Справа: № 759/10822/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Ульяновська О. В. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.
05 жовтня 2017 року м. Київ
Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А. Г.,
за участю секретаря Видмеденко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київського міського центру зайнятості про визнання протиправною та скасування наказу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 16.08.2017 року, -
Позивач звернувся до суду з позовом визнати протиправними та скасувати наказ Святошинського районного центру зайнятості №НТ160325 від 25.03.2016, яким припинено реєстрації безробітного та виплату допомоги по безробіттю.
Просив зобов'язати відповідача відновити виплату допомоги по безробіттю з 14.03.2016 посилаючись на те, що припинення його реєстрації як безробітного у зв'язку із встановленням факту подання недостовірних даних є протиправним.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 16.08.2017 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В засідання з'явився позивач, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник апелянта не з'явився, просив відкласти розгляд справи у зв'язку з перебуванням на розгляді справи у іншому суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 195-1 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом одного місяця з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні законні вимоги для скасування оскаржуваного позивачем наказу Святошинського районного центру зайнятості в м. Києві №НТ160325 від 25.03.2016.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 26.08.2015 позивач звернувся до Святошинського районного центру зайнятості м. Києва із заяви про надання статусу безробітного та призначення йому виплати допомоги по безробіттю.
На підставі Наказу Святошинського районного центру зайнятості м. Києва №26.08.2015 №НТ150826 позивачу надано статус безробітного з 26.08.2015 відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 22 та п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
На підставі акту №264 від 14.03.2016 було проведено перевірку та встановлено, що ОСОБА_2 уклав договір про надання послуг №89-у від 05.10.2015 строком надання послуг з 05.10.2015 по 31.12.2015, а також встановлено, що в 3-кварталі ОСОБА_2 нараховано дохід у розмірі 100 грн. 00 коп.
Наказом Святошинського районного центру зайнятості м. Києва №НТ160325 від 25.03.2016 позивачу припинено виплату допомоги по безробіттю з 14.03.2016 та припинено реєстрацію безробітного.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія зазначає наступне.
У п. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року № 803-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Згідно п. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» зайнятість - це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» в Україні до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Умови виплати допомоги по безробіттю, визначені ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», пов'язуються з початком настання безробіття, тобто наданням особі статусу безробітного.
Згідно ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. У разі виїзду особи, зареєстрованої в установленому порядку як безробітна, за межі України з метою працевлаштування чи здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, така особа зобов'язана повідомити про це державну службу зайнятості.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Пунктом 4 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 року №60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13.022009 року 7-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 року за №232/16248, передбачено, що для проведення перевірки центри зайнятості взаємодіють з Державною податковою адміністрацією України та Пенсійним фондом України шляхом обміну інформацією про отримані особами, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні, доходи від провадження підприємницької діяльності, виконання робіт за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом, під час роботи за кордоном, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до пункту 6 Порядку у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
З наведених вище нормативно-правових актів вбачається, що право на допомогу по безробіттю мають виключно громадяни, які визнані в установленому порядку безробітними. При цьому, безробітними вважаються ті громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку. Тобто для визнання особи безробітною обов'язковим є наявність двох умов - відсутність роботи та заробітку.
Разом з цим, особа, яка виконує роботи відповідно до укладеного цивільно-правового договору, предметом якого є діяльність, спрямована на отримання доходу за рахунок виконання власними силами робіт, в розумінні статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» є зайнятою особою.
Згідно договору №89-у від 05.10.2015 про надання послуг укладеного між ТОВ « 07 Продакшн» та ОСОБА_2 встановлено, що компанія зобов'язалася оплатити послуги учаснику в порядку та на умовах, передбачених договором (а.с. 83-89).
Тобто, позивач у період перебування на обліку в Святошинському районному центрі зайнятості підрозділу Київського міського центру зайнятості та отримання допомоги по безробіттю належав до категорії зайнятого населення. Про свою належність до зайнятого населення позивач не повідомив відповідача, що є порушенням ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» установлені підстави припинення, відкладення виплат матеріального забезпечення на випадок безробіття та скорочення їх тривалості.
Згідно п. 1 цієї статті виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва; відрахування із навчального закладу; призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу; набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування; призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку; призначення виплати на підставі документів. що містять неправдиві відомості; подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; зміни місця проживання закінчення строку їх виплати; зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів; відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії; відмови від роботи з а спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; смерті безробітного.
Підпунктом 1 п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою КМ України від 20.03.2013 №198, передбачено, що центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітних, зокрема, з дня укладення цивільно-правового договору щодо виконання робіт (надання послуг).
Укладення застрахованою особою, яка має статус безробітної, такого договору є обставиною, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю, тому неповідомлення цією особою центру зайнятості про виникнення такої обставини свідчить про невиконання нею своїх обов'язків та відповідно до частини третьої статті 36 Закону України є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, які впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
За загальними правилами ч. 3 вказаної статті суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають та умови виплат їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Згідно вимог ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, має право стягнути відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.
У апеляційній скарзі, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови суду, відповідач зазначає про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, а саме: те, що ним не було подано будь-яких недостовірних даних чи відомостей при призначенні допомоги по безробіттю.
При цьому факт укладення договору від 05.10.2015 року № 89-у відповідачем не спростовувався, як і не спростовано факту виконання обумовлених у договорі робіт.
Колегією суддів зазначені доводи апелянта відхиляються, оскільки особа, яка виконує роботи відповідно до укладеного цивільно-правового договору, предметом якого є діяльність, спрямована на отримання доходу за рахунок виконання власними силами робіт, в розумінні ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» є зайнятою особою.
Вказана правова позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України викладеною в ухвалі від 18.12.2014 року по справі №К/9991/37855/11.
З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки сам факт укладення договору та здійснення діяльності спрямованої на отримання доходу за рахунок виконання власними силами робіт, свідчить про те, що на час перебування на обліку як безробітна особа відповідач відносився до категорії зайнятих осіб.
Враховуючи вищевикладене, у відповідача відсутні законні вимоги для скасування оскаржуваного позивачем наказу Святошинського районного центру зайнятості в м. Києві №НТ160325 від 25.03.2016.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно відмови в задоволенні позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7 колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 16.08.2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київського міського центру зайнятості про визнання протиправною та скасування наказу - залишити без задоволення.
Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 16.08.2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня складання в повному обсязі, в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
А. Г. Степанюк
Повний текст ухвали виготовлено 10.10.2017
Головуючий суддя Кузьменко В. В.
Судді: Степанюк А.Г.
Василенко Я.М.