м. Вінниця
28 вересня 2017 р. Справа № 802/1326/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
секретаря судового засідання: Демченка А.М.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: Іванова Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області в особі начальника управління Круголь Юрія Васильовича
про зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області в особі начальника управління Круголя Юрія Васильовича в якому просить суд:
- зобов'язати начальника ГТУ юстиції у Вінницькій області Круголя Ю.В. надати ОСОБА_1 письмову консультацію і пояснення на дев'ять правових питань;
- стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 50,50 грн.;
- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 500000 грн. за 13 років;
- притягнути відповідача до адміністративної відповідальності.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, пояснення учасників судового процесу судом встановлено наступне.
29.05.2017 року до головного територіального управління юстиції у Вінницькій області з Міністерства юстиції України надійшло звернення від громадянина ОСОБА_1. У вказаному зверненні (а. с. 5-8) позивач просить надати письмову відповідь на дев'ять поставлених питань.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права оскаржувати, зокрема, дії посадових осіб та державних органів, врегульовано в т.ч. Законом України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про звернення громадян" скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Позивач при написання скарги дотримався усіх вимог передбачених ст. 5 Закону України "Про звернення громадян". Норми ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" передбачають, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину, що передбачено ст. 16 Закону України "Про звернення громадян".
Стаття 19 Закону України "Про звернення громадян" передбачає, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Термін розгляду звернень громадян передбачено ст. 20 цього Закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Згідно статті 22 Закону «Про звернення громадян» керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян. Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян. Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об'єднаннях громадян визначається їх керівниками. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина
Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку порушень при розгляді поданої позивачем скарги відповідачем не здійснено.
12.07.2017 року на адресу позивача направлено лист №Г-409/6 ( а. с. 40-43 ) в якому були надані відповіді на поставлені позивачем питання. В той же час у вказаному листі зазначено, що частина питань, що поставлена у зверненні не є сферою повноважень ГТУЮ у Вінницькій області.
В ході судового розгляду справи позивачем неодноразово зазначалось про неналежний облік звернень громадян відповідачем. Проте, судом досліджено журнал Реєстрації звернень осіб до громадської приймальні з надання безоплатної первинної правової допомоги Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, в якому належним чином зафіксовано усі звернення осіб, в тому числі, ОСОБА_1.
Матеріалами справи спростовується щодо твердження ОСОБА_1 про не запрошення його на розгляд звернень, так як оглядом копії проваджень за його скаргами (а.с.32-79) ОСОБА_1, було запрошено на особистий прийом неодноразово, наприклад, на 11.07.17 р. з 10-00до 16-00 на особистий прийом до начальника відділу систематизації законодавства для розгляду звернення ОСОБА_1 від 29.05.17 р. (а.с. 39), Запрошувався позивач 20.04.2017 року на особистий прийом до начальника управління реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (ас. 62).
Перебування позивача ОСОБА_1 на багато чисельних прийомах підтверджено Журналом реєстрації звернень осіб до громадської приймальні з надання безоплатної первинної правової допомоги Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, а саме, йому надано консультації з скарг (звернень) 30.05.2017 року, 11.07.2017, 13.07.2017, 20.07.2017, 21.07.2017, 27.07.2017, 01.08.2017, 03.08.2017, 08.08.2017, 10.08.2017, 15.08.2017, 18.08.2017, 29.08.2017, 04.09.2017, 07.09.2017, 12.09.2017, 14.09.2017, 19.09.2017.
Визначаючись щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди, суд, з цього приводу, зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Частинами першою та другою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом
В розумінні пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - постанова ВСУ №4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної постанови).
Згідно пункту 4 Постанови ВСУ у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Разом з цим матеріальною шкодою є зменшення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом та мають певну економічну цінність і виражаються в грошовому вимірнику. Наявність шкоди характеризується зафіксованим документально зменшенням будь-якого майна, що відбувається внаслідок знищення, пошкодження, псування, незаконного витрачання, незаконного призупинення діяльності, результатом чого є недоотримання доходу, невиконання обов'язків, виплата неустойок по договорах тощо.
Так, розраховуючи матеріальну шкоду позивач вказує, що ним понесені витрати на купівлю канцтоварів та здійснення ксерокопі1 документів на загальну суму 50.65 грн.
Однак, витрати понесені на придбання канцтоварів та здійснення ксерокопії документів не можуть вважатись матеріальною шкодою завданою неправомірними, на думку позивача, діями відповідачів, адже жодного причинного зв'язку між дією (бездіяльністю) відповідачів і певним наслідком (придбання канцтоварів) судом не встановлено.
Щодо моральної шкоди, то позивач взагалі не пояснив в чому вона полягає.
Отже, суд зазначає, що в ході розгляду справи по суті не встановлено як обставин передбачених частиною другою статті 1167 ЦК України, так і протиправної бездіяльності відповідачів.
Суд зауважує, що вирішення позитивно питання щодо стягнення моральної шкоди з суб'єкта вданих повноважень, серед іншого, є наслідком встановлення судом порушень прав, свобод чи інтересів особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності першого, що у цьому випадку не знайшло свого підтвердження.
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.
У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.
Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілого, спричинений правопорушенням, його переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров'я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.
Верховний суд України в своїй Постанові Пленуму від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Оскільки, позивачем не надано жодних доказів щодо заподіяння йому моральної шкоди, суд позбавлений можливості задовольнити вказану вимогу, оскільки позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 500000 грн. та не підтверджено її документально.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно пункту 1 частини другої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, суд, згідно до ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя
Секретар