04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" жовтня 2017 р. Справа№ 910/9378/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Баранця О.М.
Калатай Н.Ф.
за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.
представників
позивача Шкред А.О.
відповідача Куриляк Н.Г.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСУС-С"
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 по справі №910/9378/17 (суддя Привалов А.І. )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСУС-С"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"
про cтягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 30 000,00 грн, -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 по справі №910/9378/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСУС-С" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСУС-С" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 по справі №910/9378/17 прийнято до провадження та призначено до розгляду 17.10.2017 (з врахуванням ухвали про виправлення описки).
20 вересня 2017 року представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання 17.10.2017 з'явились представники позивача та відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
12 січня 2016 року між відповідачем (лізингодавець) та позивачем (лізингоодержувач) укладено Генеральний договір фінансового лізингу № 4171. Також, 12.01.2016 між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 4171-01/01/16-В до Генерального договору фінансового лізингу № 4171 від 12.01.2016.
Відповідно до п. 2 договору фінансового лізингу, позивач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) Лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі, визначеному Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору).
Згідно з п. 2.13. Генерального договору в період дії останнього розмір лізингових платежів також може збільшуватись (індексуватися) в наступних випадках:
-зміни законодавства, які безпосередньо впливають на лізингову діяльність Лізингодавця;
-введення нових та/або збільшення розміру існуючих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які безпосередньо впливають на розмір витрат Лізингодавця при реалізації відповідного Договору та (або) на розмір лізингових платежів.
Пунктом 2.15. Генерального договору фінансового лізингу визначено, що у разі виникнення додаткових витрат, пов'язаних з доставкою передачею, реєстрацією, проведенням обов'язкових технічних оглядів/контролів Предмета лізингу, в т.ч. зі сплатою Лізингодавцем будь-яких штрафних санкцій за неналежне використання Предмета лізингу чи порушення Лізингоодержувачем правил дорожнього руху тощо, та які не підпадають під дію п.п.2.12. і 2.13. цього Генерального договору (і, як правило, носять одноразовий характер), Лізингоодержувач зобов'язаний компенсувати Лізингодавцю такі витрати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту висування Лізингодавцем письмової вимоги та надання копій документів, що підтверджують такі витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав умови Генерального договору фінансового лізингу щодо придбання та передачі в лізинг Предмету лізингу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в порушення умов Генерального договору фінансового лізингу № 4171 від 12.01.2016, договору фінансового лізингу № 4171-01/01/16-В від 12.01.2016 та графіку платежів, відповідачем виставлено позивачу не передбачені умовами вказаних договорів рахунки на оплату компенсації транспортного податку на суму 30000,00 грн., які безпідставно оплачені позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виставив позивачу рахунки № 131138 від 31.03.2016р., № 148998 від 30.06.2016р., № 166104 від 30.09.2016р., № 182612 від 30.12.2016р. на компенсацію транспортного податку на загальну суму 30000,00 грн. Також, в зазначених рахунках вказано договір 4171-01/01/16-В від 12.01.2016.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що заперечував проти сплати зазначених рахунків, проте матеріали справи не містять належних доказів звернення позивача до відповідача із запереченням щодо необхідності такої компенсації відповідно до умов Генерального договору та договору № 4171-01/01/16-В від 12.01.2016.
Відповідно до п.п. «б» п.п. 14.1.97 ст. 14 ПКУ фінансовий лізинг (оренда) є господарською операцією, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом, згідно з ПКУ, та придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.
Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов, зокрема:
об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75% його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу, на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25% первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;
сума лізингових (орендних) платежів, з початку строку оренди, дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;
майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Таким чином, у разі передачі легкового автомобіля у фінансовий лізинг (оренду) платником транспортного податку щодо транспортних засобів, зареєстрованих в Україні згідно з чинним законодавством, є орендодавець (юридична чи фізична особа - власник транспортного засобу). При цьому Декларація подається за місцем реєстрації об'єкта оподаткування протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об'єкт, а сплата транспортного податку здійснюється з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
Відповідно до ст. 267.6.4. Податкового кодексу України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцем реєстрації об'єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, декларація юридичною особою - платником подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об'єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2016 відповідачем подано Декларацію, відповідно до якої автомобіль BMW 520i,2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 підпадає під сплату податку та зазначив суми податку, які будуть сплачені протягом року.
Згідно зі ст. 267.6.5. Податкового кодексу України у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об'єкт.
Відповідно до ст. 267.8.1. Транспортний податок сплачується:
а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;
б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації".
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем авансом сплачено транспортний податок 15.02.2016, тобто після укладання Генерального договору фінансового лізингу № 4171 від 12.01.2016р. та договору фінансового лізингу № 4171-01/01/16-В від 12.01.2016р.
Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги, що станом на дату укладання договорів транспортний податок не сплачено та не визначено, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що сторони не могли врахувати сплату такого податку до обов'язкових лізингових платежів.
Колегія суддів звертає увагу, що умовами Генерального договору фінансового лізингу № 4171 від 12.01.2016р. та договору фінансового лізингу № 4171-01/01/16-В від 12.01.2016р., а також додатками до зазначених договорів не встановлено обов'язку позивача сплачувати транспортний податок. В той же час, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що рахунки № 131138 від 31.03.2016р., № 148998 від 30.06.2016р., № 166104 від 30.09.2016р., № 182612 від 30.12.2016р. виставлені відповідно до положень п.2.15 Генерального договору фінансового лізингу, як компенсація додаткових витрат Лізингодавця.
При цьому, будь-яких інших доказів включення транспортного податку до обов'язкових лізингових платежів апелянтом не надано, а відтак безпідставними є твердження останнього про подвійне стягнення транспортного податку.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зі змісту ст. 1212 ЦК України слідує, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Таким чином, вимоги про повернення коштів на підставі вказаної статті можуть висуватися лише у випадку відсутності між сторонами правочину або будь-якої іншої підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з виписки по особовому рахунку позивача, останній виплатив відповідачу компенсацію транспортного податку на загальну суму 30000,00 грн, на підставі № 131138 від 31.03.2016р., № 148998 від 30.06.2016р., № 166104 від 30.09.2016р., № 182612 від 30.12.2016р, в яких, в свою чергу, зазначено підставу виставлення - договір 4171-01/01/16-В від 12.01.2016.
Тобто, грошові кошти в розмірі 30000,00 грн. сплачені на виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що грошові кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСУС-С" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 по справі №910/9378/17.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСУС-С" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 по справі №910/9378/17 залишити без змін.
2.Матеріали справи №910/9378/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді О.М. Баранець
Н.Ф. Калатай