04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" жовтня 2017 р. Справа№ 927/522/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Жук Г.А.
Сітайло Л.Г.
при секретарі Вінницькій О.В.
За участю представників:
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017
у справі № 927/522/17 (суддя Мурашко І.Г.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради
про зобов'язання вчинити певні дії, шляхом скасування боргу в сумі 20 410,06 грн. та стягнення коштів в сумі 99,12 грн.
Позов заявлено про:
- визнання дій відповідача по нарахуванню плати за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення по нежитлових приміщеннях, загальною площею 113,5 кв.м., по АДРЕСА_2, протягом грудня 2016 року - березня 2017 року неправомірними;
- зобов'язання відповідача скасувати та списати нараховану позивачу заборгованість разом з пенею за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення по нежитлових приміщеннях, загальною площею 113,5 кв.м. (115,5 кв.м.), що по АДРЕСА_2, нараховану протягом грудня 2016 року - березня 2017 року у сумі 20 410,06 грн.;
- зобов'язання відповідача відобразити переплату в сумі 2 196,30 грн. за оплату послуг з постачання теплової енергії по магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_2, та зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів;
- стягнення з відповідача на користь позивача 99,12 грн. коштів, сплачених позивачем за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, які нараховані по нежитлових приміщеннях, загальною площею 113,5 кв.м., що по АДРЕСА_2, протягом грудня 2016 року - березня 2017 року.
Крім того, відповідач просить покласти на позивача судові витрати (враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, вказані витрати становлять витрати позивача на оплату послуг адвоката в сумі 3 000 грн. - примітка суду).
Під час судового розгляду справи в суді першої інстанції позивачем заявлено клопотання про вихід суду за межі позовних вимог (а.с.62, т. 2).
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017, повний текст якого підписаний 29.06.2017, позовні вимоги задоволено частково:
- визнано неправомірними дії відповідача по нарахуванню плати за ненадані позивачу послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем центрального опалення по нежитлових приміщеннях загальною площею 115,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2, за період з грудня 2016 року по квітень 2017 року;
- відповідача зобов'язано в місячний строк з дня набуття рішенням чинності здійснити перерахунок вартості послуг з постачання теплової енергії за період з грудня 2016 року по квітень 2017 року, у відповідності до умов договору від 01.10.2016 за № 622/Т про постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2, укладеного позивачем, виходячи з визначеної умовами договору опалювальної площі 36,2 кв.м, із зарахуванням виявленої переплати в рахунок майбутніх платежів;
- з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 99,12 грн. коштів, сплачених за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, що нараховані по нежитлових приміщеннях, загальною площею 115,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, за період з січня 2017 року по березень 2017 року та 2 000 грн. адвокатських витрат на правову допомогу.
- в іншій частині позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що
- за умовами укладеного між сторонами договору № 622/Т про постачання теплової енергії від 01.10.2006, опалювальним об'єктом є магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» опалювальною площею 36,2 кв.м.; норми витрат визначаються за допомогою приладів обліку; теплове навантаження 0,0027 Гкал/год; обслуговування внутрішньо будинкових мереж здійснюється за площею 36,2 кв.м., проте, починаючи з грудня 2016 року, відповідач, без внесення змін до вказаного договору, в односторонньому порядку змінив порядок нарахування плати за послуги з постачання теплової енергії, додатково включивши до оплати за цим договором вартість послуг з постачання теплової енергії по нежитлових приміщеннях (опалювальною площею 113,5 кв.м.), окремо від магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», що суперечить вимогам чинного законодавства;
- доводи відповідача про наявність за адресою АДРЕСА_2, необлікової площі 117,5 кв.м., що опалюється, спростовується матеріалами справи, оскільки акт обстеження від 27.12.2016, згідно якого відповідачем було виявлено необлікову площу, за адресою АДРЕСА_2 (а.с.18, т. 2/2), складений в односторонньому порядку та не містить підпису позивача. Доступ в нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що належать на праві приватної власності позивачу згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.36, т. 1), позивачем відповідачу не надавався;
- матеріалами справи спростовуються й доводи відповідача про самовільне демонтування позивачем системи опалення (батареї та труби) в нежитлових приміщеннях, за адресою: АДРЕСА_2, оскільки актом приймання - передачі орендованого приміщення, складеного ще у 2005 році (починаючи з 20.12.2005 року позивач орендував спірні приміщення у Виконавчого комітету Прилуцької міської ради на підставі договору, наявного в матеріалах справи (а.с.24-29, т.1) - примітка суду), встановлено, що в кімнаті, що знаходяться з лівої сторони від центрального входу в двоповерхову будівлю, в колишній «Ленінській кімнаті» (які розташовані поряд) та в трьох інших кімнатах, що знаходяться зправа від входу в будівлю, - відсутні труби та батареї систем опалення;
Враховуючи все вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем безпідставно нараховано позивачу заборгованість за теплову енергію по нежитлових приміщеннях загальною площею 115,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2, оскільки, по-перше, проведене нарахування не відповідає умовам діючого договору від 01.10.2006 за № 622/Т та додатків до нього, а по-друге, виходячи з матеріалів справи, в тому числі актів обстеження по спірним приміщенням, складеним обома сторонами 20.06.2017, вбачається, що нежитлові приміщення загальною площею 115,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2, взагалі не обладнані батареями та мають ізольовані труби.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Комунальне підприємство «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017 у справі № 927/522/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що спірне рішення є незаконним, необґрунтованими та таким, що підлягає скасуванню з підстав неповноти з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вказаної позиції позивач послався на те, що:
- суд першої інстанції дав невірну оцінку акту приймання - передачі орендованого приміщення від 20.12.2005, в якому вказано про відсутність труб та батарей систем опалення, оскільки даний акт складено без участі представників відповідача на не уповноваженою на визначення відсутності чи наявності опалення комісією;
- відповідно до приписів чинного законодавства, а саме п.п. 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 за № 1478/11758 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), по закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП (додаток 4) і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження; після затвердження акта на черговому засіданні Комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання, тобто єдиною підставою для зняття нарахувань за опалення є затверджений у встановленому порядку акт Міжвідомчої комісії з питань відключення від мереж ЦО і ГВП.
Ухвалою від 14.08.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Жук Г.А., Пашкіна С.А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.
Розпорядженням № 09-53/3489/17 від 31.08.2017, у зв'язку з виходом судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/522/17.
Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.08.2017 справа № 927/522/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Жук Г.А., Сітайло Л.Г.
Ухвалою від 01.09.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Жук Г.А., Сітайло Л.Г. апеляційну скаргу Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради прийнято до свого провадження.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, позивач та представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.
Як слідує з матеріалів справи, позивач є власником нежитлових приміщень №№ 5, 6, 7, 9, 10, 14, 15, 22 загальною площею 155,8 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
Право власності на вказані приміщення позивач набув за укладеним з Прилуцькою міською радою 31.01.2014 договором купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2, посвідченим приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Колодуб С.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 295 (а.с. 32-35 т. 1).
При цьому до укладення вищевказаного договору купівлі-продажу позивач орендував зазначені приміщення на підставі укладеного з ВАТ «Будівельник» договору оренди майна від 10.12.2003 (а.с. 17-19), а після передачі зазначеного майна у комунальну власність - на підставі укладеного з Виконавчім комітетом Прилуцької міської ради договором оренди комунального майна № 1 від 20.12.2005 (а.с. 26-29 т. 1).
З технічного паспорту на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.39-44, т. 1) вбачається, що загальна площа нежитлових приміщень складає 155,8 кв.м., з якої: тамбур № 5 - площею 1,8 кв.м, торгівельний зал № 6 - площею 33,9 кв.м., санвузол № 7 - площею 6,4 кв.м, нежитлове приміщення № 9 - площею 15,5 кв.м., нежитлове приміщення № 10 - площею 43,0 кв.м., нежитлове приміщення № 14 - площею 18,8 кв.м., нежитлове приміщення № 15 - площею 19,5 кв.м., нежитлове приміщення № 22 - площею 16,9 кв.м.
01.10.2006 відповідач як виконавець та позивач як споживач уклали договір про постачання теплової енергії № 622/Т (далі Договір), за умовами якого відповідач зобов'язався постачати споживачеві теплову енергію в приміщення, які зазначені в додатку № 1 до Договору, а споживач - оплачувати вартість послуг за встановленими Прилуцькою міською радою тарифами (згідно з додатком № 1 до Договору) в терміни, передбачені цим договором (а.с.45-47, т.1).
Додатком № 1 до Договору сторони погодили, що опалювальним об'єктом є магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» опалювальною площею 36,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.48, т. 1).
20.10.2016 сторонами було переукладено додаток № 1 до Договору, яким визначено що опалювальним об'єктом є магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» опалювальною площею 36,2 кв.м.; норми витрат холодної води та водовідведення визначаються за допомогою приладів обліку; гаряча вода відсутня; теплове навантаження 0,0027 Гкал/год; обслуговування внутрішньо будинкових мереж здійснюється за площею 36,2 кв.м (а.с.49, т. 1).
Будь-яких інших додаткових угод, які б вносили зміни до Договору в частині збільшення розміру опалювальної площі, матеріали справи не містять.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що, починаючи з грудня 2016 року, відповідач, без внесення змін до Договору, в односторонньому порядку змінив порядок нарахування плати за послуги в постачання теплової енергії, а саме, почав нараховувати вартість послуг з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньо будинкових систем опалення по нежитлових приміщеннях опалювальною площею 113,5 кв.м., окремо від магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (опалювальною площею 36,2 кв.м).
Вказане відповідачем не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактурами:
- № СУ-000085 від 27.01.2017 (за період з 01.12.2016 по 31.01.2017), № СУ-0001835 від 20.02.2017 (за січень 2017 року), № СУ-0003096 від 23.03.2017 (за період з 01.02.2017 по 23.02.2017), № СУ-0003097 від 24.03.2017 (за період 24.02.2017 по 28.02.2017), № СУ-0003957 від 18.04.2017(за період з 01.03.2017 по 03.04.2017) (а.с.60, 66, 69, 71, 76, т.1) - рахунки ан опалення;
- № СУ-0000429 від 27.01.2017, рахунок - фактура № СУ-0001400 від 20.02.2017, рахунок - фактура № СУ-0002387 від 23.03.2017, рахунок - фактура № СУ-0003540 від 14.04.2017 (а.с.62, 64, 72, 74, т.1) - рахунки на обслуговування внутрішньо будинкових систем опалення.
Відповідно до ст. ст. 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 ст. 175 ГК України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до частини першої статті 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно технічних документів та договору про постачання енергії.
Пунктом 5.1. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996, встановлено, що договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається. Між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом та споживачем укладається один договір про постачання електричної енергії за усіма об'єктами споживача, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. За взаємною згодою сторін можуть бути укладені окремі договори про постачання електричної енергії за кожним об'єктом споживача.
Як слідує з матеріалів справи, договір щодо оплати послуг з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньо будинкових систем опалення по нежитлових приміщеннях опалювальною площею 113,5 кв.м. сторонами не укладався, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач самовільно, в односторонньому порядку, змінив умови Договору, збільшивши перелік об'єктів, по яким постачалась теплова енергія, та опалювальну площу, погоджену сторонами, що суперечить нормам вищезазначеного чинного законодавства.
Також колегія суддів, вважає помилковими посилання відповідача на те, що позивач самовільно демонтував системи опалення (батареї та труби) в нежитлових приміщеннях площею 113,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, у підписаному 20.12.2005 позивачем та ЖЕК-1 Акті приймання-передачі орендованого приміщення (а.с. 31 т. 1) (вказаний акт підписаний на виконання рішення Прилуцького міськвиконкому від 20.12.2005 № 727, яким вирішено передати в орендне користування позивачу спірні приміщення, та на виконання кого в подальшому було укладено договір оренди комунального майна № 1 - примітка суду) встановлено, що в кімнаті, що знаходяться з лівої сторони від центрального входу в двоповерхову будівлю, в колишній «Ленінській кімнаті» (які розташовані поряд) та в трьох інших кімнатах, що знаходяться праворуч від входу в будівлю, - відсутні труби та батареї систем опалення. Вказані обставини свідчать про те, що при прийнятті позивачем в орендне користування приміщень за адресою: АДРЕСА_2 труби та батареї систем опалення вже були демонтовані.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що вказаний акт не може бути прийняти до уваги з тих підстав, що він складений без участі представників відповідача, не уповноваженою на визначення відсутності чи наявності опалення комісією, оскільки зі змісту вказаного акту слідує, що від імені продавця - Прилуцької міської ради він складався представником ЖЕК-1, і відповідачем не доведено, що для встановлення факту наявності чи відсутності батарей систем опалення у приміщення була необхідна участь представника відповідача.
Посилання відповідача на дані технічного паспорту по нежитлових приміщеннях за адресою АДРЕСА_2 (а.с.39-44, т. 1), в якому вказано про наявність інженерного обладнання, в тому числі водяного опалення, спростовується поясненнями, наданими суду першої інстанції КП Прилуцьким міжміським бюро технічної інвентаризації, яким видано технічну документацію на спірні об'єкти нерухомості.
Так, в листі № 1059 від 13.06.2017 (а.с. 15 т. 2) КП Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації пояснило, що:
- згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (станом на 10.02.2013) МБТІ діє з метою визначення фактичної площі та об'єму, обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів та установлення їх вартості;
- в оцінювальному акті, при описі конструктивних елементів, вказується вид опалення;
- так, в інвентаризаційній справі № 1837 в оцінювальному акті на весь будинок за вказаною адресою за 03.11.2010 техніком вказано в графі опалення - водяне;
- при цьому, в інвентаризаційній справі немає ніякої інформації щодо приєднання до мережі централізованого опалення будинку, а також щодо деталізації приміщень, які мають або не мають опалення.
На виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 15.06.2017, сторонами 20.06.2017 складено акти обстеження нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 46-47 т. 2) , з яких вбачається, що у приміщеннях № 5, 9, 10, 14, 15, 22 загальною площею 115,5 кв.м., батареї відсутні, труби ізольовані.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що запис в технічному паспорті по спірних приміщеннях про наявність інженерного обладнання, в тому числі водяного опалення, відносить в цілому до будівлі за адресою АДРЕСА_2, а не конкретно до спірних нежитлових приміщень, які належать позивачу.
Водночас посилання відповідача на складений ним 27.12.2016 акт обстеження (а.с. 18 т. 2), яким встановлено, що при обстеженні нежитлового приміщення І поверху по АДРЕСА_2 комісією виявлено не обліковану площу 117,5 кв.м., яка опалюється, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вказаний акт складений без участі представників позивача, доказів того, що позивач був запрошений для його складення, суду не надано, так само як не надано й доказів того, що позивач надав відповідачу доступ до власних приміщень. Слід зазначити і про те, що зі змісту цього акту не можливо дійти однозначного висновку про те, що його складено саме при огляді приміщень, що належать позивачу, адже з технічного паспорту на нежитлові приміщення (а.с. 39-44 т.1) та з наявних в матеріалах справи фотознімків спірної будівлі (а.с. 4 т. 2) слідує, що не всі приміщення, які розташовані на І поверху будинку АДРЕСА_2, належать позивачу.
Водночас колегія суддів не може в повному обсязі погодитись з судом першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Також 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
- визнання наявності або відсутності прав;
- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
- присудження до виконання обов'язку в натурі;
- відшкодування збитків;
- застосування штрафних санкцій;
- застосування оперативно-господарських санкцій;
- застосування адміністративно-господарських санкцій;
- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
- іншими способами, передбаченими законом.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи /забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідач по даній справі не є ані органом державної влади, ані органом влади автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, що є необхідною умовою для можливості звернення з позовом до суду про визнання дій такого органу незаконними.
У цій господарській справі сторони є суб'єктами господарювання, і дії відповідача по нарахуванню плати за послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, в тому числі в частині, яку оспорює споживач, не можуть визнаватися саме як незаконні, оскільки у відповідача є право вчинити саме такі дії.
Водночас дослідження обґрунтованості нарахування відповідачем позивачу вартості послуг з постачання теплової енергії по нежитлових приміщеннях загальною площею 113,5 кв.м. по АДРЕСА_2 протягом грудня 2016 року - березня 2017 року є фактично встановленням в судовому порядку обсягів надання послуг, тобто встановленням факту, проте вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Отже, встановлення обсягів надання послуг можливо при розгляді господарськими судами спору щодо стягнення вартості таких послуг або іншого спору про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідача по нарахуванню плати за ненадані послуги з постачання теплової енергії по нежитлових приміщеннях, загальною площею 113,5 кв.м., по АДРЕСА_2, протягом грудня 2016 року - березня 2017 року неправомірними колегією суддів відмовляється. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання дій відповідача по нарахуванню плати за ненадані послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення по нежитлових приміщеннях, загальною площею 113,5 кв.м., по АДРЕСА_2, протягом грудня 2016 року - березня 2017 року неправомірними, а також про стягнення з відповідача на користь позивача 99,12 грн. коштів, сплачених за вказані послуги, колегія суддів зазначає таке.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що через нежитлові приміщеннях № 5, 9, 10, 14, 15, 22 загальною площею 115,5 кв.м., які належать позивачу на праві приватної власності, проходять стояки центрального опалення через які теплова енергія постачається мешканцям вказаного будинку. Вказане, зокрема, підтверджується фотознімками (а.с.5-8 т. 2), а також відомостями, які містяться у складених сторонами на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 15.06.2017 актах обстеження нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 від 20.06.2017 (а.с. 46-47 т. 2).
Частиною 4 ст. 317 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує.
Відповідно до статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Статтею 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
При цьому статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обслуговування внутрішньобудинкових мереж є складовою послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначено Порядком, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (далі Порядок).
Порядок поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги (виконавців), суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями (субпідрядників), органи місцевого самоврядування, власників житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).
Відповідно до пункту 2 Порядку, тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг, що визначений додатком до цього Порядку.
До вказаного переліку віднесено, зокрема, послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення і зливової каналізації та послугу з поточного ремонту конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території.
Таким чином, витрати з надання послуг з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем мають бути включеними до складу тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, не залежно від того, ким виконуються ці роботи (безпосередньо виконавцем чи субпідрядником).
За таких обставин та враховуючи той факт, що сторонами у Договорі або будь-якому іншому правочині не досягнуто згоди щодо сплати позивачем плати за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення по нежитлових приміщеннях загальною площею 113,5 кв.м., по АДРЕСА_2, колегія суддів вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для нарахування позивачу плати за вказані послуги протягом грудня 2016 року - березня 2017 року в сумі 99,12 грн.
Проте наявними в матеріалах справи платіжними квитанціями (а.с. 55-78 т. 1) підтверджується сплата вказаних коштів позивачем відповідачу.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 4 ЦК України встановлено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
За приписами ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Той факт, що спірні кошти в сумі 99,12 грн. відповідачем позивачу не повернуті, сторонами не заперечується.
З огляду на вказане, позовні вимоги про стягнення з відповідача 99,12 грн. коштів, сплачених за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, які нараховані по нежитлових приміщеннях загальною площею 113,5 кв.м., по АДРЕСА_2 нарахованих протягом грудня 2016 року - березня 2017 року визнають судом законними та такими, що підлягають задоволенню. Рішення суду першої інстанції в цій частині, незалежно від підстав його ухвалення, залишається без змін.
Щодо позовних вимог про:
- зобов'язання відповідача скасувати та списати нараховану позивачу заборгованість разом з пенею за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення по нежитлових приміщеннях, загальною площею 115,5 кв.м., по АДРЕСА_2, нараховану протягом грудня 2016 року - березня 2017 року у сумі 20 410,06 грн.;
- зобов'язання відповідача відобразити переплату в сумі 2 196,30 грн. за оплату послуг з постачання теплової енергії по магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_2 та зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів,
колегія суддів зазначає таке.
Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не зазначено такого способу захисту, як зобов'язання вчинити дії щодо списання заборгованості або зобов'язання відобразити переплату та зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів.
Водночас згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Тобто захист права іншим, ніж встановлений в ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, способом можливий за умови, якщо про це є вказівка або у законі або у договорі сторін.
Між сторонами відсутній відповідний письмовий правочин, за умовами якого на розгляд суду може бути переданий спір про зобов'язання вчинити дії щодо списання заборгованості або зобов'язання відобразити переплату та зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів, в той час як чинне законодавство України не передбачає такого способу захисту у суді.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту права шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії щодо списання заборгованості або зобов'язання відобразити переплату та зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів не відповідає визначеним цивільним та господарським кодексами способам захисту порушених прав у спірних правовідносинах.
Крім того, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо списання заборгованості або зобов'язання відобразити переплату та зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів не призводить до поновлення порушеного права позивача, оскільки лише наявність в бухгалтерському обліку юридичної особи запису про існування дебіторської заборгованості жодним чином не зобов'язує особу, щодо якої вчинено такий запис, на вчинення дій щодо сплати такої суми. У разі задоволення такої вимоги, вона не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що сам лише факт виставлення відповідачем позивачу у рахунках на оплату електроенергії неіснуючою заборгованості жодним чином не зобов'язує позивача таку заборгованість оплачувати, а у випадку припинення відповідачем електропостачання через несплату позивачем неіснуючої заборгованості, позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом для захисту своїх прав.
До того ж зобов'язання відповідача вчинити дії щодо списання заборгованості або зобов'язання відобразити переплату та зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Згідно 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність правових підстав для частково задоволення цих позовних вимог.
За таких обставин, позовні вимоги про:
- зобов'язання відповідача скасувати та списати нараховану позивачу заборгованість разом з пенею за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення по нежитлових приміщеннях, загальною площею 115,5 кв.м., по АДРЕСА_2, нараховану протягом грудня 2016 року - березня 2017 року у сумі 20 410,06 грн.;
- зобов'язання відповідача відобразити переплату в сумі 2 196,30 грн. за оплату послуг з постачання теплової енергії по магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_2 та зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів,
задоволенню не підлягають. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Щодо вимог позивача про покладення на позивача судових витрат, а саме витрат на оплату послуг адвоката в сумі 3 000 грн., слід зазначити таке.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
В контексті цієї норми, судові витрати на послуги адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно зі ст. 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Адвокатське об'єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ч. 2 вказаної статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
На підтвердження факту понесення витрат на послуги адвоката у цій справі в розмірі 3 000 грн., позивач надав суду:
- договір про надання правової допомоги № 02/04/17 від 02.04.2017 (а.с. 172 т. 1), укладений між Адвокатським бюро «Сергія Денисенка» як бюро та позивачем як клієнтом, за умовами якого бюро надає правову допомогу клієнту з приводу представництва та захисту його інтересів в органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, у судах загальної юрисдикції, адміністративних судах та господарських судах всіх ланок (п.1.1 договору);
- ордер серії НОМЕР_2 на надання правової допомоги ОСОБА_2 (а.с.31, т. 2);
- копію свідоцтва НОМЕР_3 від 04.03.2011 про право Денисенко С.В. на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 174, т. 1);
- протокол погодження договірної ціни (додаток № 1 до договору про надання правової допомоги № 02/04/17), яким встановлено, що вартість правової допомоги у суді першої інстанції складає 3 000 грн. (а.с. 173, т. 1);
- квитанцію від 16.05.2017, яка свідчить про перерахування позивачем Адвокатському бюро «Сергія Денисенка» грошових коштів за договором про надання правової допомоги № 02/04/17 від 02.04.2017 в сумі 3 000 грн. (а.с. 171, т.1).
Протоколом погодження договірної ціни до договору про надання правової допомоги № 02/04/17 від 02.04.2017 (а.с. 173 т. 1) встановлено, що вартість надання правової допомоги у суді першої інстанції становить 3 000 грн., проте
Як слідує з матеріалів справи, участь в судових засіданнях в якості представника позивача приймав особисто адвокат Денисенко С.В.
З огляду на зазначені документальні докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Адвокатське бюро «Сергія Денисенка» входить до кола осіб, витрати на оплату послуг яких, при належному їх оформленні і виконанні, є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України.
У відповідності до абз. 2 п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Оцінивши ступінь складності справи, враховуючи середню вартість відповідних послуг в країні та в регіоні, виходячи із тривалості розгляду (два судових засідання від 15.06.2017 та 22.06.2017, у яких був присутнім адвокат позивача), частину задоволених позовних вимог з заявлених та їх розмір, обсяг та якість наданих адвокатом юридичних послуг, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові витрати на оплату послуг адвоката в даній справі підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі 500 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017 у справі № 927/522/17 підлягає зміні, позов задовольняється частково, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 99,12 грн. коштів, сплачених за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, які нараховані по нежитлових приміщеннях, загальною площею 113,5 кв.м., по АДРЕСА_2, нарахованих протягом грудня 2016 року - березня 2017 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.
З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради задовольняється частково.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позову та судові витрати відповідача за звернення з апеляційною скаргою покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо розміру витрат по сплаті судового збору слід зазначити таке.
Як слідує з матеріалів справи, предметом розгляду у цій справі є 3 немайнові вимоги (1. визнання дій відповідача по нарахуванню плати за ненадані послуги з постачання теплової енергії та обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення по нежитлових приміщеннях неправомірними, 2. зобов'язання відповідача скасувати та списати нараховану позивачу заборгованість в сумі 20 410,06 грн., 3. зобов'язання відповідача відобразити переплату в сумі 2 196,30 грн. та зарахувати її в рахунок проведення майбутніх платежів) та 1 майнова (стягнення 99,12 грн.).
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на дату звернення з позовом, при зверненні до господарського суду встановлені ставки судового збору в таких розмірах:
- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;
- за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Отже, виходячи з приписів Закону України «Про судовий збір», розміру заявлених позовних вимог та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 01.01.2017 (1 600 грн.), при зверненні до суду з цим позовом судовий збір мав бути сплачений в розмірі 6 400 грн. (1 600*4), а при зверненні з апеляційною скаргою - в сумі 7 040 грн. (6 400/100*110).
Постановою у цій справі задоволено одну майнову вимогу, а в задоволенні решти вимог відмовлено.
Враховуючи вказане, з відповідача в дохід Державного бюджету України стягненню підлягає судовий збір в сумі 1 600 грн.
Проте, з огляду на те, що відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору, судові витрати відповідача за звернення з апеляційною скаргою в частині вимог, що їх задоволено вказаною постановою, тобто за три немайнові вимоги, підлягають стягненню з позивача, а саме 5 280 грн. (3*1 600/100*110).
Щодо заяви позивача від 29.08.2017, в якій позивач просить вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача понесених по справі процесуальних витрат на стадії апеляційного перегляду, а саме витрат на правову допомогу в розмірі 2 000 грн. та транспортних витрат, слід зазначити таке.
Щодо транспортних витрат, колегія суддів зазначає про те, що їх розмір позивачем не визначений, доказів їх понесення суду не надано.
Слід зазначити і про те, що явка сторін в судове засідання судом обов'язковою визнана не була.
За таких обставин, у задоволенні вимог про стягнення з відповідача транспортних витрат колегією суддів відмовляється.
На підтвердження факту понесення витрат на послуги адвоката під час апеляційного перегляду у цій справі в розмірі 2 000 грн. позивач надав суду:
- договір про надання правової допомоги № 20/08/17 від 20.08.2017, укладений між Адвокатським бюро «Сергія Денисенка» як бюро та позивачем як клієнтом, за умовами якого бюро надає правову допомогу клієнту з приводу представництва та захисту його інтересів в органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, у судах загальної юрисдикції, адміністративних судах та господарських судах всіх ланок у справі за позовом позивача до відповідача про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії (п.1.1 договору);
- ордер серії НОМЕР_4 на надання правової допомоги ОСОБА_2;
- копію свідоцтва НОМЕР_3 від 04.03.2011 про право Денисенко С.В. на зайняття адвокатською діяльністю;
- протокол погодження договірної ціни (додаток № 1 до договору про надання правової допомоги № 20/08/17 від 20.08.2017), яким встановлено, що вартість правової допомоги у суді апеляційної інстанції складає 2 000 грн.;
- квитанцію до прибуткового касового ордеру № 01 від 29.08.2017, яка свідчить про перерахування позивачем Адвокатському бюро «Сергія Денисенка» грошових коштів за договором про надання правової допомоги № 20/08/17 від 20.08.2017 в сумі 2 000 грн.;
- розрахунок розміру компенсації витрат на правову допомогу.
Як слідує з матеріалів справи, участь в судових засіданнях в якості представника позивача приймав особисто адвокат Денисенко С.В.
З огляду на зазначені документальні докази, колегія суддів вважає, що Адвокатське бюро «Сергія Денисенка» входить до кола осіб, витрати на оплату послуг яких, при належному їх оформленні і виконанні, є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України.
Водночас, враховуючи, що вказаною постановою на часткове задоволення апеляційної скарги позовні вимоги задоволено у розмірі, навіть меншому, ніж було задоволено рішенням суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові витрати позивача на оплату послуг адвоката під час апеляційного перегляду у цій справі покладаються на позивача.
Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017 у справі № 927/522/17 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017 у справі № 927/522/17 змінити.
3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017 у справі № 927/522/17 в такій редакції:
«1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради (17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Садова, 104, ідентифікаційний код 32863684) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (17500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 99 (дев'яносто дев'ять) грн. 12 коп. коштів, сплачених за послуги з обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, які нараховані по нежитлових приміщеннях, загальною площею 113,5 кв.м. по АДРЕСА_2 протягом грудня 2016 року - березня 2017 року, та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 500 (п'ятсот) грн.
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути з Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради (17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Садова, 104, ідентифікаційний код 32863684) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.»
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (17500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання» Прилуцької міської ради (17500, Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Садова, 104, ідентифікаційний код 32863684) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 5 280 (п'ять тисяч двісті вісімдесят) грн.
5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Чернігівської області .
6. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/522/17.
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді Г.А. Жук
Л.Г. Сітайло