ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.10.2017Справа №910/14854/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельрембуд»
до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Публічного акціонерного товариство «Кредитпромбанк»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соколов Олександр Євгенович та приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Наталія Степанівна
про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Суддя Грєхова О.А.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Делідон І.М., за довіреністю;
від відповідача-1: Ковалик В.В., за довіреністю;
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився.
На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельрембуд» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Публічного акціонерного товариство «Кредитпромбанк» про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 11.04.2016 по день звернення до суду, відповідачі не вчинили обов'язкові дії щодо припинення обтяжень іпотекою та забороною відчуження відносно майна позивача, а саме майнових прав на об'єкт будівництва у відповідності до порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 щодо скасування відповідних записів в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 порушено провадження у справі № 910/14854/17, залучено до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова Олександра Євгеновича та приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Наталію Степанівну, розгляд справи призначено на 25.09.2017.
19.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи - 2 надійшло повідомлення.
20.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача - 1 у судове засідання 25.09.2017 з'явився та подав відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що за наявності документів про припинення зобов'язань за іпотечним договором, реєстраційні дії можуть бути вчинені за участю лише іпотекодавця, який у цьому випадку і є заявником. Таким чином, Закон України «Про іпотеку» та Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не встановлює обов'язку іпотекодержателя, щодо звернення до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Однак, вказаними нормативно-правовими актами, надано право іпотекодавця самостійно звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки. Таким чином, позивачем не надано доказів, які свідчать про порушення його суб'єктивних прав або охоронюваних законом інтересів, та не доведено факту порушення його прав та інтересів відповідачами, оскільки Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачено обов'язку іпотекодержателя звертатись до реєстратора із заявою про припинення іпотеки, при цьому, між сторонами відсутній спір про право.
Представники інших учасників судового процесу у судове засідання 25.09.2017 з'явились, вимог ухвали суду від 04.09.2017 не виконали.
За результатами розгляду клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд задовольнив його.
Враховуючи неявку представників позивача, відповідача - 2 та третіх осіб в судове засідання, а також у зв'язку з частковим виконанням учасниками судового процесу вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 про порушення провадження у справі № 910/14854/17, розгляд справи було відкладено на 09.10.2017.
29.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції позивач просить доручити Господарському суду Рівненської області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 було відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельрембуд» про участь у судових засіданнях в режимі відео конференції.
04.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення по справі щодо підвідомчості спору, письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору та письмові пояснення щодо звернення позивача до правоохоронних органів.
06.10.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи - 2 надійшли письмові пояснення.
У судове засідання 09.10.2017 представник позивача з'явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача - 1 у судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
Представники відповідача - 2 та третіх осіб в засідання господарського суду своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача-2 та третіх осіб з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 09.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
23.04.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - відповідача-2, іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельрембуд» (далі - позивач, іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір № 08/05/103/08-КЛТ (далі - Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С. за реєстровим номером 2265.
За умовами пункту 1.1 Іпотечного договору, у забезпечення зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем за Кредитним договором іпотекодавець надає іпотекодавця в іпотеку предмет іпотеки.
У розділі «Терміни та визначення» Іпотечного договору, визначено, що предметом іпотеки є: майнові права на об'єкт будівництва, який буде побудований в майбутньому і знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця 40 років Перемоги. Згідно з проектом, об'єкт будівництва містить наступні характеристики:
№ з/ пМісцезнаходження об'єкту будівництваВолинська область, м. Ковель, вул. 40 років Перемоги
Опис об'єкту будівництва
1кількість поверхів (шт.)10
2кількість квартир (шт.)180
3в тому числі
4однокімнатні (шт.)100Загальною площею4475,60 кв.м.
5двохкімнатні (шт.)71Загальною площею4 501,94 кв.м.
6трьохкімнатні (шт.)9Загальною площею722,52 кв.м.
7загальна площа квартир9 700,06 кв.м.
8площа земельної ділянки5 184,00 кв.м.
9площа забудови1 400,20 кв.м.
10загальна площа житлового об'єкту11 883,00 кв.м.
11термін введення в експлуатацію об'єкту будівництва30 червня 2010 р.
23.04.2008, приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу, на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв'язку із посвідченням цього договору іпотеки, було накладено заборону відчуження вказані в договорі майнові права на об'єкт будівництва, який буде побудований в майбутньому і знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця 40 років Перемоги, та належить ТОВ «Ковельрембуд», до припинення договору іпотеки.
Надалі, на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» відступило ПАТ «ДельтаБанк» права вимоги за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором № 08/05/08-КЛТ та додатковими договорами до нього, на забезпечення якого було укладено спірний Іпотечний договір.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 2 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2016 року було визнано іпотечний договір від 23 квітня 2008 року, укладений між ТОВ «Ковельрембуд» і ПАТ «Дельта Банк» недійсним.
Як зазначає позивач, відповідачі по справі в період з 11.04.2016 по день звернення до суду не вчинили обов'язкові дії щодо припинення обтяжень іпотекою та забороною відчуження відносно майна позивача, а саме майнових прав на об'єкт будівництва у відповідності до порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 щодо скасування відповідних записів в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивач зазначає, що з метою з'ясування вищевказаних обставин, 04 травня 2017 позивач отримав офіційну Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, в якій було зазначено наступна інформація:
- обтяження іпотекою майнових на об'єкт будівництва, який буде побудованим в майбутньому і знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця 40 років Перемоги та включає в себе 180 квартир, загальною площею 9 700,06 кв.м., в тому числі: однокімнатні - 100 (площа 4 475,60 кв.м.), двокімнатні - 71 (площа 4 501,94 кв.м.), трикімнатні - 9 (площа 722,52 кв.м.). Площа земельної ділянки 5 184 кв.м., термін завершення будівництва та введення в експлуатацію 10-поверхового житлового будинку - 30.06.2010 на підставі Іпотечного договору серії та номер: 2265, виданого 23.04.2008;
- обтяження забороною відчуження майнових прав на об'єкт будівництва, який буде побудований в майбутньому і знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця 40 років Перемоги та включає в себе 180 квартир, загальною площею 9 700,06 кв.м., в тому числі: однокімнатні - 100 (площа 4 475,60 кв.м.), двокімнатні - 71 (площа 4 501,94 кв.м.), трикімнатні - 9 (площа 722,52 кв.м.). Площа земельної ділянки 5 184 кв.м., термін завершення будівництва та введення в експлуатацію 10-поверхового житлового будинку - 30.06.2010 на підставі Іпотечного договору серії та номер: 2265, посвідченого Приватним нотаріусом Козоріз Н.С. і на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги, серії та номер: 2466, виданий 27.09.2013, посвідченого Шевченко Д.Г., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
За доводами позивача, записи, які є в наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно підлягають скасуванню, оскільки по-перше, Іпотечний договір був визнаний в судовому порядку недійсним і рішення суду набрало законної сили, по-друге, права по Іпотечному договору від первісного кредитора до нового кредитора - ПАТ «Дельта Банк» в частині заміни іпотекодержателя у вищевказаному Іпотечному договорі не були передані, так як жодних додаткових угод між відповідачами не укладалось.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку").
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема визнання іпотечного договору недійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 2 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2016 року було визнано іпотечний договір від 23 квітня 2008 року, укладений між ТОВ «Ковельрембуд» і ПАТ «Дельта Банк» недійсним.
Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, які захищаються, зокрема, шляхом припинення господарських правовідносин, а також визнання наявності або відсутності прав.
Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Так, правом власності згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Положеннями ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За приписами ч. 3 ст. ст. 17 Закону України «Про іпотеку» відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором.
Обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом (ст. 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").
Згідно з ч. 5 ст. 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на їх обтяжень» заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
Визначення поняття «заявник» яке застосовується у цьому Законі, міститься в ст.2 цього Закону, відповідно до якої, заявник, це зокрема - іпотекодержатель, особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки.
Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.
Дія цього пункту не поширюється на випадки:
державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, реєстрація яких проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину;
державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду; (п. 60 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127).
В силу приписів ст. 216 ЦК України правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь - яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.
З огляду на вказане суд погоджується з позивачем, що встановлення недійсності Іпотечного договору, безумовно має наслідком припинення приватного обтяження на користь відповідачів у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, зареєстрованого на підставі такого правочину.
Проте, як вбачається з вищенаведених норм законодавства, позивач не позбавлений права самостійно звернутись до реєстратора із заявою про припинення обтяження майна, долучивши до нього відповідне рішення суду.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б стверджували, що позивач звертався до реєстратора і йому було відмовлено в такій реєстрації припинення обтяження на підставі рішення суду, яким визнано недійсним Іпотечний договір.
Разом з тим, відповідно до ч 3 ст. 44 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на їх обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
При цьому, статтею 42 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що Держателем Державного реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. Порядок ведення Державного реєстру визначає Кабінет Міністрів України.
До Державного реєстру вносяться відомості про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження. Відомості, внесені до Державного реєстру, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб.
Держатель Державного реєстру виконує такі функції: 1) організує ведення Державного реєстру; 2) приймає заяви і вносить записи до Державного реєстру про виникнення, зміну, припинення обтяжень рухомого майна, а також про звернення стягнення на предмет обтяження; 3) забезпечує вільний доступ будь-яких осіб до внесених до Державного реєстру відомостей про обтяження цілодобово протягом семи днів на тиждень; 4) надає витяги з Державного реєстру про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна; 5) стягує плату за внесення записів до Державного реєстру та надання витягів з нього.
Держатель Державного реєстру наділяє відповідних суб'єктів повноваженнями реєстраторів Державного реєстру, які надаватимуть послуги щодо внесення записів до Державного реєстру про виникнення, зміну, припинення обтяжень, звернення стягнення на предмет обтяження та надання витягів з Державного реєстру, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно наказу Міністерства юстиції України «Про визначення реєстраторів Державного реєстру обтяжень рухомого майна» від 07.07.2006 № 57/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.07.2006 № 802/12676, реєстраторами Державного реєстру є Державне підприємство «Національні інформаційні системи», державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси.
Надалі, наказом від 19 липня 2017 року N 2304/5 було внесено зміни до даного наказу, та визначено, що реєстраторами Державного реєстру обтяжень рухомого майна є державні, приватні нотаріуси та їх помічники, державні та приватні виконавці, податкові керуючі, а також адміністратор Державного реєстру обтяжень рухомого майна та його філії у випадках, передбачених законодавством.
Крім того, відповідно до положень ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі позивачами та відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено вимогу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Частиною другою ст. 84 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються, зокрема, найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а згідно зі ст. 16 названого Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред'явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Статтею 16 ЦК України і ст. 20 ГК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів судом. При цьому, визначений вказаними статтями перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком у названих статтях, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
При цьому, позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Суд зазначає, що відповідачі не є реєстраторами Державного реєстру обтяжень рухомого майна, на яких покладений обов'язок по внесенню та виключенню записів про обтяження до/з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на підставах, передбачених відповідними нормативно - правовими актами, а тому звернення до суду з вимогами до відповідачів саме про скасування записів у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження є неефективним способом захисту прав і інтересів позивача.
Зважаючи на вищевказане, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 12.10.2017.
Суддя О.А. Грєхова