"12" жовтня 2017 р. Справа №922/2648/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Слободін М.М, суддя Пелипенко Н.М.,
при секретарі Новікова Ю.В.
за участю представників:
прокуратури Харківської області - ОСОБА_1, посвідчення №044395 від 04.10.2016 року;
позивача - ОСОБА_2, за довіреністю № 01 від 04.01.2017 року;
1-ї третьої особи - ОСОБА_3, за довіреністю № 332 від 12.06.2017 року;
2-ї третьої особи - не з'явилися;
відповідача - ОСОБА_4 за довіреністю № 1245/1 від 01.07.2017 року;
розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад», м.Харків, (вх.№2555Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2017 року у справі №922/2648/16,
за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №4, м.Харків,
в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків,
треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. ОСОБА_5 професійно-технічний навчальний заклад «Центр професійно-технічної освіти №3 м.Харкова», м.Харків,
2. Міністерство освіти і науки України, м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад», м.Харків,
про визнання недійсним договору та повернення майна,-
У серпні 2016 року Керівник Харківської місцевої прокуратури №4 звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_5 професійно-технічний навчальний заклад «Центр професійно-технічної освіти №3 м.Харкова», в якій просив суд визнати недійсним договір оренди №1654-Н від 13.05.2005 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад» та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад» звільнити орендовані на підставі договору оренди №1654-Н від 13.05.2005 року приміщення.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.10.2016 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 року у справі №922/2648/16 скасовано, а справу направлено до господарського суду Харківської області на новий розгляд.
За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Харківської області від 02.08.2017 року по справі №922/2648/16 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю.
Визнано недійсним договір оренди №1654-Н від 13.05.2005 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад».
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад» (61121, м.Харків, вул. Тимурівців, 31-А, код ЄДРПОУ 21229267) звільнити вбудовані нежитлові приміщення першого поверху у двоповерховій будівлі - площею 475,1 кв.м. та вбудовані приміщення підвалу - площею 114,9 кв.м., загальною площею 590 кв.м., вартістю 501400,00 грн., які розташовані за адресою: м.Харків, вул. Тимуровців, 37 та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад» на користь Прокуратури Харківської області 8899,00 грн. судового збору.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Крім того, апелянт просить суд судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що Законом України «Про освіту» передбачена можливість отримання навчальними закладами доходів від передання в оренду тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Прокурором не надано до суду доказів того, що передача в оренду спірного приміщення погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у закладі відповідача. Також вважає необґрунтованим незастосування судом першої інстанції строку позовної давності.
Перша третя особа - ОСОБА_5 професійно-технічний навчальний заклад «Центр професійно-технічної освіти №3 м.Харкова», 25.09.2017 року (вх.№9920) надала через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує позицію апелянта, вказує на те, що майно передано в оренду відповідно до приписів чинного законодавства, оскільки навчальний заклад не має необхідності у використанні приміщення у навчальній та виховній діяльності. Також зазначає, що прокурором та позивачем не доведено, що майно використовується у навчальному процесі, а передача його в оренду погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються та працюють у Центрі. На цій підставі просить апеляційну скаргу відповідача задовольнити в повному обсязі.
Харківська місцева прокуратура №4 у відзиві на апеляційну скаргу, який подано 25.09.2017 року через канцелярію суду (вх.№9932), просить рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказує на те, що відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» орендоване приміщення за своїм призначенням повинно використовуватись навчальним закладом для організації харчування учнів. Проте, вказане майно передано в оренду з метою розташування цеху з розфасування сипучих продуктів харчування. Також зазначає, що відповідно до чинного законодавства Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області є належним позивачем у даній справі.
До початку судового засідання 26.09.2017 року представник відповідача надав через канцелярію суду заяву (вх.№9965) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, що підтверджують наявність у спірних приміщеннях його обладнання.
Вказана заява колегією суддів задоволена, а документи долучено до матеріалів справи.
Для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, у судовому засіданні 26.09.2017 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.10.2017 року.
У зв'язку з відпусткою судді Ільїна О.В. 10.10.2017 року автоматизованою системою розподілу апеляційних скарг між суддями у справі №922/2648/16 здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя-доповідач ОСОБА_6, суддя Пелипенко Н.М., суддя Слободін М.М.
Відповідно до пункту 9-2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» №7 від 17.05.2011 року (згідно з постановою Вищого господарського суду України №6 від 10.07.2014 року), у разі зміни складу суду апеляційної інстанції, розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги.
Друга третя особа - Міністерство освіти і науки України, відзив на апеляційну скаргу не надала, у судове засідання 12.10.2017 року не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи є зворотне повідомлення №6102222717794 про вручення ухвали суду.
Відповідно до п. 3.9.2 ч. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 року у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників однієї зі сторін, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду апеляційної скарги по суті, позиція другої третьої особи викладена в наявних у матеріалах справи поясненнях, судова колегія апеляційної інстанції вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги у відсутності представника другої третьої особи за наявними у справі матеріалами, як це передбачено ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, присутній у судовому засіданні його представник пояснив, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства, просить рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Присутні у судовому засіданні прокурор, представники відповідача та першої третьої особи підтримали свої позиції по справі.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та ТОВ «Фірма «Посад» (орендар) було укладено договір оренди №1654-Н (т.1, а.с.20-22).
Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначне майно - нежитлові приміщення першого поверху у двоповерховій будівлі - площею 475,1 кв.м. та вбудовані приміщення підвалу - площею 114,9 кв.м., загальною площею 590 кв.м., розміщені за адресою: м.Харків, вул. Тимурівців, 37, що знаходяться на балансі Професійно-технічного училища №33 м.Харкова. Майно передається в оренду з метою розташування цеху з розфасування сипучих продуктів харчування.
Передача приміщення орендарю підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним та скріпленим печатками 13.05.2005 року актом приймання-передачі орендованого майна (т.1 а.с.23).
З матеріалів справи вбачається, що до договору оренди укладались додаткові угоди №1-№5, щодо розміру орендної плати та продовження строку дії договору (т.1, а.с. 79-86).
Додатковою угодою №6 від 02.07.2014 року перший абзац п. 1.1 договору викладено в новій редакції: «Орендодавець передає, орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначне майно - нежитлові приміщення першого поверху кім. №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 та сходи І, ІІ у двоповерховій будівлі площею 491,7 кв.м., приміщення підвалу кім. №№21, 23, 24 та сходи ІІ площею 131,3 кв.м. (майно), загальною площею 623,00 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 37, що знаходяться на балансі Державного професійно-технічного навчального закладу «Центр професійно-технічної освіти №3 м.Харкова» ( т.1, а.с.88).
03.07.2014 року сторони уклали додаткову угоду №7 до договору, якою другий абзац п. 1.1 договору викладено в новій редакції: «Вартість майна визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 09.12.2013 року і становить 501400,00 грн.». п.3.1 договору викладено в новій редакції: «Орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 (зі змінами) і становить без ПДВ за перший місяць перерахунку (з урахуванням індексу інфляції за грудень 2013р. - грудень 2013р. - 6298,84 (згідно додатку №1 до цієї додаткової угоди) (т.1, а.с.89).
Позовні вимоги мотивовано тим, що Харківською місцевою прокуратурою №4 під час вивчення у поточному році стану збереження майна навчальних закладів встановлено, що об'єкти освіти, в порушенням ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», ч. 2 ст. 4, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» на підставі спірного договору використовуються в діяльності, що не пов'язана з навчально-виховним процесом. З цих підстав, прокурор вважає, що договір не відповідає вимогам чинного законодавства.
При цьому, задовольняючі позовні вимоги, господарський суд Харківської області у оскаржуваному рішенні зазначив, що орендоване за спірним договором майно використовується відповідачем для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, що заборонено законодавством та порушує приписи ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту».
Колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду Харківської області з таких підстав.
За приписами ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Стаття 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Відповідно до п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів недійсними» №11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про освіту» визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
З п. 1.1 статуту Державного професійно-технічного навчального закладу «Центр професійно-технічної освіти №3 м.Харкова» вбачається, що заклад є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємких професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов'язана зі складною організацією праці, як правило з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів на базі базової та повної загальної середньої освіти.
Пунктом 1.2 статуту, головним завданням Центру є забезпечення права громадян України на професійне навчання відповідно до їх покликання, інтересів та здібностей з метою задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках.
Відповідно до п. 2.6 статуту, з метою сприяння розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних та інших питань працівників, учнів, слухачів, Центр може укладати угоди із підприємствами, установами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання.
У п.7.4 статуту зазначено, що додатковими джерелами фінансування є зокрема доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання в порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно до ст. 61 Закону України «Про освіту», фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств, організацій, а також додаткових джерел фінансування.
Додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
На момент виникнення спірних правовідносин, постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року №38 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами» передбачалось, що до переліку платних послуг, які могли надаватися державними навчальними закладами, входила можливість здавання в оренду нерухомого майна.
У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року за №796 було затверджено Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності. Частиною 2 п. 8 вказаної постанови передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Згідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України «Про освіту» матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
При цьому ч. 5 ст. 63 України «Про освіту» передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Відповідно Положення «Про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 року №563 навчально-виховним процесом є система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо.
З приписів ч. 5 ст. 63 України «Про освіту» вбачається, що законодавець, унормовуючи правові засади користування та статус майна об'єктів освіти і науки, передбачив можливість їх використання виключно за їх цільовим призначенням. Тим самим визначивши, що в будь-якому випадку мета використання як самого об'єкту освіти і науки, так і його підрозділу повинна узгоджуватись з метою їх створення, тобто мати тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом.
Наведене свідчить про те, що обмеження, встановлені ч. 5 ст. 63 України «Про освіту» відносяться не до усього майна, яке знаходиться на балансі об'єктів освіти, а виключно до тієї його частини, яка використовується за цільовим призначенням його створення - для навчального процесу.
Таким чином, законодавством, зокрема ч. 5 ст. 63 України «Про освіту» та ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», передбачена можливість отримання навчальними закладами доходів від передання в оренду тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Крім того, необхідно зазначити, що п. 3.2 ОСОБА_5 санітарних правил встановлено, що у будівлях закладів освіти передбачаються такі функціональні групи приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети лабораторії з лаборантськими, кабінети трудового навчання та профорієнтації, продовженого дня, фізкультурно-спортивні, приміщення харчоблоку, медичні, актовий зал, бібліотека адміністративні, допоміжні приміщення - вестибюль, рекреації, гардероби, санітарні вузли технічними приміщеннями, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оспорюваного договору оренди є нежитлові приміщення першого поверху кім. №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 та сходи І, II у двоповерховій будівлі площею 491,7 кв.м., приміщення підвалу кім. №№21, 23, 24 та сходи II площею 131,3 кв.м. (майно), загальною площею 623,00 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 37.
На час передачі в оренду спірного нежитлового приміщення - воно було вільне, в учбовому процесі не використовувалось.
Так, в матеріалах справи наявна довідка до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області №288 від 15.10.2004 року, яка свідчить про те, що майно, загальною площею 590,0 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 37 відноситься до приміщень їдальні ПТУ-33 не використовується і є вільним.
У своїх письмових поясненнях та у судовому засіданні представник першої третьої особи зазначив, що невикористання приміщення їдальні пояснюються тим, що статтею 6 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року було відмінено безкоштовне харчування. Відповідно до цього Закону України з 2015 року безкоштовним харчуванням забезпечуються лише діти пільгових категорій (діти сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти інваліди, діти з числа малозабезпечених сімей), тому харчування здійснюється в їдальні за адресою: вул. Владислава Зубенка, 33А (колишня вул. Тимурівців) в приміщенні колишнього санаторія профілакторія «Зміна». Їдальня за адресою вул. В. Зубенка, 37 розрахована на одночасне забезпечення харчуванням тисячі учнів, а їдальня за адресою вул. ОСОБА_7, ЗЗА може забезпечити харчуванням одночасно 100 дітей. Наразі харчуванням забезпечується до 120 дітей пільгових категорій. Таким чином, економічно не вигідно використовувати приміщення, що є більше за площею та розраховано на одночасне харчування тисячі учнів. Отже, навчальний заклад не має необхідності у використанні приміщення, наданого в оренду у навчальній та виховній діяльності, оскільки, відсутня необхідність у додатковій площі для зазначених цілей.
Як зазначив відповідач, орендна плата сплачується ним своєчасно, в орендованих приміщеннях проводиться щорічний поточний ремонт, приміщення підтримуються в належному стані.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що за змістом вищевказаних положень Закону, їдальня не відноситься до структурних підрозділів професійно-технічних навчальних закладів і технологічно не може бути пов'язана з навчальним та науковим процесом такої навчальної установи, що є підставою для не застосування обмежень встановлених ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту».
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Прокурор не надав суду доказів того, що орендовані приміщення використовувалися у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничній, науковій діяльності, а також не довів факту погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Твердження прокурора про порушення положень ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. "б" ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» є безпідставними, оскільки цими нормами встановлено заборону передавати в оренду об'єкти освіти, які належать до державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації. Спірне приміщення закріплене за навчальним закладом, що не має статусу загальнодержавного значення, а є регіональним закладом професійно-технічної освіти. Відтак, заборона на передачу в оренду, встановлена у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», на це приміщення не розповсюджується. Наявність у навчального закладу статусу державного відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про освіту» (навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу) не надає йому статусу загальнодержавного значення.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 року у справі №6-94цс13 зазначено, що передання в оренду спірного приміщення всупереч вимогам ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» є підставою для визнання договору недійсним лише за умови порушення, у зв'язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів позивача, якщо за результатами розгляду справи факту порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду не має правових підстав для задоволення позову.
У ч. 5 п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року встановлено, що відповідно до ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Враховуючи наведені приписи, прокурор, звертаючись до суду із даним позовом про визнання недійсним договору оренди, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
З позовної заяви вбачається, що прокурор обґрунтовує відповідне звернення необхідністю захисту державного майна від нецільового використання.
Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що порушення економічних інтересів держави може мати місце в разі коли внаслідок укладення вказаного договору держава зазнала збитків у зв'язку як з недоотриманням бюджетом коштів, так і необхідністю понесення додаткових витрат.
Як вказує представник Державного професійно-технічного навчального закладу «Центр професійно-технічної освіти №3 м.Харкова», кошти використовуються в якості додаткового джерела фінансування, тобто виступають способом економії державних коштів, що свідчить про відсутність факту порушення інтересів Держави укладенням спірного правочину.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 61, 63 Закону України «Про освіту», статуту Державного професійно-технічного навчального закладу «Центр професійно-технічної освіти №3 м.Харкова» та приймаючи до уваги відсутність можливості і потреби використання спірного приміщення в учбових цілях та відсутності порушення укладенням спірного договору учбового процесу, колегія суддів дійшла висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди №1654-Н від 13.05.2005 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад».
Приймаючи до уваги, що позовна вимога про зобов'язання ТОВ «Фірма «Посад» звільнити орендовані на підставі договору оренди №1654-Н від 13.05.2005 року приміщення є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, вона також не підлягає задоволенню.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2017 року у справі №922/2648/16 скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.
За змістом п. 10 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові апеляційного господарського суду має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Так, у відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову в задоволені позовних вимог, судові витрати за подання позовної заяви відшкодуванню не підлягають, а витрати по сплаті за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 69, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1, ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад» задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2017 року у справі №922/2648/16 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Прокуратури Харківської області (61050, м.Харків, вул. Б.Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Посад» (61121, м.Харків, вул. Тимурівців, 31-А, код ЄДРПОУ 21229267) 9788,90 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Повний текст постанови складена 17 жовтня 2017 року.
Головуючий суддя Хачатрян В.С.
Суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Слободін М.М.