Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/1515/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Панфілова А. В.
Доповідач Єгорова С. М.
Іменем України
10.10.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді: Єгорової С.М.
суддів: Дуковського О.Л., Письменного О.А.
із секретарем Савченко Н. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені,-
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із вказаним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог (а.с.99-100), просила стягнути пеню за невиконання умов договору депозитного вкладу за період з дня закінчення строку дії договору до дати подачі даної позовної заяви з 09.12.2016 року до дати фактичного повернення депозиту до 03.01.2017 року в сумі 891 грн. та до 05.01.2017 року - 54 грн., а всього 945 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що 09 грудня 2015 року між сторонами укладено договір про передачу грошових коштів для розміщення на депозитному вкладі SAMDNWFD0070942564401 в доларах США «Стандарт строковий», строком на 12 місяців, тобто до 09 грудня 2016 року включно.
Відповідно до умов Договору позивач передала, а відповідач прийняв на депозитний рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти у якості початкової суми вкладу у розмірі 10000 доларів США, на умовах Договору. Внесення власних коштів підтверджується банківським чеком - дебетом рахунку 10024052912447 від 09.12.2015 року об 13:39:17 год., як відкриття депозиту. На той же депозитний рахунок № НОМЕР_2 як поповнення депозиту ОСОБА_2 було внесено 3000 доларів США, що підтверджується банківським чеком - дебетом рахунку 10025052900630 від 09.02.2016 року об 13:26:02 год. На той же депозитний рахунок № НОМЕР_2 як поповнення депозиту нею було внесено 3000 доларів США, що підтверджується банківським чеком - дебетом рахунку 10022052906983 від 12.03.2016 року об 17:12:02 години.
Відповідно до розділу Договору «Дані за вкладом», на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 12,5 % річних. При цьому, відповідно до п. 2 Договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з дня, наступного за днем надходження грошей до Банку та здійснюється за кожний календарний день. Згідно ж до п. 19 Договору, його дія припиняється після виплати усієї суми вкладу разом із процентами, належними Позивачу відповідно до умов Договору, які повинні бути повернуті Позивачу у відповідності до розділу Договору «Дані за вкладом», тобто до 09 грудня 2016 року включно.
З настанням останньої дати, позивач неодноразово зверталась до відповідача з питання повернення суми вкладу. Нараховані відсотки за період користування грошовими коштами їй повернуті, але сам депозит у розмірі 16000 доларів США був повернутий вже після звернення до суду з даним позовом.
08 грудня 2016 року позивач прибула до КРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Кропивницький, вул. Преображенська, 26/70, та повідомила, що у зв'язку із закінченням терміну дії вищезазначеного договору, не вважає за необхідне продовжувати його дію, а бажає зняти грошові кошти для власних потреб. Спеціаліст банку в електронному вигляді сформував необхідні документи з даного питання, оскільки в банку ведеться електронний документообіг. У зв'язку з терміновим від'їздом родини до державної установи «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка» Національної академії Медичних наук України (м. Київ), термін повернення грошових коштів був встановлений банком на 17 грудня 2016 року. У вказаний день по поверненню до м. Кропивницький, позивач знов прибула до КРУ ПАТ КБ «ПриватБанк». Співробітником банку Позивачу була призначена дата отримання першої частини її депозиту на 21 грудня 2016 року, та зроблена заявка на доставку грошових коштів до банківської установи до встановленої дати. На мобільний телефон позивача надійшло SMS-повідомлення (копія SMS-повідомлення від 17.12.2016 року об 11:09 години додається) про те, що частина депозиту у розмірі 8000,00 USD буде доступна 21.12.2016 року у відділенні банку, розташованого по вул. Степняка-Кравчинського м. Кропивницький за місцем її проживання. Але вже 20.12.2016 року о 13:35 годині на мобільний телефон позивача надійшло SMS-повідомлення про те, що видача готівки 21.12.2016 року не може бути виконана у зв'язку з її відсутністю. Далі, 23.12.2016 року о 12:26 годині на мобільний телефон позивача надійшло SMS-повідомлення про те, що частина депозиту у розмірі 8000 USD буде їй доступна 28.12.2016 року та 29.12.2016 року у головному відділенні банку. Лише після звернення до суду позивачу повернуто грошові кошти в сумі 16000 доларів США, тому вона просила стягнути пеню за період з дня закінчення строку дії договору до дати подачі позову до суду, тобто з 09.12.2016 року до 29.12.2016 року та до дати повернення грошових коштів до 03.01.2017 року.
У період розгляду справи ОСОБА_2 подала заяву про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення неповернутих грошових коштів в сумі 16000 дол. США (а.с.102).
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення коштів по вкладу в сумі 16000 дол. США залишено без розгляду згідно п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 640 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі позивачем ставиться питання про зміну вказаного судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і виключення з даного рішення стягнення з ОСОБА_2 на користь Держави640 грн. судового збору. Зазначено, що суд неповно з'ясував фактичні обставини справи та не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Судом не було взято до уваги, що позивач звернулась до суду за захистом своїх прав споживача, у зв'язку з порушенням її прав як споживача банківських послуг на своєчасне повернення депозиту, якими банк після закінчення визначеного у договорі терміну продовжував користуватись в сумі 16000 доларів США по договору депозиту. Кошти за договором депозиту були повернуті під час розгляду справи судом. Відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Сторони про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до вимог ст.ст. 74-76 ЦПК України (а.с.147-148).
Частиною 2 статті 305 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача на користь держави судових витрат не відповідає вимогам закону.
Судом встановлено, що 09.12.2015 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDNWFD0070942564401 про передачу грошових коштів для розміщення на депозитному вкладі в доларах США «Стандарт строковий», строком на 12 місяців, тобто до 09 грудня 2016 року включно (а.с.5).
Відповідно до умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв на депозитний рахунок № НОМЕР_2 грошові кошти у якості початкової суми вкладу у розмірі 10000 доларів США (а.с.6), що підтверджується банківським чеком - дебетом рахунку 10024052912447 від 09.12.2015 року об 13:39:17 години, як відкриття депозиту.
На той же депозитний рахунок № НОМЕР_2 Позивачем Відповідачу, як поповнення депозиту, було внесено 3000 доларів США, що підтверджується банківським чеком - дебетом рахунку 10025052900630 від 09.02.2016 року об 13:26:02 год., а також було внесено ще 3000 доларів США, що підтверджується банківським чеком - дебетом рахунку 10022052906983 від 12.03.2016 року об 17:12:02 години.
Відповідно до розділу «Дані за вкладом» депозитного договору на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 12,5 % річних. При цьому, відповідно до п. 2 Договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з дня, наступного за днем надходження грошей до Банку та здійснюється за кожний календарний день. Згідно ж до п. 19 Договору, його дія припиняється після виплати усієї суми вкладу разом із процентами, належними Позивачу відповідно до умов Договору, які повинні бути повернуті Позивачу у відповідності до розділу Договору «Дані за вкладом», тобто до 09 грудня 2016 року включно.
З настанням останньої дати, позивач неодноразово звертався до відповідача з метою повернення суми вкладу. Нараховані відсотки за період користування грошовими коштами відповідачем, позивачу повернуті, але, сам депозит у розмірі 16000 доларів США був повернутий вже після звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до копій квитанцій 03 січня 2017 року, в ході розгляду справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» позивачу було повернуто депозитний вклад в сумі 16000 дол. США (а.с.101).
Згідно п. 2.2.1.9.2. Умов та правил надання банківських послуг, якщо Клієнт відмовився від продовження депозиту на новий строк, то розриваються обидва вклади: депозит і вклад «до запитання». Виплата коштів з рахунків здійснюється згідно з правилами Банку і вимогами Національного банку України. Нарахування процентів на залишок коштів на розірваних рахунках не здійснюється.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором.
Суд першої інстанції дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову, оскільки правовідносини які виникли між сторонами, випливають із договору банківського вкладу та не є предметом регулювання Закону України "Про захист прав споживачів", врегульовані главою 71 Цивільного кодексу України та Законом "Про банки та банківську діяльність".
Зокрема, ст.1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Тобто, банківський вклад не є ані роботою (діяльністю виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб), ані продажем товару (продукції) у сенсі положень, визначених Законом України "Про захист прав споживачів".
Банк при позичанні коштів у вкладника, для їх розміщення у якості банківського вкладу, не отримує жодної винагороди за користування такими коштами, а навпаки сплачує відсотки (дохід вкладника) за період їх використання. Кошти вкладу ніяк не можуть розглядатися як "вартість робіт (послуг)" та/або "загальна вартість замовлення" у сенсі ст.10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Суд зазначав, що між сторонами виникли правовідносини з грошового зобов'язання і тому на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, а не зазначена у пункті 5 статті 10 Закону «Про захист прав споживачів» відповідальність, оскільки мова йдеться про застосування положень цього Закону у разі, якщо забезпечувальні санкції не передбачені законодавством. Таким чином, положення частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка встановлює відповідальність виконавця робіт (послуг) за її невиконання в обумовлений договором строк у вигляді сплати пені, не мають бути застосовані до правовідносин сторін у грошовому зобов'язані, а тому вимоги про стягнення пені є неприйнятними і задоволенню не підлягають.
Рішення суду першої інстанції в даній частині не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.
Згідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
Суд першої інстанції, присуджуючи до стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 640 грн., виходив з того, що вимоги позивачем помилково ґрунтувалися на Законі України «Про захист прав споживачів»,
Проте колегія суддів з таким висновком суду погодитись не може з наступних підстав.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
Однак, пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.
Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов'язань.
Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.
Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин у поєднанні з постановою Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540.
Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Також у п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, тому при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 14 Закону України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», ст. 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів».
За таких підстав, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави640 грн. судового збору підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про віднесення судових витрат за рахунок держави відповідно до вимог ч. 2 ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316-319, 325 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави640 грн. судового збору скасувати.
Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з наступного дня.
Головуючий суддя:
Судді: