Єдиний унікальний номер справи: 649/215/17 Головуючий в суді 1 інстанції: Соловйова В.В.
Номер провадження: 22-ц/791/1591/17 Доповідач: Склярська І.В.
10 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі :
головуючого Склярської І.В.,
суддів : Пузанової Л.В.,
Фурман Т.Г.,
секретар Чертков Б.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей, надання соціальної допомоги сім'ям з дітьми та молоді Бережанської міської ради про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 19 липня 2017 року,
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, зазначаючи, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання ними шлюбу проживає з матір'ю.
Посилаючись на те, що відповідач, проживаючи окремо від сина, ухиляється від його виховання, не цікавиться станом його здоров'я, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, позивачка просила суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 19 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, зазначаючи, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши доповідача, пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки він спілкується з сином, сплачує аліменти, бере участь у його вихованні, позитивно характеризується з а місцем проживання, заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, не є хронічним алкоголіком або наркоманом, не вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, та не засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини, тобто не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на досліджених судом доказах та нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007р. №3 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (п.15,16) ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють освоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХII від 27 грудня 1991 року ( далі Конвенція) у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно до положень ст. 9 зазначеної Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Крім того, відповідно до положень принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до вимог ст.164 Сімейного Кодексу України, Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року, позбавлення батьківських прав - це спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Судом встановлено, що сторони по справі є батьками малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10), який після розірвання ними шлюбу проживає з матір'ю (а.с.16), яка займається його вихованням та утриманням.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог (а.с.68), ОСОБА_4 посилався на те, що він проживає на значній відстані від сина, оскільки він мешкає в Херсонській області, а син мешкає в Тернопільській області, тому не має можливості часто його відвідувати. Він регулярно сплачує аліменти, телефонує сину, привозить подарунки, має бажання брати участь у його вихованні та утриманні.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснила, що у неї склалися неприязні відносини з відповідачем, останній інколи телефонує сину, але вона створила іншу сім'ю та чоловік бажає всиновити дитину, крім того вона вважає, що відповідач зможе створювати їй перешкоди при виникненні реалізації прав дитини на які потрібна буде згода відповідача, а тому такі обставини на її думку відповідають інтересам дитини.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні від 07 грудня 2006 року, прийнятому у справі «Хант проти України» зазначив, що сам факт заперечення батька проти позбавлення його батьківських прав вже може свідчити про його інтерес до дитини.
А як вбачається з матеріалів справи відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав.
Згідно психолого-педагогічної характеристики на ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 лютого 2017 року, наданої Бережанським дошкільним навчальним закладом ясла-садок «Ромашка», до дитячого закладу приводить і забирає дитину тільки мама, мама завжди приймає участь у святкових ранках, батьківських зборах, піклується про виховання дитини, інформацію про участь батька малолітнього ОСОБА_5 щодо виховання дитини, адміністрація та вихователь дошкільного навчального закладу «Ромашка» надати не може оскільки не володіють нею (а.с.15)
За наданими характеристиками відповідач характеризується позитивно (а.с.69,70).
Відповідно до висновку Служби у справах дітей, надання соціальної допомоги сім'ям з дітьми та молоді Бережанської міської ради від 02 березня 2017 року, служба вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 щодо його малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, як такого, що не виконує своїх батьківських обов'язків (а.с.11-12). Разом з тим, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків, службою не доведено проведення нею роботи з батьком щодо виконання його батьківських обов'язків та внаслідок цього доцільність застосування такого впливу.
З огляду на те, що позивачкою не надано належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання сина, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, в той час як відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав та пояснив, що прагне брати участь у вихованні дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно його сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки позбавлення відповідача батьківських прав не буде відповідати захисту інтересів дитини та стимулюванню батька щодо належного виконання ним своїх обов'язків.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги, які не обґрунтовані законом та такі, що висновків суду не спростовують, підлягають відхиленню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, яким дав правильну оцінку, обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 19 липня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий І.В.Склярська
Судді: Л.В.Пузанова
Т.Г.Фурман