Справа № 381/2433/14-ц Головуючий у І інстанції Ковалевська Л. М.
Провадження № 22-ц/780/2951/17 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.
Категорія 26 12.10.2017
Іменем України
12 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Березовенко Р.В., Матвієнко Ю.О.,
за участю секретаря Марченко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог - нотаріус Фастівського міського нотаріального округу Чернишова О.А. про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
встановила:
У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позивач посилався на те, що 23 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 50 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 липня 2017 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 серпня 2007 року між банком і відповідачами був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно - будинок загальною площею 125,3 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1, та земельну ділянку за вказаною адресою.
Зобов'язання щодо повернення кредиту відповідач ОСОБА_5 не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 10 квітня 2014 року становить 166 517,29 доларів США.
Ураховуючи вказане, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, позивач просив виселити відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового будинку загальною площею 125,30 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з невідповідністю даних у кредитних документах, а саме невірно зазначено фактичний (дійсний) номер укладеного кредитного договору № KIF0GA00003581 - в договорі іпотеки зазначено № KIF0GA00003561.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Київської області скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому судом касаційної інстанції зазначено, що ухвалюючи законне по суті рішення, апеляційний суд не перевірив підстави застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», передбачені цим Законом обставини не дослідив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що брали участь у розгляді справи апеляційним судом, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які було досліджено в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їхню належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судами установлено, що 23 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № KIF0GA00003581, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 50 тис. доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 7 950 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбаченому договором, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, винагорода за надання фінансового інструменту - 1,5 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту.
Період сплати встановлено з 21 до 27 числа кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у розмірі 794,23 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з п. 7.3 кредитного договору № KIF0GA00003581 забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає предмет іпотеки - житловий будинок та земельна ділянка, що знаходяться по АДРЕСА_1.
23 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, згідно з яким відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно: будинок загальною площею 125,3 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з п. 35.3 договору іпотеки майном, що передається в іпотеку, є житловий будинок та земельна ділянка, що знаходяться по АДРЕСА_1.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутні будь-які підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № КІF0GA00003561 від 23 серпня 2007 року, оскільки цим договором не забезпечено виконання умов кредитного договору № КІF0GA00003581 від 23 серпня 2007 року.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, проте дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, з тих підстав, що договором іпотеки , який міститься в матеріалах справи не забезпечено вимоги за кредитним договором № КІF0GA00003581 від 23 серпня 2007 року.
Відповідно до положень ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2016 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки дійсним було встановлено невідповідність даних у кредитних документах, а саме: невірно зазначено фактичний (дійсний) номер укладеного кредитного договору №KIFOGA00003581 - в договорі іпотеки зазначено номер договору №KIFOGA00003561, тобто при посвідченні договору іпотеки було допущено помилку (описку) у номері кредитного договору.
Вказаним рішенням також встановлено, що договір іпотеки, укладений 23 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (Іпотекодержатель), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Іпотекодавці) відповідає вимогам закону щодо змісту та форми укладення, посвідчений нотаріально.
Вказаний договір іпотеки у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.
Разом з тим , позивач посилався на те, що дійсно в договорі іпотеки у пункті 35.2 було допущено описку, а саме: вказано «кредитний договір № KIFOGA00003561» замість правильного «кредитний договір № KIFOGA00003581», що підтверджується наданою ПАТ КБ «Приватбанк» довідкою (а.с.150, т.1); Заставною за №010093, згідно змісту якої в забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором № KIFOGA00003581 від 23 серпня 2007 року передано в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку що знаходиться по АДРЕСА_1. Крім того, дані обставини підтверджуються копією кредитної справи ОСОБА_2, яка наявна в матеріалах справи.
Таким чином, як вбачається із вищевказаного, іпотечне майно, яке зазначене в кредитному та іпотечному договорах, одне і те ж саме.
Крім цього, доказів на підтвердження того, що між сторонами укладалися будь-які інші кредитні договори, представником відповідача надано не було.
Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст.ст. 12, 33, 39, 40 вказаного Закону.
У відповідності до п. 4 укладеного між сторонами іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки Банк має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами кредитного договору.
У п. 24 іпотечного договору вказано, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов цього договору Банк надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначає стислий зміст порушених іпотекодавцем зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Банку залишається без задоволення, Банк вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та Закону України «Про іпотеку».
В матеріалах справи наявні копії повідомлення-вимоги від 24.02.2014 року, надіслані позивачем відповідачам (а.с.10, т.1).
Стаття 38 Закону України «Про іпотеку» передбачає порядок продажу та право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» в силу іпотеки іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Крім того, Законом встановлено, що особа (майновий поручитель), може передати в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Відповідно до ст. 11 Закону, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедурні продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.
У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Таким чином, враховуючи наявність в справі підстав для задоволення вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, висновок суду першої інстанції про відмову у зверненні стягнення є помилковим та безпідставним, а рішення суду в цій частині таким, що підлягає скасуванню з ухваленням рішення про задоволення вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, що перебуває в іпотеці Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», у вигляді будинку загальною площею 125,30 кв. м, житловою площею 87,10 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 про в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIF0GA00003581 від 23 серпня 2007 року у розмірі 166 517 доларів США 29 центів, що еквівалентно на день ухвалення рішення 4 418 253 грн. 21 коп. (166 517,29 х 26,5333) з визначенням початкової ціни предмету іпотеки згідно наданого позивачем експертного висновку (а.с.225-226, т.1) - 597 000 гривень, оскільки інших даних про вартість іпотечного майна сторонами не надано.
Що стосується заявлених позивачем вимог про виселення відповідачів з будинку, то в цій частині колегія суддів вважає , що слід відмовити, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців з підстав, передбачених ст. 40 Закону України «Про іпотеку», підлягає ст. 109 ЖК Української РСР.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Враховуючи вищевикладене та встановивши у справі, що в іпотеку передано будинок, який придбаний у 2004 році не за рахунок отриманих у 2007 році кредитних коштів, підстав для задоволення позовних вимог про виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла - колегія суддів не вбачає, тому в задоволенні зазначених вимог слід відмовити.
Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно у відповідачів відсутнє інше житло, а отже рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та відмову в задоволенні вимог про виселення відповідачів.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 309 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIF0GA 00003581 від 23 серпня 2007 року у розмірі 166 517 доларів США 29 центів, що еквівалентно 4 418 253 грн. 21 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, що перебуває в іпотеці Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», у вигляді будинку загальною площею 125,30 кв. м, житловою площею 87,10 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Предмет іпотеки який перебуває у власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягає реалізації шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Визначити початкову ціну предмету іпотеки 597 000 гривень.
В частині позовних вимог про виселення відповідачів - відмовити.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Волохов Л.А.
Судді: Березовенко Р.В.
Матвієнко Ю.О.