11 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3883/16
Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді -Шевчук О.А.,
суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,
при секретарі Жигайлової О.Е.,
за участю представника апелянта - Захарченко А.О.,
представника позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
В серпні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 25.07.2016 р. № Ф-0009691304, якою зобов'язано ФОП ОСОБА_3 сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29810 грн. 08 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.07.2016 року № Ф-0009691304, якою зобов'язано ФОП ОСОБА_3 сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29810,08 грн. Зазначену вимогу було отримано ФОП ОСОБА_3 01.08.2016 року. В якості підстави для складання вказаної вимоги вказано Акт фактичної перевірки від 30.06.2016 року № 2020/15-54-13-04/НОМЕР_1. Позивач не погоджується з вимогою відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 25.07.2016 року № Ф-0009691304 та вважає, що вона належить до скасування.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позивачу в задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області як платник податків з 27.09.2013 року за № 155413155007.
На підставі направлень від 13.07.2016 року, наказу від 13.07.2016 року № 388, в період з 13.07.2016 року протягом 10 днів співробітники Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провели фактичну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01.01.2013 року по дату завершення фактичної перевірки.
За результатами цієї перевірки 25.07.2016 року Державна податкова інспекція у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області склала акт № 2254/15-54-13-04/НОМЕР_2 "Про результати фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2) щодо дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за перевіряємий період з 01.01.2013 року по дату завершення фактичної перевірки".
В акті перевірки встановлені наступні порушення з боку позивача:
- пп.168.1.1, пп.168.1.2, пп.168.1.4 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 15720,00 грн.;
- пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, а саме занижено зобов'язання по сплаті військового збору на загальну суму 1045,95 грн.;
- п.6.2 ст.6, п.7.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиної внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до донарахування суми єдиного внеску у розмірі 12163,74 грн.;
- пп.49.18.2 п.49.18 ст.49, п.119.2 ст.119 Податкового Кодексу України, а саме неподання Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за 3-4 кв. 2015 року, 1 кв. 2016 року;
- пп.291.4.2 п.291.4 ст.291 Податкового Кодексу України, а саме порушено умови перебування суб'єкта господарювання, що застосовує спрощену систему оподаткування, на другій групі єдиного податку;
- порушено вимоги Постанови КМУ від 17.06.2015 року № 413 в частині неподання до органів ДФС "Повідомлення про прийняття працівника на роботу" ФОП ОСОБА_3
За наслідками перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на підставі акту перевірки від 25.07.2016 року № 2254/15-54-13-04/НОМЕР_2 Державна податкова інспекція у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняла податкову вимогу:
- від 25.07.2016 року № Ф-0009691304, якою відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиної внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" вимагала сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29810,08 грн.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням встановлених фактів, суд прийшов до висновку, що податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.07.2016 року № Ф-0009691304, яка була прийнята на підставі акту фактичної перевірки від 25.07.2016 року № 2254/15-54-13-04/НОМЕР_2, належить до скасування.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиної внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиної внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиної внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до ч.5 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиної внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Згідно з ч.5 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиної внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у разі, якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиної внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Згідно з п.8 Розділу III Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, вимоги щодо нарахування єдиного внеску на заробітну плату (дохід), що не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, не застосовуються до заробітної плати з джерела не за основним місцем роботи (базою нарахування єдиного внеску є отриманий дохід (прибуток) незалежно від його розміру).
Відповідно до пп.4 п.3 Розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпунктах 1 та 2 (крім тих, які є страхувальниками для осіб, зазначених у абзацах третьому, п'ятому - сьомому підпункту 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції) пункту 1 розділу II цієї Інструкції для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітектори, художники, артисти, музиканти, композитори, критики, мистецтвознавці, письменники, кінематографісти) та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання якої (яких) перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства збоку позивача, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Таким чином, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, трудовий договір характеризується зокрема тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.
За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору - кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.
Так, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Також, колегія суддів зазначає, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.
Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.
Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.
Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.
Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.
Оскільки законодавство не містить обов'язкових приписів у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, суд дійшов переконання, що сторони договору (роботодавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. При цьому сторони дотримались обов'язкової вимоги щодо письмової форми договору.
Судом встановлено, що позивач за КВЕД має право займатися наступними видами діяльності: ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування; надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у.; інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; допоміжне обслуговування наземного транспорту (основний); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Так, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування на підставі договорів балансоутримання місць для паркування, укладених з Комунальним підприємством "Одестранспарксервіс" в м. Одесі за адресою: вул. Ак. Сахарова, 42; вул. Марсельська (вул. Суворовська 14-лінія від вул. К. Кузнєцова до вул. Керченської); вул. Дніпропетровська дорога, 92-а; вул. Дніпропетровська дорога, 92; вул. Лузанівка "пляж Малібу"; вул. Гідропарк "Лузанівка 8" - (кафе бар "Прибій"); вул. Лузанівка Центральна алея (Зелентрест); вул. Гідропарк "Лузанівка 2" (кафе-бар "Ковбой"); вул. Гідропарк "Лузанівка 11" - (кафе бар "Краб").
Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (Замовник) уклав договори про надання послуг з громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (Виконавці) 01.05.2016 року, за умовами яких замовник доручає виконавцям, а виконавці беруть на себе зобов'язання виконати наступну разову (сезонну) роботу: організація доступу та розміщення транспортних засобів на території автостоянки строком до 30.09.2016 року за наступними адресами в м. Одеса: пляж Лузанівка, 8; Лузанівка "пляж Малібу"; Лузанівка Центральна алея (Зелентрест); пляж Лузанівка, 2; пляж Лузанівка, 11.
Згідно з п.2.1 вказаних договорів у межах строку дії цього договору виконавець зобов'язується завершити виконання роботи і подати замовникові для підписання акт здачі-приймання виконаної роботи, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконану роботу і підписати акт здачі-приймання виконаної роботи в 10-ти денний термін з дня подання йому виконавцем названого документа. Відповідно до п.3.1 зазначених договорів за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві 1000,00 грн. Згідно з п.3.2 зазначених договорів оплата виконується не пізніше 10 календарних днів з дня підписання акта здачі-приймання виконаної роботи.
Тобто, сторони дійшли згоди, що оплата винагороди виконавцю за надані послуги здійснюється після надання таких послуг та підписання акту здачі-приймання виконаної роботи.
Станом на момент проведення фактичної перевірки та складання акту фактичної перевірки від 25.07.2016 року № 2254/15-54-13-04/НОМЕР_2 послуги за вказаними договорами не було надано у повному обсязі, акти здачі-приймання виконаних робіт не надано замовникові та не підписано сторонами, винагорода не нараховувалась.
Також, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (Замовник) уклав договори про надання послуг з громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 (Виконавці) 01.05.2016 року, за умовами яких замовник доручає виконавцям, а виконавці беруть на себе зобов'язання виконати наступну разову (сезонну) роботу: організація доступу та розміщення транспортних засобів на території автостоянки за наступними адресами в м. Одеса: пляж Лузанівка, 8; Лузанівка "пляж Малібу"; Лузанівка Центральна алея (Зелентрест); пляж Лузанівка, 2; пляж Лузанівка, 11 строком до 30.09.2016 року.
Відповідно до п.2.1 вказаних договорів у межах строку дії цього договору, виконавець зобов'язується завершити виконання роботи і подати замовникові для підписання акт здачі-приймання виконаної роботи, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконану роботу і підписати акт здачі-приймання виконаної роботи в 10-ти денний термін з дня подання йому виконавцем названого документа. Згідно з п.3.1 зазначених договорів за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві 1000,00 грн. Відповідно до п.3.2 зазначених договорів оплата виконується не пізніше 10 календарних днів з дня підписання акта здачі-приймання виконаної роботи.
Тобто, сторони дійшли згоди, що оплата винагороди виконавцю за надані послуги здійснюється після надання таких послуг та підписання акту здачі-приймання виконаної роботи.
Станом на момент проведення фактичної перевірки та складання акту фактичної перевірки від 25.07.2016 року № 2254/15-54-13-04/НОМЕР_2 послуги за договорами від 01.05.2016 року не надано у повному обсязі, акти здачі-приймання виконаної роботи не було надано замовникові та не підписано сторонами, винагорода не нараховувалась.
Факт надання послуг по зазначених договорах від 01.05.2016 року було засвідчено сторонами шляхом підписання актів здачі-приймання наданих послуг від 10.10.2016 року.
Після нарахування працівникам винагороди за договорами про надання послуг від 01.05.2016 року, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю та звітом про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску форми Д4, також було сплачено єдиний соціальний внесок, що підтверджується квитанцією № 4382929 від 20.10.2016 року.
Крім того, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (Замовник) уклав договори про надання послуг від 06.01.2016 року з громадянами ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, (Виконавці), відповідно до умов яких замовник доручає виконавцю, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з організації розміщення транспортних засобів на території автостоянок в м. Одеса за адресами: вул. Ак. Сахарова, 42; вул. Марсельська (вул. Суворовська 14 лінія від вул. К. Кузнецова до вул. Керченської); Дніпропетровська дорога, 92а; Дніпропетровська дорога, 92, строком до 31.12.2016 року.
Відповідно до п.2.1 вказаних договорів у межах строку дії цього договору, виконавець зобов'язується завершити виконання роботи і подати замовникові для підписання акт здачі-приймання виконаної роботи, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконану роботу і підписати акт здачі-приймання виконаної роботи в 10-ти денний термін з дня подання йому виконавцем названого документа. Згідно з п.3.1 зазначених договорів за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві 2000,00 грн. Відповідно до п.3.2 зазначених договорів оплата виконується не пізніше 10 календарних днів з дня підписання акта здачі-приймання виконаної роботи.
Тобто, сторони дійшли згоди, що оплата винагороди виконавцю за надані послуги здійснюється після надання таких послуг та підписання акту здачі-приймання виконаної роботи.
Станом на момент проведення фактичної перевірки та складання акту фактичної перевірки від 25.07.2016року № 2254/15-54-13-04/НОМЕР_2 послуги за договорами від 06.01.2016 року не надано у повному обсязі, акти здачі-приймання виконаної роботи не було надано замовникові та не підписано сторонами, винагорода не нараховувалась.
Факт надання послуг по зазначеним договорам від 06.01.2016 року було засвідчено сторонами шляхом підписання актів здачі-приймання наданих послуг від 23.12.2016 року.
Після нарахування працівникам винагороди за договорами про надання послуг від 06.01.2016 року, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю та звітом про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску форми Д4, також було сплачено єдиний соціальний внесок, що підтверджується квитанцією № 4570783 від 16.01.2017 року.
Тобто, у даному випадку передбачена періодичність надання послуг виконавцем, без фіксації конкретного графіку роботи з погодинною організацією праці, з обліком робочого часу та необхідністю дотримання виконавцем певного трудового розпорядку.
Оплата наданих послуг проводилась саме по факту наданих конкретних послуг за актом виконаних робіт, а не за сам процес виконання трудових обов'язків протягом трудового дня.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Зі змісту акту перевірки від 25.07.2016 року № 2254/15-54-13-04/НОМЕР_2 та з пояснень відповідача, наданих в судовому засіданні колегією суддів встановлено, що розмір плати за надання послуг, як база нарахування єдиного внеску, визначався лише зі слів осіб, які надавали зазначені послуги, жодних підтверджуючих матеріалів не було переглянуто.
При цьому, деякі особи, які надавали послуги на автостоянках за адресами: вул. Марсельська (вул. Суворовська 14 лінія від вул. К. Кузнецова до вул. Керченської); Дніпропетровська дорога, 92а; Дніпропетровська дорога, 92, відмовилися від надання пояснень. Однак, співробітники відповідача зробили висновок, що вказані особи працюють на автостоянках з 14.01.2015 року без будь-яких посилань та інформації щодо обізнаності з цього приводу.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом не було належним чином встановлено базу нарахування єдиного внеску, період, за яких такий внесок має бути сплачено, момент виникнення обов'язку зі сплати єдиного внеску, а також осіб у реєстраційних номерах облікової картки платника податку.
Згідно з ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
При цьому, в порушення вказаних норм закону посадовими особами контролюючого органу зроблено відповідні висновки про наявність порушень податкового законодавства з боку позивача лише на підставі пояснень деяких працівників без будь-яких підстав, а також обчислено суму єдиного внеску без будь-якої документації про нарахування (обчислення) виплат (доходу) працівникам.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області -залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: А.Г. Федусик