79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"11" жовтня 2017 р. Справа № 914/802/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Бойко С.М.,
суддів Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
при секретарі судового засідання Процевич Р.Б.,
за участю представників сторін:
від прокуратури: Макогон Ю.І. (посвідчення №020325 від 16.03.2016);
від позивача: Юрків Р.Р. (довіреність № 08/06-345 від 02.10.2017);
від відповідача-1: ОСОБА_4 (свідоцтво №1693 від 19.05.2010);
від відповідача-2: ОСОБА_4 (свідоцтво №1693 від 19.05.2010);
від відповідача-3: не з'явився;
розглянув апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області №05/2-1002вих-17 від 21.07.2017,
на рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2017
у справі № 914/802/17, суддя - Березяк Н.Є.,
за позовом Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області
до відповідача - 1 фізичної особи - підприємця ОСОБА_5
до відповідача - 2 фізичної особи - підприємця ОСОБА_6
до відповідача - 3 Городоцької районної державної адміністрації
про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку,
рішенням господарського суду Львівської області від 11.07.2017 відмовлено в задоволенні позову Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 та Городоцької районної державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди землі від 23.11.2003 та зобов'язання повернути земельну ділянку 22,5 га заболочених пасовиськ із земель запасу, згідно з планом землекористування, розташовану за межами населених пунктів на території Великолюбінської селищної ради, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_1.
Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час визначення розміру орендної плати при укладенні оскаржуваного договору не проводилася нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка в силу ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» є основою для її визначення. З цих підстав, суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи прокурора про невідповідність оскаржуваного договору оренди землі вимогам законодавства України.
У зв'язку з наявністю підстав для задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності відмовив в задоволенні позову, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності, які визначені ч.1 ст. 261 ЦК України.
Застосування наслідків спливу строку позовної давності, місцевий господарський суд аргументував тим, що з моменту укладення спірного договору оренди позивачу та прокурору, як його процесуальному представнику, було відомо про укладення оскаржуваного договору. Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали зверненню до суду про поновлення порушеного права.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2017 та прийняти нове, яким задоволити позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду України, які викладені в постановах від 13.04.2016 у справі №3-224гс16, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14, в яких йдеться, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналась або могла дізнатись про це порушення) факти.
Вимоги прокурора є похідними від вимог державного органу, а тому перебіг строку починається з часу, коли про порушення державних інтересів дізнався або міг дізнатись орган, уповноваженний на здійснення державою відповідних функцій, а не прокурор.
Поважність причин пропуску строку позовної давності прокурор вказував в позовній заяві та з метою поновлення такого строку заявив відповідне клопотання.
Оскільки в даному спорі прокурор є не самостійним позивачем, а виступає в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, то строк позовної давності має рахуватися з моменту коли останній довідався або міг довідатись про порушення своїх прав.
Городоцька РДА, як одна зі сторін оспорюваного договору є відповідачем, а тому безпідставним є посилання як на одну з підстав пропуску позовної давності, те, що Городоцькій РДА було відомо про договір.
Як на поважність причин пропуску строку позовної давності апелянт вказує на те, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області не було стороною оскаржуваного договору, а тому йому не було відомо про нього. Про оспорюваний договір Головному управлінні Держгеокадастру у Львівській області стало відомо 03.03.2017, а тому початок перебігу строку позовної давності починається саме з цього моменту.
В силу ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 05.11.1991) прокурор не мав права підміняти органи відомчого управління та контролю і втручатися у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству, а з тексту оскаржуваного договору оренди земельної ділянки неможливо встановити його очевидну протиправність, тому підстав для перевірки в порядку, визначеному ст. 20, 21 цього ж Закону не було.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі-1, 2 просять рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2017 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування відзиву зазначають, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про сплив 24.11.2007 строку позовної давності на звернення держави в особі її уповноважених органів з позовом про захист порушених прав та інтересів держави внаслідок укладення договору оренди земельної ділянки від 23.11.2004.
Доводи апелянта про те, що перебіг строку позовної давності в даній справі починається тільки з часу коли про оспорюваний договір довідалось Головне управління Держгеокадастру у Львівській області як новостворений орган є неправильним та суперечать положенням ст.ст. 256, 261, 262, 264 ЦК України.
Погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зміна уповноваженого органу держави на здійснення повноважень з контролю в сфері земельних відносин не впливає на перебіг строку позовної давності.
В судове засідання 11.10.2017 з'явились представники прокуратури, позивача та відповідачів-1,2. Представник відповідача-3 в судове засідання не з'явився, його явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а тому апеляційний господарський суд його неявку в судове засідання розцінює як без поважних причин, а тому відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи, вважає за можливе розглянути спір за наявних у справі доказів.
Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2017 без змін, а апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що 18.11.2004 голова Городоцької районної державної адміністрації видав розпорядження № 774 "Про вилучення земель, затвердження проекту відведення земель та передачу їх в оренду п/п ОСОБА_6 та ОСОБА_5 для створення рибного господарства" згідно якого розпорядився вилучити у ТОВ фірми "Галич ЛТД" земельну ділянку площею 22,5 га, розташовану за межами населених пунктів на території Великолюбинської селищної ради і віднести їх до складу земель запасу (п.1), а також затвердити проекти відведення земель, розроблені ТОВ "Геокомп" та передати приватним підприємцям ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в довгострокову оренду терміном на 49 років для створення рибного господарства, зокрема, земельну ділянку розташовану за межами населених пунктів на території Великолюбинської селищної ради площею 22,5 га за рахунок земель постійного користування ТОВ фірми "Галич ЛТД" із земель запасу.
23.11.2004 між Городоцькою РДА (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6Є (орендарі) укладено договір оренди земельної ділянки відповідно до п.1.1 якою орендодавець надає, а орендарі приймають у довгострокове, платне користування земельну ділянку площею 22,5 га. заболочених пасовиськ із земель запасу, згідно з планом землекористування, розташовану за межами населених пунктів на території Великолюбінської селищної ради. Кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_1.
Згідно п.2.1 договору, земельна ділянка передається для створення рибного господарства. Ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Орендарям надається право проводити поліпшення стану земельної ділянки з метою ефективного користування нею за обраним видом використання.
Договір укладається терміном на 49 років - з 23.11.2004 по 23.11.2053. По закінченні терміну договору орендарі мають переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення. Умови цього договору зберігають чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договором, законодавством встановлені інші правила, ніж передбачені договором. При переході права власності на землю від орендодавця до іншої особи договір оренди зберігає чинність для нового власника. При зміні орендарів договір оренди не зберігається (п.7.2 Договору).
За змістом п.2.3 Договору, плата за землю перераховується щорічно у вигляді орендної плати у розмірі 526,05 грн. на розрахунковий рахунок орендодавця. При цьому загальна сума орендної плати за період дії цього договору складає 25 776,45 грн. Зміна форми чи розміру орендної плати, як однієї з істотних умов договору, оформлюється шляхом внесення змін та доповнень до договору лише за взаємною згодою сторін. На будь-яку суму орендної плати, яка не була сплачена у строки визначені цим договором нараховуються річні проценти за подвійною ставкою Національного банку України, несплаченої суми за кожний наступний день, доки сума простроченої орендної плати не буде повністю сплачена. У разі визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, одержана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Як вбачається з договору оренди землі від 23.11.2004, його посвідчено ОСОБА_7, приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Львівської області та зареєстровано в реєстрі за № 2565. Крім цього, договір зареєстровано в Книзі записів реєстрації договорів оренди землі за № 04.04.450.00276 від 14.12.2004.
Предметом позову є вимога прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним договору оренди землі від 23.11.2004 та зобов'язання ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 повернути земельну ділянку загальною площею 22,5 га до земель державної власності в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Як на підставу позову посилається на те, що при укладенні спірного договору оренди земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності не проводилася, а тому договір оренди в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.
Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою статті 152 ЗК України.
За положеннями частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відносини, пов'язані з орендою землі регулюються відповідними нормами ЦК України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень статей 22, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок здійснюється за договором оренди.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Орендна плата відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).
Крім того, за змістом статті 93 ЗК України відповідач набуває право використовувати земельну ділянку та обов'язок сплачувати орендну плату не з моменту прийняття рішення компетентним органом про передачу цієї ділянки в оренду, а з моменту укладення договору оренди землі.
Частиною п'ятою статті 5 цього Закону передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що нормативна грошова оцінка - конкретна вартісна характеристика, яка містить низку етапів, передбачених чинним законодавством. Зокрема, це прийняття уповноваженим органом влади рішення щодо проведення нормативної грошової оцінки земель, розробка технічної документації грошової оцінки спеціальною установою, погодження технічної документації органами влади, прийняття відповідною радою рішення про затвердження технічної документації.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки не було проведено нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і ця обставина є безумовною підставою для визнання вчинених правочинів недійсними.
Станом на момент укладення договору оренди землі від 23.11.2004р., уповноваженим органом держави щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, які являються предметом цього договору, в силу вимог чинної на той час ст.122 та п.12 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України була Городоцька РДА.
Указом Президента України від 09.12.2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" постановлено утворити Державне агентство земельних ресурсів України, реорганізувавши Державний комітет України із земельних ресурсів. Положення про Державне агентство земельних ресурсів України було затверджено Указом Президента України лише 08.04 2011 за № 445/2011.
Таким чином на час укладення спірного договору Державний комітет України із земельних ресурсів продовжував виконувати свої функції.
Згідно пункту 7 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14.08.2000 №970/2000, у редакції, що діяла на час укладення спірного договору, Держкомзем України здійснює свої повноваження безпосередньо та через єдину систему державних органів земельних ресурсів, а згідно пункту 2 цього Положення Держкомзем України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також Положенням.
Пунктом 7 зазначеного Положення передбачено, що Держкомзем України здійснює в межах своїх повноважень державний контроль за додержанням земельного законодавства, в тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, власниками земельних ділянок і землекористувачами.
Відповідно до підпункту 34 пункту 4 вказаного Положення Держкомзем України відповідно до покладених на нього завдань порушує в установленому законодавством порядку клопотання про зупинення або скасування актів місцевих державних адміністрацій, органів та посадових осіб місцевого самоврядування з питань, що належать до його компетенції, а також притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства України, до передбаченої законом відповідальності.
10.04.2011 р. набрав чинності ЗУ "Про центральні органи виконавчої влади" яким визначається організація, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. Статтею 5 зазначеного Закону унормовано, що Міністерства та ін. центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністерство, ін. центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади. Міністерство, ін. центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі Порядок), яким визначено механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, ін. центральних органів виконавчої влади.
Пунктами 4, 6 вказаного Порядку передбачено, що орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до ін. органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій ін. органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Згідно з пунктами 7, 8 Порядку майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам. Перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності" від 06.09.2012р. за №5245-VI, який набрав чинності із 01.01.2013р., частину першу статті 15 ЗК України (Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин) доповнено пунктом "і", згідно з яким до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин належить: "і) розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до повноважень визначених цим Кодексом"; викладено в новій редакції статтю 122 ЗК України, згідно з якою з моменту набрання чинності цим Законом районні державні адміністрації на їх території позбавлені права передавати земельні ділянки сільськогосподарського використання із земель державної власності у власність або у користування; пункти 10-12 розділу Х (Перехідні положення) ЗК України виключені; частину четверту статті 4 ЗУ "Про оренду землі" викладено в редакції, згідно з якою "Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування".
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 258 від 10.05.2012 р. затверджено Положення про головне управління Держземагенства в області (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.05.2012 за № 852/21164), згідно з пунктом 4.32. якого Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб в межах області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" останній постановив утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2. Також, затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до якого Держгеокадастр згідно покладених на нього завдань: розпоряджається (землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
За вказаних обставин Державний комітет України по земельних ресурсах, як і єдина система державних органів земельних ресурсів, на час укладення спірного договору були уповноважені порушувати питання про скасування актів місцевих державних адміністрацій, а також притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства України, до передбаченої законом відповідальності, у тому числі цивільної та визнання недійсними договорів.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даній справі внаслідок змін в чинному законодавстві України щодо передачі повноважень від одних органів державного управління до інших, в тому числі на час звернення прокурора в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, перейшли повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а відтак і здійснення контролю за нею, не свідчить про початок відліку перебігу строку позовної давності з часу створення органу держави, як стверджує прокурор.
З врахування письмової заяви відповідачів, викладеної у відзиві відповідачів-1, 2 (а.с.112) , які просять застосувати до спірних правовідносин сплив строку позовної давності. А тому суд зобов'язаний обговорити питання про застосування спливу строку позовної давності.
У Цивільному кодексі України (далі - ЦК) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).
Відповідно до статті 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і вирішення питання щодо можливості захисту порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин, в тому числі і земельних і відповідальна за свої дії, держава в особі її органів несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею прийнятих незаконних правових актів державних органів, так і укладених договорів, якими порушено норми земельного законодавства.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 за № 3-21гс15, яка відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.
Судами встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області не заявлялось клопотання про поновлення строку позовної давності.
При дослідженні питання пропуску позовної давності в даному спорі, слід з'ясувати коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу. Матеріалами справи підтверджується той факт, що про порушення прав уповноважений орган держави (Городоцька РДА) знав на момент укладення оскаржуваного договору, оскільки йому достеменно було відомо з технічної документації на спірну земельну ділянку, яку він 18.11.2004р. затверджував, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не була проведена.
Відтак для держави в особі її органів - Городоцької РДА перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (орган держави) довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а саме з моменту укладення оскаржуваного договору (23.11.2004 ).
З моменту створення наступного органу державного управління загальний перебіг позовної давності не починав свій перебіг спочатку, а продовжував спливати та сплив протягом 3-х років, а саме - 23.11.2007.
Апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанцїі, що статтею 264 ЦК України передбачено виключний перелік обставин з настанням яких перебіг позовної давності переривається. Оскільки зміна уповноваженого органу на здійснення відповідних функцій держави, не слугує підставою для зміни порядку перебігу строку позовної давності, тому прокурором подано позовну заяву в даній справі в інтересах уповноваженого органу із пропуском загального строку позовної давності.
Враховуючи відсутність клопотання ГУ Держгеокадастру у Львівській області про визнання поважними причини пропуску позовної давності, а також те, що в матеріалах справи не міститься жодних належних доказів поважності таких причин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування в цій справі положень ч. 5 ст. 267 ЦК України.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
З вищенаведеного рішення господарського суду прийняте у відповідності з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Апеляційним судом відмовлено в задоволені апеляційної скарги, а тому витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2017 у справі № 914/802/17- залишити без змін.
Апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області №05/2-1002вих-17 від 21.07.2017 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя: С.М. Бойко
Судді: Т.Б. Бонк
Г.Г. Якімець
Повний текст постанови виготовлено 13.10.2017.