вона з сином намагалися повернутися до гуртожитку, де мала законне право проживати, але її кімната № 3 була надана іншій особі. Тому вимушено зайняли нежитлове приміщення. Позивач проти такого розміщення протягом 8 років не заперечував.
Згідно пояснень начальника КП «Житлово-експлуатаційної організації №3 Кіровоградської міської ради» №109 від 24.03.2017 року, відповідно до технічного паспорту житлового будинку №7 по вул. Кільцевій приміщення під номерами 10Б та 10В являються кімнатами та мають призначення для проживання (т. 1а.с. 102).
Статтею ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ Житлового кодексу Української РСР.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР житловий фонд охоплює сукупність жилих будинків і жилих приміщень на всій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян незалежно від форми власності. Ст. 50 ЖК УРСР передбачає, що жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до ст. 127 Житлового кодексу України, п. 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року за № 208, жилі будинку реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних
депутатів, й призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.
Згідно зі ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
У пункті 22 постанові №2 Пленуму «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року Верховний Суд України роз'яснив про підстави виселення з гуртожитків.
Статтею 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до ч.3 ст. 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Згідно ст. 60 ЦПК, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, перевіряє доводи сторін належними та допустимими доказами.
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.
Житловий кодекс УРСР передбачає право користування громадянами виключно жилими приміщеннями, вимога про виселення не може бути застосована до нежитлових приміщень.
Виселення мешканців у гуртожитку може мати місце лише за умови, дотримання сторонами норм та наявності умов, передбачених ЖК України.
Оскаржуючи судове рішення ОСОБА_2 зазначила, що займає разом із сином в гуртожитку розташованому вул. Кільцева, 7, в м. Кропивницькому (Кіровоград) кімнати № 10 «В» та № 10 «Г», які фактично не є житловими, вказані кімнати відповідачі використовують в якості побутових приміщень, а не проживання.
Судом апеляційної інстанції за клопотанням сторони, яке заявлялось і в суді першої інстанції, витребувано та оглянуто в судовому засіданні інвентарну справу № 9327 на будівлю (гуртожиток) розташованого за адресою: вул. Кільцева, 7, м. Кропивницький (Кіровоград). З матеріалів якої виходить, що призначення приміщень, які на теперішній час пронумеровані як 10 «В» та 10 «Г» в гуртожитку за адресою: м. Кропивницький вул. Кільцева, 7 фактично становить наступне: 10 «В» - частина кімнати 5-4, частина коридору 5-1; 10 «Г» - кухня 5-3, частина коридору 5-1, санвузол 5-2. Саме ці приміщення зайняті відповідачами.
Приміщення 10 «В» та 10 «Г» створені в результаті самочинно проведеного перепланування в гуртожитку, інвентаризація якого проведена 02 червня 2008 року про що повідомлено орган місцевого самоврядування у відповідності до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна.
Тобто, вищевказані приміщення згідно матеріалів інвентарної справи не є житловими кімнатами.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази в їх сукупності, виходить, що спірні приміщення, які згідно інвентарної справи значаться як частина кімнати, частина коридору, кухня та санвузол за своїм призначенням не є житловими, тому правила Житлового кодексу України, якими позивач обґрунтовував вимоги ст.ст. 116, 127,129 ЖК і з якими погодився суд, виселяючи відповідачів з кімнат, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Інших вимог позивач не заявляв, хоча вказав норми цивільного права, що регулює право власності.
Більш того, задовольняючи позовні вимоги суд виселив відповідачів з кімнати «Б» і «В», в той час як вони фактично займають кімнати «В» і «Г», що підтверджується матеріалами інвентарної справи, поясненнями сторін, зокрема відповідачів та третьої особи та співпадає з технічною документацією.
Таким чином ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 10 ЦПК України, не вжив заходів для всебічного і повного розгляду справи, не витребував матеріалів інвентарної справи, а відтак не перевірив належним чином які приміщення в гуртожитку займають відповідачі та виселив їх із приміщення яке вони фактично не займають.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що як наслідок потягло за собою ухвалення рішення, яке не ґрунтується на законі та підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, з ТОВ Кіровоградської міської ради на користь ОСОБА_2Ю, підлягає стягненню судовий збір сплачений нею за подачу апеляційної скарги у розмірі 1515,80 грн.
Керуючись ст. 303, ст. 307, ст. 309, ст. 313, ст. 314, ст. 316, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 квітня 2017 року - скасувати.
В задоволенні позову Кіровоградської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 3» Кіровоградської міської ради, виконавчий комітет Кіровоградської міської ради про виселення - відмовити.
Стягнути з Кіровоградської міської ради на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1515,80 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: