79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"11" жовтня 2017 р. Справа № 914/582/17
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючий суддя: Бойко С.М.
суддів: Бонк Т.Б.
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання Процевич Р.Б.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 (довіреність від 06.02.2017); ОСОБА_3 (керівник);
від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність №381 від 14.08.2017);
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився;
від третьої особи-3: ОСОБА_5 (довіреність № 34 від 20.01.2017);
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_6 районної ради №273 від 08.06.2017
на рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2017
у справі № 914/582/17, суддя Бортник О.Ю.,
за позовом Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_7 державного майна України
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_8 архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації
за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_6 міської ради
до відповідача ОСОБА_6 районна рада Львівської області
про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування,
рішенням господарського суду Львівської області від 29.05.2017 задоволено позов Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до ОСОБА_6 районної ради Львівської області про визнання недійсним рішення ОСОБА_6 районної ради №93 від 10.04.2003 в частині пункту 2, яким прийнято до комунальної власності приміщення гаражів по вул. Загір'я, 2, що розміщуються на землях історико-культурного призначення, що належать до охоронної зони площею 1.72 га (на старовинному єврейському кладовищі), яка визначалася компетентними органами ще до прийняття спірного рішення.
Одночасно судом встановлено, що в порушення вимог закону органом місцевого самоврядування за відсутності доказів прийнято рішення про набуття у власність цих гаражів. Також, суд першої інстанції вказує на те, що відповідачем не надано суду доказів, які б спростували посилання позивача на те, що про спірне рішення він довідався з довідки ОСОБА_6 районної ради № 29 від 31.01.2017.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 районна рада (відповідач) просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2017 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що право позивача, яке б підлягало захисту в суді - не порушене, а даний спір підсудний адміністративній юрисдикції.
Оскільки про прийняття оскаржуваного рішення позивачу було відомо ще з листа ОСОБА_6 районної ради від 19.05.2011, то заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності безпідставно не задоволена судом першої інстанції.
Посилається апелянт й на те, що на даний час на законних підставах добросовісно та безперервно та відкрито користується гаражами та земельною ділянкою.
Стверджує, що земельна ділянка, на якій розташовані гаражі, не входить до складу охоронної зони пам'ятки історії та культури, оскільки не визначено межі такого кладовища.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа-3 підтвердила встановлені судом першої інстанції обставини по справі та просила суд прийняти законне й обґрунтоване рішення в справі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2017 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування відзиву вказує на те, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради № 343 від 30.11.2007 відмовлено відповідачу в наданні дозволу на оформлення права власності на приміщення гаражів, розміщених на вул. Загір'я, 2 у м. Жидачів. Земельна ділянка, на якій розташовані вищезгадані гаражі, входить до складу охоронної зони пам'ятки історії та культури, встановленої рішенням ОСОБА_6 міської ради від 14.10.1998. Відповідно до норм ст. 137 ЦК УРСР безхазяйне майно надходить у власність держави, а не у комунальну власність за рішенням виконавчого комітету районної міської ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу. Спірне майно вибуло з володіння держави поза волею власника майна, у зв'язку із незаконними діями відповідача. Крім цього, позивач у позові посилається на норми ст.ст. 11, 54 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про національні меншини в Україні», ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», п. 1 Угоди про охорону і збереження культурної спадщини, підписаної Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки 04.03.1994, рішення Конституційного суду України від 1 грудня 2004 р. у справі № 1-10/2004.
В судове засідання 11.10.2017 з'явились представники позивача відповідача та третьої особи-3. Представники третіх осіб-1, 2 в судове засідання не з'явились, їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а тому апеляційний господарський суд їх неявку в судове засідання розцінює як без поважних причин, а тому відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи, вважає за можливе розглянути спір за наявних у справі доказів.
Заслухавши думку представників сторін щодо заявленого позивачем клопотання про долучення додатково до матеріалів справи паспорту об'єкту культурної спадщини; витягу з реєстру Американської комісії зі збереження Американської культурної спадщини закордоном; містобудівного обґрунтування відновлення та встановлення меж стародавнього єврейського цвинтаря по вул. Загір'я в м. Жидачеві Львівської обл., 2008 року; експертного висновку ДП «Інституту «Укрзахідпроектреставрація»; договору між МКП «ОСОБА_6 МВУКГ» та ФОП ОСОБА_9 на виконання містобудівного обґрунтування відновлення та встановлення меж стародавнього єврейського цвинтаря по вул. Загір'я в м. Жидачеві Львівської обл., апеляційний господарський суд задоволив клопотання та долучив вищезазначені докази до матеріалів справи.
Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення аналогічні вищенаведеним. Додатково в судовому засіданні ознайомився з вищезазначеними матеріалами, які були долучені до матеріалів справи за клопотанням позивача.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві.
Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзивах на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, та третьої особи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2017 без змін, а апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради № 533 від 30.08.1996 (а.с.15,т.1) дозволено Львівській Іудейській релігійній громаді будівництво Господніх Храмів - Капличок на могилах Святих Праведників Рабіна ОСОБА_10 ОСОБА_11 та Рабіна Айзека ОСОБА_11 в межах території стародавнього Єврейського цвинтаря у м. Жидачеві згідно виготовленого проекту будівництва.
Рішенням № 303 від 14.10.1998 (а.с.16,т.1) ОСОБА_6 міська рада взяла на облік, як пам'ятку історії та культури дві могили святих Праведників: Рабіна ОСОБА_10 (ОСОБА_1) Айхенштейна та Рабіна Айзека Айхенштейна, на яких збудовано в 1996-1998 р.р. каплички на старовинному єврейському кладовищі, а також взяла на облік і встановила охоронну зону площею 1,172 га (згідно плану, наданого іудейською релігійною громадою) на місці, де залишились сліди поховань євреїв та на місці масового розстрілу єврейського населення у роки Великої Вітчизняної війни. Цим же ж рішенням (п.3) у межах зазначеної зони заборонено проведення земляних, будівельних та інших робіт, без дозволу міськвиконкому і відповідних органів охорони пам'яток.
Також рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради Львівської області від 15.05.2003 за № 138 (а.с.18,т.1) з посиланням на рішення ОСОБА_6 міської ради №303 від 14.10.1998, розпорядження Кабінету Міністрів України № 604-р від 20.07.1998 «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» зобов'язано власників та користувачів гаражів провести знесення гаражів, які розташовані на території староєврейського кладовища в м. Жидачеві, вул. Загір'я, 2. Згаданим рішенням виконавчий комітет ОСОБА_6 міської ради одночасно звернувся до іудейської громади з проханням провести відшкодування громадянам, власникам гаражів, впорядкувати територію кладовища та прилеглої території, провести ремонт каналізаційної насосної на території райлікарні, організувати відведення дощових вод з влаштуванням ливневої каналізації, влаштувати під'їзні дороги до межуючої житлової забудови.
Рішенням ОСОБА_6 міської ради № 3225 від 25.05.2005 «Про встановлення меж стародавнього єврейського цвинтаря та відновлення на ньому упорядкувальних робіт» (а.с.19,т.1) позивачу надано дозвіл на виготовлення проектної документації на виконання запланованих робіт по відновленню старого єврейського цвинтаря (лист № 651/22 від 04.05.2005) з наданням державних архівних картографічних матеріалів, які обґрунтовують межі цвинтаря.
Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради Львівської області №288 від 27.09.2007 (а.с.20,т.1) зобов'язано МКП «ОСОБА_6 МВУКГ» виступити замовником по виготовленню проектно-кошторисної документації з відновлення та встановлення меж стародавнього єврейського цвинтаря за рахунок бюджетних та спонсорських коштів.
Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації своїм листом від 16.12.2011 за № 11/1015 «Щодо розгляду документації на реконструкцію каплиці на єврейському цвинтарі у м. Жидачеві» (а.с.23,т.1) погодило позивачу проект «Реконструкція каплиці на могилі праведника ОСОБА_10 ОСОБА_11 «Атез Цві» на єврейському цвинтарі в м. Жидачеві, виконаний приватним підприємством «Архітектурна майстерня «Атріум».
Для розгляду містобудівного обґрунтування і встановлення меж стародавнього єврейського цвинтаря на вул. Загір'я у м. Жидачеві (корегування) управління зазначило, що позивачу необхідно додатково надати бібліографічні чи архівні матеріали щодо періоду перших поховань на цьому цвинтарі та історичного обґрунтування пропонованих меж.
ОСОБА_6 міська рада надала позивачу погодження № 524 від 19.04.2011 на відновлення фундаменту каплички Рабина Айзека ОСОБА_11 на території староєврейського кладовища в м. Жидачеві по вул. Загір'я, як надмогильної споруди згідно проекту, розробленого архітектором В. Сіверсом.
Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації листом від 21.10.2013 за № 2/222 «Про погодження проектної документації» (а.с.24,т.1) погодив позивачу без зауважень проект реконструкції каплиці на могилі рабина Айзека ОСОБА_11 на старовинному єврейському цвинтарі.
Територія єврейського кладовища та давніх поховань були предметом вивчення та дослідження позивача. Вивчалися архівні документи, що зберігаються, як у вітчизняних, так і в зарубіжних архівах. Дані документи опрацьовувались фахівцями у сфері геодезії, картографії тощо, які в подальшому стали підставою для виготовлення паспорта об'єкта культурної спадщини «Єврейське кладовище XVII ст. у м. Жидачів Львівської області на вул. Загір'я-Гайдамацька».
В паспорті об'єкту культурної спадщини зазначено, що єврейське кладовище в м. Жидачів XVII ст., якому не присвоєно охоронний номер та не взято на державний облік є комунальною власністю ОСОБА_6 міської ради. На території об'єкту культурної спадщини відновлено дві каплички ОСОБА_11, що підтверджується графічними матеріалами, які є додатками вищезазначеного паспорту та оглядалися в апеляційним судом. Також, до паспорту додані фотоплан території сучасної містозабудови станом на 2007 рік накладеної на аерознімок станом на 1952 рік, фотоплан території сучасної містозабудови станом на 2007 рік накладеної на кадастровий план станом на 1850 рік, фотоплан території сучасної містозабудови станом на 2007 рік накладеної на космічний знімок території кладовища.
Експертний висновок науково дослідного відділу пам'яткознавства ДП «Інституту «Укрзахідпроектреставрація», який доданий позивачем, що оцінюється судом як висновок спеціаліста є письмовим доказом, за змістом якого вбачається, що на даний час спірні гаражі збудовані на території давнього цвинтаря у межах 1850 року, що видно при порівнянні сучасного і давнього планів. Даний висновок спеціаліста узгоджується з іншими доказами по справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка, на якій розташовані гаражі, не належить до складу охоронної зони пам'ятки історії та культури.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до історичних об'єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.
Згідно з ст.34 зазначеного Закону території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Землі історико-культурного призначення згідно з частиною
1 статті 150 ЗК України відносяться до особливо цінних земель.
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається ЗК України, Законом України "Про охорону культурної спадщини", постановами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади і самоврядування.
Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 ЗК України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.
Законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення.
За приписами статей 53, 54 Земельного кодексу України, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:
а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;
б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;
в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.
Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (частина 2 ст. 54 ЗК України).
Крім того, ОСОБА_4 визначає певний статус, правовий режим використання та захист для кожного виду об'єктів культурної спадщини.
Розпорядженням КМУ № 604-р від 20.07.1998 органи місцевого самоврядування та державної влади зобов'язано взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин; продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.
Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16.01.1992, ратифікованою Законом України № 1369 від 10.12.2003, держави - учасниці зобов'язались при плануванні та забудові територій виконувати адміністративні, наукові та наглядові процедури з метою визначення необхідності врахування потреб охорони археологічної спадщини.
Україна є учасницею Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16.11.1972 р., Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини від 16.01.1992 р.
На виконання міжнародних зобов'язань прийнято ОСОБА_4 України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000, «Про охорону археологічної спадщини» від 18.03.2004, Загальнодержавну програму збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки, затверджену Законом України від 20.04.2004.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 та ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкт культурної спадщини, в т.ч. і щойно виявлений, до вирішення питання про його занесення до державного реєстру нерухомих пам'яток України, підлягає охороні відповідно до вимог цього закону.
З цих підстав безпідставним є покликання апелянта, про відсутність внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України території іудейського давнього кладовища в м. Жидачеві, а звіди і належність цієї території до об'єкту культурної спадщини, що підлягає охороні.
Всупереч зазначеним вимогам діючого законодавств так і міжнародного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, за п.2 рішення відповідача від 10.04.2003 за № 93 «Про передачу об'єктів у комунальну власність ОСОБА_6 районної ради» (а.с.17,т.1) прийнято в комунальну власність ОСОБА_6 районної ради приміщення гаражів по вул. Загір'я, 2 без будь-яких доказів належності чи створення цього об'єкту нерухомості відповідачем з посиланням на пропозиції комісії по інвентаризації комунального майна районної ради, що розміщені як встановлено судом на території іудейського давнього кладовища в м.Жидачеві.
Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради Львівської області № 343 від 30.11.2007 «Про розгляд листа ОСОБА_6 районної ради» (а.с.21,т.1) відмовлено ОСОБА_6 районній раді у наданні дозволу на оформлення права власності на приміщення гаражів, розміщених на вул. Загір'я, 2 у м. Жидачеві. Дане рішення є чинним і ніким не оспорено.
Здійснюючи судовий розгляд у даній справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що земельна ділянка, що знаходиться під гаражами, які на підставі рішення, що оскаржується передавались в комунальну власність ОСОБА_6 районної ради (відповідача) належить до земель історико-культурного призначення, а звіди і спеціальний режим охорони як об'єкта культурної спадщини.
Як правильно встановлено судом першої інстанції в матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надані докази на підтвердження законності виникнення й існування речового права власності на ці споруди-гаражі, а звідси і підстави прийняття у комунальну власність цих об'єктів нерухомого майна.
З вищенаведених підстав спростовуються доводи апелянта про те, що на даний час на законних підставах добросовісно і безперервно та відкрито відповідач користується гаражами та земельною ділянкою.
Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції від 20.12.2001 року) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі під історико-культурними об'єктами. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" в редакції від 10.01.2002 р. до історичних об'єктів культурної спадщини відносять будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів. Рішенням від 30.08.1996 року ОСОБА_6 міська рада дозволила іудейській релігійній громаді будівництво Храмів-капличок на могилах святих Праведників, які є пам'ятками історії та культури в складі староєврейського кладовища у м. Жидачеві на вул. Загір'я 2.
Отже, на підставі наявних доказів по справі, судами встановлено, що при прийнятті оспорюваного рішення не було дотримано вимог земельного законодавства та законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 21 ЦК України визнання недійсним в судовому порядку рішень органів місцевого самоврядування за позовами зацікавлених осіб, про що правильних висновків дійшов суд першої інстанції.
Позивач, обґрунтовує позовні вимоги тим, що гаражі, які розміщені на земельній ділянці єврейського кладовища, місця масових розстрілів та давніх єврейських поховань, та на які відповідач спірним рішенням визнав право комунальної власності, дає підстави для виникнення в останнього у порядку ст. 120 ЗК України майнових прав на вказану земельну ділянку, що порушує охоронювані законом інтереси позивача.
Встановивши, що спірне рішення ОСОБА_6 районної ради прийнято з порушенням вимог норм вищезазначеного законодавства України, апеляційний суд аналізує чи оспорюваним рішенням порушено охоронюване законом право чи охоронюваний законний інтерес позивача, який би підлягав захисту по суду.
З пояснень позивача та змісту Статуту Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу вбачається, що метою діяльності є: сприяння освіти громадськості, щодо стану дискримінації та упередження проти осіб єврейської національності та реалізація цілей-релігійних, благочинних, наукових, літературних, просвітницьких; відповідно до Статуту Представництва Американського об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, зареєстроване 08.06.2000 року та свідоцтва про реєстрацію основною метою діяльності є проведення моніторингу ситуації з дотримання прав людини, сприяння гармонізації міжнаціональних та міжрелігійних відносин, надання різноманітної гуманітарної допомоги, сприяння покращенню освіти.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року в справі за № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності.
Судом встановлено, що охоронюваний законом інтерес стосується права на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності позивача як національної меншини України (ст. 11 Конституції України); 2) права на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність (стаття 54 Конституції України); 3) права на розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії (стаття 6 Закону України “Про національні меншини в Україні”); 4) права на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення (ст. 10 Закону України “Про національні меншини в Україні”); 5) інтерес до прагнення користування конкретним матеріальним та нематеріальним благом, зумовлене загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності як національної меншини України, збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, збереження життєвого середовища місцях їх історичного й сучасного розселення з метою задоволення індивідуальних колективних потреб.
Отже, позивач має право на звернення із позовом у цій справі, є належним позивачем. а обраний позивачем спосіб захисту охоронюваного законом інтересу не суперечить вимогам чинного законодавства.
Водночас, апеляційний господарський суд зазначає, що судами не встановлено факту порушення речового права позивача, яке б підлягало захисту по суду в цьому спорі. При цьому колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що неодмінною ознакою порушення права є настання негативних наслідків для суб'єкта порушеного права, яке прямо опосередковано в суб'єктивному праві.
Щодо з'ясування судом дотримання позивачем строку позовної давності на звернення до суду за відновленням порушеного законом інтересу. Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З пояснень позивача та встановлених обставин по справі вбачається, що про прийняття ОСОБА_6 районною радою оскаржуваного рішення позивачу стало відомо з довідки ОСОБА_6 районної ради № 29 від 31.01.2017 (а.с.25,т.1). Доказів, які б свідчили про протилежне відповідачем не надано та судом не встановлено, відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущений.
Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що цей спір вирішується судами господарської юрисдикції, оскільки оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема рішення про передачу в комунальну власність спірних гаражів).
Окрім того, спірне рішення прийнято відповідачем з метою реалізації повноважень власника нерухомого майна, а не на здійснення його владних управлінських функцій як органу місцевого самоврядування. З цих підстав доводи апеляційної скарги щодо припинення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження в справі є безпідставними.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
З вищенаведеного рішення господарського суду прийняте у відповідності з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Апеляційним судом відмовлено в задоволені апеляційної скарги, а тому витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за апелянтом (відповідачем).
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2017 у справі №914/582/17 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 районної ради залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя: С.М. Бойко
Судді: Т.Б. Бонк
ОСОБА_1
Повний текст постанови виготовлено 13.10.2017.