18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
"10" жовтня 2017 р. Справа № 925/1048/17
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Кенкеч О.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙПІС ХОЛДИНГ», м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 36/1
до товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІ ОСОБА_1 КУЛЬТУР», Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Черкаська, 2
про стягнення 457 445,22 грн. заборгованості та санкцій,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю;
від відповідача: участі не брав.
Позивач звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до відповідача та просить стягнути 16765212,55 грн. передоплати та санкцій за невиконання умов договору від 23.05.2016р. №ЕХ-000421/23-05/2016.
В судовому засіданні:
Представник позивача вимоги підтримав, надав витяги з ЄДРПОУ на сторін на момент звернення з позовом.
Відповідач, належно повідомлений про час і місце розгляду справи, не забезпечив участь свого представника в судовому засіданні. Ухвала про порушення провадження від 21.08.2017р. вручена представнику 23.08.2017р., про що свідчить розписка в поштовому повідомленні.
Відповідачем подано письмове повідомлення про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття представника в судове засідання.
Відзиву на позов чи доказів належного виконання умов договору - відповідачем не подано.
Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними в ній доказами та матеріалами відповідно до приписів ст. 75 ГПК України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено такі взаємовідносини сторін та обставини:
23.05.2016р. ТОВ «ЕЙПІС ХОЛДИНГ» (надалі - Позивач) та ТОВ «Нові ОСОБА_1 Культур» (надалі - Відповідач) уклали договір поставки №ЕХ-000421/23-05/2016 (надалі - Договір).
За умовами договору позивач зобов'язується передати товар, а саме Сульфат кальцію дрібнокристалічний, на умовах товарного кредиту з розстрочкою платежу та на інших умовах даного Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до рахунку-фактури, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 1.9 Договору загальна вартість Товару за договором становить 274 428 грн., що еквівалентно 9240 Євро.
Згідно з н. 3.3 Договору Покупець зобов'язується оплатити загальну вартість Товару шляхом перерахування на поточний рахунок Продавця.
У п.п. 3.3.1, 3.3.2 Договору визначено порядок здійснення платежів за поставлений товар:
Перший платіж - в день підписання Договору, але не пізніше 3-х днів після поставки Товару в розмірі 50% від вартості, визначеної в п. 1.9. Договору, що становить 137214 грн., що еквівалентно 4620 Євро відповідно до курсу Євро в ПАТ КБ «ПриватБанк» на день оплати.
Другий платіж - до 15 вересня 2016р. в розмірі 50% від загальної вартості Товару.
Відповідно до п. 2.3.1. Договору Позивач взяв на себе зобов'язання оплатити загальну вартість поставленого товару на суму 274 428 грн. двома платежами в розстрочку.
24.05.2016р. від Відповідача надійшла часткова оплата в розмірі 120 000 грн. - платіжне доручення №6 від 24.05.2016р. (а.с. 24).
Товар в повному обсязі поставлено Відповідачу та прийнято ним 08.07.2016р., що підтверджується:
- видатковою накладною №ЕХ/001-000421 (а.с. 26);
- актом приймання-передачі товару №ЕХ/01-000421/2016 (а.с. 25), що
підписані представником Відповідача.
З моменту поставки добрив Відповідач не здійснював інших платежів. За поясненням позивача, на дату подання позову Відповідач заборгував Позивачу:
1) по першому платежу - з 11.07.2016р. (три дні з дати поставки) 17 214 грн. - прострочення понад 399 днів;
2) по другому платежу - з 16.09.2016р. - 137 2140 грн. - прострочення понад
332 дні.
Свої вимоги позивач обгрунтовує такими поясненнями з посиланнями на норми права:
У відповідності до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ним Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п.п. 5.1, 5.1.1. Договору -у випадку порушення Договору Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України.
Порушення Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Статтею 218 ГК України визначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 224 ГК України Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 526 ЦК України та ч.І ст. 193 ГК України, господарське зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
Якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк - приписи ч.І ст. 530 ЦК України.
Як передбачено ч.6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Згідно ч.І ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Ч.1 та ч.2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6, 8 ст. 222 Господарського Кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду
Щодо сплати відсотків за право користування товарним кредитом:
Відповідно до п. 3.5 Договору при здійсненні оплати після строку, визначеного у п.п. 3.3.1.-3.3.2. даного Договору, така оплата вважається простроченою. При простроченні оплати за цим Договором з Покупця стягуються відсотки за право користування товарним кредитом у розмірі 0,5% несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше 200 000 грн.
Положеннями ст. 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими концами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільною законодавства.
Приписами частини другої ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 ЦК України.
Відповідно до п. 2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (ч.5 ст. 694 ЦК України), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Вказане також підтверджується роз'ясненнями Вищого Господарського Суду України, які були надані в Постанові від 18.11.2016р. по справі №917/735/16: стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст.ст. 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.
Якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Таким чином, у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за сплатою відсотків за користування товарним кредитом у такому розмірі:
1) по першому платежу - строк нарахування відсотків з 11.07.2016р. по 14.08.2017р. (399 днів прострочення): 17214 грн. : 100% х 0,5 х 399 днів = 34341,93 грн.
2) по другому платежу - строк нарахування відсотків з 16.09.2016р. по
14.08.2017р. (332 дні прострочення): 137214 грн. : 100% х 0,5 х 332 дні = 227775,24 грн. Але з урахуванням положень зазначених пунктів договору, стягненню підлягає лише 200 000 грн. плати по товарному кредиту.
Щодо нарахування пені та трьох відсотків річних:
Згідно ч. 1 та ч.3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено ч.2 ст. 550 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
У відповідності до ч.6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За таких умов, з підстав викладених вище в актах законодавства України, випливає, що пеня - як штрафна санкція - застосовується за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання, розмір якої визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно приписів Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до Листа ВГСУ від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Формул розрахунку пені за прострочення оплати товару:
П = Сз х ПОс : 100 : Кд х Д, де
П - пеня;
Сз - сума заборгованості за період;
ПОс - подвійна облікову ставку НБУ за один день (встановлена у відповідний період);
Кд - кількість днів у році;
Д - кількість днів прострочення.
Відповідно до проведених розрахунків з урахуванням проведеного відповідачем платежу, пеня за поставлений відповідно до Видаткових накладних Товар складає:
- по першому платежу - строк нарахування пені з 11.07.2016р. по 14.08.2017р. (399 днів) - 5267,50 грн.;
- по другому платежу - строк нарахування пені з 16.09.2016р. по 14.08.2017р. (332 дні) - 34044,09 грн., а всього 39311,59 грн.
Відповідно до проведених розрахунків сума трьох відсотків річних за користування коштами, нарахована на суму боргу складає:
- по першому платежу - строк нарахування плати за користування чужими коштами з 11.07.2016р. по 14.08.2017р. (399 днів) - 565 грн.;
- по другому платежу - строк нарахування плати за користування чужими коштами з 16.09.2016р. по 14.08.2017р. (332 дні) - 3744 грн., а всього 4309 грн. річних за користування чужими грошовими коштами.
Щодо сплати боргу з урахуванням індексу інфляції:
Інфляційне збільшення суми боргу за відповідний період, відповідно до проведених розрахунків, виконано відповідно до Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р, складає:
- по першому платежу - строк нарахування інфляційних втрат з 11.07.2016р. по 14.08.2017р. (399 днів) - 2720,47 грн.;
- по другому платежу - строк нарахування інфляційних втрат з
16.09.2016р. по 14.08.2017р. (332 дні) - 22322,70 грн.
Позивачем 19.01.2017р. та 19.06.2017р. до ТОВ «Нові ОСОБА_1 Культур» було направлено претензію щодо добровільної сплати заборгованості.
Відповідачем листи прийняті не були та повернуті поштою Позивачу у зв'язку з закінчення строку зберігання.
Невиконання Відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань стало причиною звернення Позивача до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення боргу з Відповідача.
Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності та за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких правових підстав та мотивів.
У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Сторони за договором є суб'єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Між сторонами виникли та існують договірні відносини оплатної поставки товару з відстроченням кінцевої оплати - на підставі письмового строкового оплатного двостороннього консенсуального договору.
Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ - положення ст. 93 ЦК України.
За правовою природою договір №ЕХ-000421/23-05/2016 від 23.05.2016р. (а.с. 16-22) на умовах товарного кредиту відповідає вимогам статті 712 ЦК України, якою передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу з використанням майна не для власного (особистого) споживання.
Згідно ч.1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Договір (поставки на умовах товарного кредиту) №ЕХ-000421/23-05/2016 від 23.05.2016р. не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (положення ст. 204 ЦК України).
Згідно п. 2.6 Договору Відповідач повинен був сплатити 50% вартості товару 23.05.2016р., але не пізніше 3-х днів після поставки товару - 137214 грн., що еквівалентно 4620 євро (п. 2.3.1.1 договору, а.с. 17). Позивачем видано рахунок-фактуру відповідачу №СФ-0000018 від 23.05.2016р. (а.с. 23) на оплату міндобрив. Позивач 08.07.2016р. здійснив поставку, а Відповідач прийняв товар - сульфат кальцію (Польща) 66 тонн на суму 274428 грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №ЕХ/001-000421 від 08.07.2016р. (а.с. 26), актом приймання-передачі товару №ЕХ/01-000421/2016 від 08.07.2016р. (а.с. 25), та не оспорюється сторонами. Претензій щодо кількості, якості та асортименту отриманого товару не заявлено.
Другий платіж мав бути сплачений до 15 вересня 2016р. - 50% загальної вартості товару (п. 2.3.1.2 договору, а.с. 17).
Відповідач розрахувався за поставлений товар частково, сплативши Позивачу лише 120000 грн. передоплати - платіжне доручення №6 від 24.05.2016р. (а.с. 24).
Факт наявності заборгованості підтверджується договором, рахунком-фактурою, видатковою накладною на господарську операцію, актом приймання -передачі, частковим розрахунком за поставлені мінеральні добрива. Суд враховує, що на момент прийняття рішення жодних первинних та належних доказів належного та повного розрахунку за отриманий товар, в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, відповідач суду не подав.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, між Позивачем та Відповідачем було узгоджено строк сплати за отриманий товар, який визначений в п. 2.3.1.2. Договору.
Суд враховує відсутність претензій відповідача стосовно неналежної поставки товару, недопоставки товару чи іншого невиконання умов спірного договору.
Суд також враховує, що Відповідач свої зобов'язання в частині належної та повної оплати за вже отриманий товар належним чином не виконав. Строк сплати за отриманий товар вже настав.
Станом на 18.08.2017р. основна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за поставлений товар становила 154428 грн.
Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Частиною першою ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, тому суд вважає обґрунтованим та доведеним право Позивача на стягнення з Відповідача суми заборгованості за поставлений товар у розмірі 154428 грн. Позов в цій частині підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до п. 3.5 Договору, положень ст. 536 ЦК України при здійсненні оплати після строку, визначеного у п.п. 3.3.1.-3.3.2. даного Договору, така оплата вважається простроченою. При простроченні оплати за цим Договором з Покупця стягуються відсотки за право користування товарним кредитом у розмірі 0,5% несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше 200 000 грн.
Позивач правомірно визначає плату за користування товарним кредитом (майно від постачальника в господарській діяльності набувача), що не є тотожним платі за користування чужими грошовими коштами відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, оскільки це різні розділи ЦК України. Вимога позивача є обґрунтованою, підтвердженою належними доказами. Плата за користування товарним кредитом передбачена умовами договору. Сума боргу за користування товарним кредитом в розмірі 200000 грн. підлягає до стягнення з відповідача. В решті вимог належить відмовити позивачу за безпідставністю.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
На підставі вказаних вимог Позивачем нараховано до стягнення з Відповідача 25043,17 грн. інфляційних втрат та 4321,47 грн. - 3% річних за період з 11.07.2016р. по 14.08.2017р. Розрахунок перевірено судом за допомогою калькулятора санкцій апаратного комплексу «Ліга-Закон».
Виконаний позивачем розрахунок вимоги виконано невірно.
За спірний період може бути нараховано лише 22222,29 грн. інфляційних втрат та 4309 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами з 11.07.2016р. по 14.08.2017р., що підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача. В решті вимоги належить відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю вимог.
Відповідно до приписів ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР позивач нараховує до стягнення з відповідача пені:
- по першому платежу - строк нарахування пені з 11.07.2016р. по 14.08.2017р. (399 днів) - 5267,50 грн.;
- по другому платежу - строк нарахування пені з 16.09.2016р. по 14.08.2017р. (332 дні) - 34044,09 грн., а всього 39311,59 грн.
Однак позивач не враховує, що забезпечення виконання зобов'язання у виді пені укладається між сторонами тільки у письмовому виді у вигляді договору відповідно до приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України, ст. 232 ГК України. ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР не встановлює відповідальність у виді пені, а лише обмежує розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ, тому вимоги позивача про стягнення пені є необгрунтованими.
В задоволенні вимоги про стягнення пені позивачу належить відмовити за безпідставністю.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Суд зазначає, що проведення оплати боргу відповідачем під час розгляду справи та неподання ним доказів у справу про оплату боргу - має враховуватись виконавчою службою при виконанні рішення суду в ході виконавчого провадження. Суд вважає, що відповідач мав достатньо часу для надання заперечень суду по суті спору чи доказів про проведення розрахунку. Відповідач не надав доказів об'єктивної неможливості заперечення вимог чи погашення боргу.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на Відповідача пропорційно задоволених вимог та стягнути на користь Позивача 5714,39 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Нові ОСОБА_1 Культур», Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Черкаська, 2, код ЄДРПОУ 39570100, номер рахунку в банку невідомий
на користь позивача: товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙПІС Холдинг», м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 36/1, код ЄДРПОУ 38553409, номер рахунку в банку невідомий
154 428 грн. основного боргу;
200 000 грн. відсотків за користування товарним кредитом;
4309 грн. - 3% річних за користування коштами;
22222,29 грн. інфляційних втрат;
5714,39 грн. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня прийняття рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через Господарський суд Черкаської області.
Повне рішення складено 17.10.2017р.
Суддя Г.М. Скиба