79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.10.2017р. Справа № 914/1181/17
Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів: судді Бортник О.Ю. - головуюча, суддів Березяк Н.Є. та Фартушка Т.Б. при секретарі судових засідань Папроцькій Б.С. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками, м. Моршин,
до відповідача 1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів,
до відповідача 2 Клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), м. Львів,
про визнання недійсним договору та визнання переважного права на укладення договору оренди
За участю представників:
від позивача: Дармонук Р.М. - представник, Швець І.Є. - головний лікар, ОСОБА_1 - представник,
від відповідача 1: Жуган І.О. - представник,
від відповідача 2: Дюк З.М. - представник.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Моршинський санаторій «Пролісок» для дітей з батьками, м. Моршин, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів, та Клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), м. Львів, про визнання недійсним Договору оренди нерухомого державного майна за № 38 від 24 березня 2017 року, укладеного між відповідачами у справі, а також про визнання за позивачем переважного права на укладення договору оренди нежитлової будівлі санаторного корпусу з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7. Позовні вимоги мотивовано тим, зокрема, що між позивачем та Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» 11 червня 2013 р. укладено Договір оренди. На підставі цього Договору позивач 11 червня 2013 р. отримав по акту приймання-передачі від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» у строкове платне користування основні засоби Санаторію для дітей з батьками «Пролісок», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі й санаторний корпус. Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 р. у справі № 5015/2805/12, яке набрало законної сили 12.05.2014 р., встановлено юридичний факт, що санаторний корпус розташовано з адресою: АДРЕСА_1 . За час оренди вищевказаного майна позивач встановив у санаторному корпусі електричні котли та бойлери, замінив ванни, встановив комп'ютери. При цьому позивач здійснював проведення оцінки нежитлової будівлі, проводив підготовчі, ремонтні роботи та санітарне прибирання території і приміщень орендованого майна, зберіг професійний трудовий колектив, на підставі наказів позивача та відповідача 1 спільною інвентаризаційною комісією проведено спільну повторну інвентаризацію майна. Однак, 24 березня 2017 р. між відповідачами у справі укладено спірний договір оренди нерухомого державного майна за № 38. На підставі цього Договору відповідач 1 передав відповідачу 2 у строкове платне користування нежитлову будівлю санаторного корпусу з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, «А-7» загальною площею 14479,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач стверджує, що згаданий договір оренди порушує вимоги ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 9.1. Договору, оскільки в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника. Позивач вважає, що Договір від 11.06.2013 р. є чинним в силу приписів пункту 7.9. цього Договору та обов'язковим для відповідача 1, як орендодавця цього майна, на підставі ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». З огляду на викладене, позивач також вважає, що на підставі норм ч. 1 ст. 777 ЦК України, ч. 1 ст. 285 ГК України, ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» він має переважне право на укладення з відповідачем 1 договору оренди санаторного корпусу, розташованого по АДРЕСА_2 , на новий строк. Позивач також стверджує, що спірний договір № 38 від 24 березня 2017 р., враховуючи вищенаведені обставини та наявність у нього переважного права на укладення договору оренди, суперечив вимогам закону у момент його укладення і має бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.
Розгляд справи відкладався з підстав, наведених у наявних в матеріалах справи ухвалах суду. Ухвалою від 17.07.2017 р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів, Клопотання позивача від 28.08.2017 р. про продовження строків розгляду справи судом відхилено, оскільки ухвалою суду від 29.08.2017 р. призначено колегіальний розгляд справи. Внаслідок автоматизованого розподілу членами колегії суддів з розгляду справи № 914/1181/17 визначено суддів Березяк Н.Є. та Фартушка Т.Б.
Відповідач 1 у своїх поясненнях зазначає, що позовна заява є безпідставною та необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Відповідач 1 повідомляє, що спірний договір оренди № 38 від 24.03.2017 р. розірвано за згодою сторін 26.06.2017 р., орендарем повернуто майно орендодавцеві. Тому провадження у справі в частині позивних вимог про визнання цього договору недійсним підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Відповідач 1 вважає Договір оренди від 11.06.2013 р. недійсним, оскільки він укладений Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», яке не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності на його укладення, адже власником санаторного корпусу з моменту його створення є держава. Намір здавати будівлю санаторного корпусу в оренду після розірвання договору оренди, який укладено між відповідачами у справі, у відповідача 1 відсутній.
Відповідач 2 у поясненнях від 23 липня 2017 р. просив суд винести ухвалу про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Позивачем, 28.08.2017 р., подано у канцелярію суду позовну заяву до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), до Кабінету Міністрів України, до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, до Адміністрації Державної прикордонної служби України про залучення іншого відповідача та про збільшення позовних вимог у справі № 914/1181/17. Цю позовну заяву позивач відповідно до його заяви від 13.09.2017 р. просив вважати заявою про залучення іншого відповідача та про збільшення позовних вимог у справі № 914/1181/17. У заяві він просить: визнати недійсним Договір оренди нерухомого державного майна за № 38 від 24 березня 2017 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Львівській області та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), визнати за позивачем переважне право на укладення договору оренди нежитлової будівлі санаторного корпусу з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7; визнати незаконним та нечинним Розпорядження Кабінету Міністрів України № 376-р від 07.06.2017 р.; визнати протиправними дії Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в частині підготовки і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проекту розпорядження «Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації державної прикордонної служби України № 376-р від 07.06.2017 р.». Однак, збільшено чи зменшено може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог, то фактично також йдеться про подання іншого позову. Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України, викладеним у п. 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 р. № 18. Крім цього, позивачем не вказано, які саме позовні вимоги ним пред'явлено до відповідачів, яких він просить залучити до участі у справі в якості іншого відповідача. З змісту заяви від 26.08.2017 р. вбачається, що до цих відповідачів пред'явлено нові позовні вимоги. Однак, суд відмовляє в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, а відтак і у залученні іншого відповідача, та відповідно до вимог п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 р. № 18 приєднує її до матеріалів справи і розглядає по суті раніше заявлені позовні вимоги, які викладено у позовній заяві, до зазначених у позові відповідачів. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новими позовами у загальному порядку.
Позивач у судових засіданнях наполягав на розгляді його позовних вимог, зазначених у позові, по суті і заперечував проти припинення провадження у справі з огляду на розпорядження Кабінету Міністрів України № 376-р від 7 червня 2017 р. та добровільне розірвання відповідачами оспореного позивачем договору оренди. За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним Договору оренди нерухомого державного майна за № 38 від 24 березня 2017 року, укладеного між відповідачами у справі, а також про визнання за позивачем переважного права на укладення договору оренди нежитлової будівлі санаторного корпусу з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7 розглядаються судом по суті.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.
Між позивачем та Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» 11 червня 2013 р. укладено Договір оренди. На підставі цього Договору позивач 11 червня 2013 р. отримав по акту приймання-передачі від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» у строкове платне користування основні засоби Санаторію для дітей з батьками «Пролісок», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі й санаторний корпус. Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 р. у справі № 5015/2805/12, яке набрало законної сили 12 травня 2014 р., визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по АДРЕСА_2 . Фонд державного майна України 11.07.2014 р. зареєстрував право державної власності на цей санаторний корпус. 24 березня 2017 р. між відповідачами у справі укладено Договір оренди нерухомого державного майна № 38, предметом якого є вищезгаданий санаторний корпус, розташований по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин. Кабінетом Міністрів України розпорядженням за № 376-р від 7 червня 2017 р. нежитлову будівлю цього санаторного корпусу віднесено до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби. Відповідачі у справі за згодою сторін 26 червня 2017 р. уклали Договір про розірвання договору оренди державного майна № 38 від 24.03.2017 р. Орендар повернув майно балансоутримувачу, відповідачу 1, по Акту прийому-передачі від 26 червня 2017 р.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що позовні вимоги, викладені у позовній заяві від 12 червня 2017 р. № 35/17, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до норм ч. 4 ст. 9, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, і які є спеціальними у даному випадку щодо правовідносин з приводу оренди державного та комунального майна, у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди. Сторони можуть встановити в договорі оренди, що в разі відчуження власником об'єкта договір оренди припиняється. В разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.
У разі надходження заяви про оренду майна від бюджетної установи, державних та комунальних спеціалізованих підприємств, установ та закладів соціального обслуговування, що надають соціальні послуги відповідно до Закону України "Про соціальні послуги", оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без-проведення конкурсу. Законами України можуть бути визначені інші випадки передачі державного та комунального майна в оренду без проведення конкурсу.
Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
З наведеного вбачається, що переважне право на укладення договору оренди державного або комунального майна на новий термін після закінчення терміну договору оренди має орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, за інших рівних умов. В разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника, у випадку якщо його первинно було укладено з законним власником або особою, яка на законних підставах володіє, користується чи розпоряджається державною або комунальною власністю. Позивач як на підставу своїх позовних вимог посилається на договір оренди від 11 червня 2013 р., укладений між ним та Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». За цим Договором позивачу передано в оренду основні засоби Санаторію для дітей з батьками «Пролісок», у тому числі санаторний корпус, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Твердження позивача про те, що рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 5015/2805/12 встановлено, що цей Санаторний корпус розташований по АДРЕСА_2 , спростовуються текстом рішення. У згаданому рішенні йдеться про те, що спір у справі № 5015/2805/12 фактично виник щодо права власності позивачів за первісним та зустрічним позовами на два об'єкти: Санаторний корпус, збудований у 1979 р., який знаходиться по вул. Проліскова, 8, та Лікувально-діагностичний корпус, збудований у 1931 р., який знаходиться по вул. Проліскова, 10. Про те, що санаторний корпус знаходиться по АДРЕСА_2 станом на 17.09.2012 р. достеменно було відомо Приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Це товариство 17.09.2012 р. підписало зустрічний позов у справі № 5015/2805/12, у тому числі й про визнання за ним права власності на санаторний корпус, розташований за адресою: АДРЕСА_2 та про витребування його з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок». Проте, з незрозумілих причин, 11 червня 2013 р. Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» передаються в оренду позивачу у справі на підставі договору оренди основні засоби Санаторію для дітей з батьками «Пролісок», у тому числі й санаторний корпус, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Що стосується нежитлової будівлі санаторного корпусу, розташованої по АДРЕСА_2 , то рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 5015/2805/12, яке набрало законної сили 12 травня 2014 р., встановлено, що ця нежитлова будівля з моменту її створення та до моменту вирішення справи по суті належала до державної власності. У задоволенні зустрічного позову, у тому числі й у частині вимог про визнання права власності на спірне майно, відмовлено повністю. Таким чином, зміни власника санаторного корпусу, розташованого по АДРЕСА_2 , на дату укладення спірного Договору оренди державного нерухомого майна № 38 від 24 березня 2017 р. не було. Згаданим рішенням суду визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на санаторний корпус по вул. Проліскова, 8, у м. Моршин. Державну реєстрацію права власності держави в особі Фонду державного майна України на нежитлову будівлю - санаторний корпус по вул. Проліскова, 8, у м. Моршин здійснено 11.07.2014 р. на підставі рішення суду від 02.12.2013 р., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.07.2014 р. ЕЕА 942827, індексний номер витягу 24157075. За таких обставин, у випадку укладення договору оренди цього санаторного корпусу з орендодавцем за відсутності доказів того, що він є власником майна або діє від імені та в інтересах держави і уповноважений державою на укладення такого договору від її імені та у її інтересах, спрямовано на незаконне заволодіння майном держави. Відповідно до норм ст. 228 ЦК України правочин, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Згідно з ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України нікчемним є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У матеріалах справи відсутні та позивачем суду не надані докази того, що Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» було станом на 11 червня 2013 р., чи є станом на день вирішення справи судом, власником санаторного корпусу по АДРЕСА_2 , або ж що воно мало право на законних підставах володіти, користуватись чи розпоряджатись цим майном, від свого імені чи від імені та у інтересах держави станом на 11 червня 2013 р..
З огляду на викладене, підстави для визнання недійсним Договору оренди нерухомого державного майна за № 38 від 24 березня 2017 р., укладеного між відповідачами у справі, предметом якого була нежитлова будівля санаторного корпусу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з підстав наявності Договору оренди від 11 червня 2013 р. основних засобів Санаторію для дітей з батьками «Пролісок», у тому числі й санаторного корпусу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.
Враховуючи викладене, у позивача не виникло й переважного права на укладення договору оренди нежитлової будівлі - санаторного корпусу з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області з підстав, зазначених позивачем. Вирішуючи спір у справі в цій частині, суд також виходить з того, що орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін після закінчення терміну договору оренди. Тоді як позивач у позовній заяві (а.с. 8) наполягає на тому, що договір оренди від 11.06.2013 р., який на його думку, є підставою для виникнення у нього переважного права на укладення договору оренди державного майна, зберігає свою чинність.
Суд бере до уваги й ту обставину, що відповідно до норм ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» переважне право на укладення договору оренди державного майна належить орендарю за інших рівних умов. Проте судом встановлено, що спірний Договір № 38 укладено з відповідачем 2 у справі, який є державною організацією (установою, закладом), що підтверджується відповідним витягом (а.с. 97-101). Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі надходження заяви про оренду майна від бюджетної установи, державних та комунальних спеціалізованих підприємств, установ та закладів соціального обслуговування, що надають соціальні послуги відповідно до Закону України "Про соціальні послуги", оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без проведення конкурсу. Суд враховує й те, що матеріалами справи підтверджується державна реєстрація права державної власності в особі Фонду державного майна України на нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, розташовану по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин (Витяг від 11.07.2014 р. - а.с. - 74). Проте в частині позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди позивачем визначено відповідачем у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області. Однак доказів на підтвердження права регіонального відділення представляти у спірних правовідносинах Фонд державного майна України позивачем до матеріалів справи не додано.
Судові витрати у справі на підставі ст. 49 ГПК України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 ГПК України, господарський суд -
У задоволенні позову відмовити повністю
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ ГПК України.
Повне рішення складено 13.10.2017 р.
Суддя Бортник О.Ю.
Суддя Березяк Н.Є.
Суддя Фартушок Т.Б.