09 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 520/6570/17
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Бескровний Я.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
07.06.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси із адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління ПФУ в м. Одесі, в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову відповідача від 18.05.2017р. №425/09 «Про надання відповіді на звернення» у здійсненні перерахунку її пенсії у зв'язку з підвищенням з 01.01.2017р. посадових окладів працюючих державних службовців;
- зобов'язати Центральне об'єднане управління ПФУ в м. Одесі здійснити їй перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01.01.2017р. в розмірі 90% від середньомісячної заробітної плати, що складає у сумі 10135 грн. без обмеження граничного розміру пенсії на підставі даних про заробітну плату відповідно до листа Рахункової палати України від 06.04.2017р. №13-644.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 05.09.2017р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального і матеріального права, просила скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси від 23.08.2017р. та прийняти нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, та розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивачці - ОСОБА_1 (13.01.1962р.н.), з 2010 року призначена пенсія державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» 1993р.
24.04.2017р. ОСОБА_1 звернулась до Центрального ОУ ПФУ в м.Одесі із заявою про перерахунок пенсії на підставі даних про заробітну плату відповідно до листа Рахункової палати України від 06.04.2017р. №13-644 та довідки від 04.07.2016р. №13/1-463.
Проте, 18.05.2017р. Центральне об'єднане управління ПФУ в м. Одесі своїм рішенням №425/09 відмовило позивачці у такому перерахунку пенсії у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VІІІ, яким скасовано, зокрема ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, якою передбачалося право на проведення такого перерахунку пенсії.
Не погоджуючись з вищевказаними діями та рішенням пенсійного органу позивач звернулась до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог і відповідно, з правомірності дій та спірного рішення відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, статтею 37-1 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, у редакції, яка була чинною на момент призначення пенсії позивачу, передбачалось, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом, відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VIIІ, який набрав чинності з 01.01.2015 року, внесено зміни до ст.37-1 Закону №3723-ХІІ і її викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України».
При цьому, слід зазначити, що Законом України від 10.12.2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» (який набрав чинності з 01.05.2016р.) Закон №3723-ХІІ визнано таким, що втратив чинність, крім окремих положень ст.37, що на цей час застосовується при первинному призначенні пенсії до осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
Тобто, статті 37, 37-1 Закону України №3723-ХІІ, з 01.05.2016 року втратили чинність.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону від 02.03.2015 року №213-VIIІ, у разі неприйняття до 01.06.2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Отже, на час підвищення посадових окладів державним службовцям та на час звернення позивача до пенсійного органу за перерахунком пенсії, т.б. станом на 24.04.2017 року, стаття 37-1 Закону №3723-ХІІ втратила чинність.
Діюче законодавство України не містить положень, які б дозволяли застосовувати нормативно-правові акти, які втратили чинність.
Так, рішенням Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 року визначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому, Закони №76-VII, №213-VIIІ та №889-VIІI не визнані неконституційними, а тому підлягають застосуванню.
Отже, з вказаного вбачається, що судом 1-ї інстанції вірно встановлено, що у відповідача на момент звернення позивача із заявою про перерахунок її пенсії на підставі даних про заробітну плату відповідно до листа Рахункової палати України від 06.04.2017р. №13-644 та довідки від 04.07.2016р. №13/1-463, не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача на підставі поданої нею довідки, оскільки у відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, також необхідно зазначити й про те, що спірна відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача фактично не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку вона отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист, а також суд звертає увагу на те, що як було встановлено вище, право на пенсію позивач набула не на підставі ст.37-1 Закону №3723-ХІІ, за якою вона просить здійснити її перерахунок, а на підставі зовсім іншої законодавчої норми - ст.21 Закону № 2493-ІІІ із субсидіарним застосуванням ст.37 Закону №3723-ХІІ, і в даному випадку зміна редакції ст.37-1 Закону №3723-ХІІ є зміною законодавства, що у свою чергу змінює соціально-економічні права певного кола осіб.
Таким чином, за вказаних вище обставин, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до висновку про правомірність спірних дій відповідача, та, відповідно, здійснення своїх повноважень у спосіб передбачений Конституцією України та Законами України.
Також, одночасно необхідно звернути увагу й на той факт, що аналогічної правової позиції з цього спірного питання дотримується і ВАС України, зокрема, в своїх рішеннях від 11.01.2017 року №К/800/36773/16, від 25.01.2017 року №К/800/121/17, від 31.01.2017 року №К/800/2721/17.
Окрім того, ще слід врахувати й правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому ЄСПЛ зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При цьому, слід вказати, що у даному рішенні Європейський суд став на бік Держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
До того ж, слід зазначити й про те, що згідно із вимогами ст.ст. 11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильності висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, за таких обставин, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2017 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко