ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.10.2017Справа № 910/11560/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна фармацевтична компанія»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко»
про визнання договору недійсним
Суддя Маринченко Я.В.
Представники сторін:
від позивача - Бачинська А.Ю. (представник за довіреністю);
від відповідача 1 - Левенцов В.В. (представник за довіреністю);
від відповідача 2 - Лабатюк Я.М. (представник за довіреністю).
У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна фармацевтична компанія» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами Договір надання послуги факторингу від 20.03.2017 №Ф200317, за яким відповідач 1 отримав право вимоги до позивача, є фіктивним, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, зокрема, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» не передало та не мало намір передавати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» грошових коштів в розмірі 858623,25 грн. як суми відступленої грошової вимоги. Вказаний договір було укладено значно пізніше дати, зазначеної у самому договорі, про що свідчить посилання у тексті договору на нову редакцію правил надання фінансових послуг відповідача 1, яка була затверджена після дати укладення договору, а повідомлення про відступлення права вимоги було направлено позивачу лише у травні 2017 року.
На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов та визнати недійсним договір надання послуг факторингу №Ф200317 від 20.03.2017, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» та ТОВ «Фрам Ко».
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначив, що у останнього наявна ліцензія на здійснення факторингових операцій, оспорюваний договір містить всі необхідні умови та є оплатним, у зв'язку з чим його удаваність позивачем не доведена. На підставі викладеного представник відповідача 1 просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначив, що укладений між відповідачами договір є оплатним та позивачем не доведено фіктивності укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим підстави для визнання його недійсним відсутні.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» (відповідач-1, фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (відповідач-2, клієнт) укладено Договір надання послуг факторингу №Ф200317, відповідно до умов якого, фактор зобов'язується передати грошові кошти у сумі 858623,25 грн. (кошти), у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги за договором поставки товару №418 від 18.11.2014 до ТОВ «Центральна фармацевтична компанія» (позивач, боржник) в розмірі 858623,25 грн. (п.1.1 Договору).
Відповідно до п.1.2 Договору, фактор підтверджує наявність у нього права за чинним законодавством укладати та виконувати цей договір.
Згідно з п.2.1 Договору, детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом та фактором визначені у додатку №1 та додатку №2 до цього договору.
Винагорода фактора дорівнює 5 % від суми відступленої грошової вимоги, визначеної п.1.1 Договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.07.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 815692,08 грн.
Пунктами 6.1, 6.2 Договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін. Строк цього договору складає 1 рік та починає свій перебіг з моменту, визначеного у п.6.1 цього договору та закінчується 20.03.2018.
10.05.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» було направлено позивачеві повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.
До вказаного Договору сторонами підписано додатки про перелік та порядок відступлення вимог, а також акт приймання-передачі документації за Договором. Також, відповідно до укладеної відповідачами додаткової угоди від 30.06.2017 № 1 було внесено зміни до п.2.2. Договору, а саме: «відповідач 1 сплачує відповідачу 2 у строк до 01.10.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти в розмірі 815692,08 грн.».
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Приписами ст.235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Якщо такий правочин суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків (дана правова позиція викладена в п.3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11).
З аналізу умов оспорюваного Договору, змісту прав та обов'язків сторін за ним слідує, що останній за своєю правовою природою є договором факторингу.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У відповідності до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно з положеннями ст.ст.4, 5, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фактор на момент укладення договору факторингу повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.
Судом встановлено, що предмет оспорюваного договору - зобов'язання відповідача 1 передати грошові кошти у розпорядження відповідача 2 за плату, відповідає вимогам ст.1077, 1078 ЦК України. Також, відповідачами погоджено умову щодо винагороди відповідача 1 у розмірі 5 % від суми відступленої грошової вимоги.
Крім того, відповідає вимогам чинного законодавства і суб'єктний склад сторін даного правочину, оскільки з 07.05.2015 відповідач 1 здійснював свою господарську діяльність на підставі свідоцтва ФК № 568, а розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 11.05.2017 №1570 відповідачу 1 постановлено видати ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг. Доказів припинення дії свідоцтва у період до 11.05.2017 матеріали справи не містять.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, відповідачами на виконання зазначеного договору вчинено певні дії, зокрема передано документацію по заборгованості згідно з Додатком №2 до Договору факторингу та оригінали товаро-транспортних накладних. Відповідачем 1 в свою чергу направлено позивачу повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові з вимогою сплати боргу.
Також, як вбачається з наданої відповідачем 1 картки рахунку 3771 за березень-листопад 2017 року спірний договір відображено у бухгалтерському обліку відповідача 1 у березні 2017, що спростовує доводи позивача про фіктивність зазначеного договору.
Позивачем заявлялось клопотання щодо проведення технічної експертизи спірного договору, на вирішення якої ставилось питання щодо відповідності часу виготовлення документу даті, вказаної на ньому та з'ясування давності нанесення печаток, тексту та підписів на зазначеному договорі. Вказане клопотання судом відхилено з огляду на його безпідставність, оскільки наявні у справі докази та пояснення представників відповідачів не свідчать про укладення зазначеного договору пізніше дати, вказаної у договорі. Крім того, відповідачі вказали на відсутність у них у даний час чорнил та ручок, за допомогою яких було підписано зазначений договір та нанесено печатки, і які необхідно надати експерту для дослідження таких питань.
Таким чином, відповідачами погоджено всі істотні умови для відповідного виду договору, розбіжності між волею сторін та зовнішнім виявом спірного правочину відсутні, що свідчить про відповідність даного договору встановленим для договору факторингу вимогам, а сторонами вчинено реальні дії, спрямовані на виконання зазначеного договору та відсутність підстав для визнання його фіктивним.
Одночасно, не може свідчити про удаваність цього договору посилання позивача на відсутність доказів оплатності даного правочину та перехід до відповідача 1 права вимоги одразу після укладення договору без здійснення фінансування, оскільки таке фінансування має відбутися лише 01.10.2017.
Проте, вільне визначення відповідачами умов договору, зокрема, щодо строків здійснення за ним оплат, відповідає закріпленому в ст.6, 627 ЦК України принципу свободи договору, враховуючи відсутність невідповідності таких умов вимогам ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
До того ж, згідно зі ст.1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов'язується передати клієнту грошові кошти, що свідчить про відсутність взаємопов'язаності моментів переходу права вимоги та здійснення фінансування.
Також, суд вважає за необхідне наголосити, що недійсність правочину згідно з вимогами ст.215 ЦК України випливає із недодержання сторонами вимог закону в момент його вчинення, а не з обставинами подальшого виконання сторонами умов цього правочину.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним.
Разом з тим, стосовно посилань позивача на несвоєчасне повідомлення останнього про відступлення права вимоги за спірним договором, суд вважає за необхідне зазначити, що наразі, умовами укладеного між сторонами договору та чинним законодавством України не визначено чітких строків для повідомлення боржника про відступлення права вимоги. Відтак, вказані твердження позивача відхиляються судом з огляду на їх безпідставність. Не заслуговують також на увагу доводи позивача на наявність в тексті договору посилання на нову редакцію Правил надання фінансових послуг, яка була затверджена після укладення спірного Договору факторингу, оскільки вказане посилання у Договорі не містить конкретних реквізитів вказаних Правил, а згідно наданої відповідачем 1 редакції Правил, чинних на час укладення договору, затверджених 07.04.2015, наіменування Правил містило напис (нова редакція).
Ураховуючи викладене, встановивши відсутність правових підстав для визнання спірного договору фіктивним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання даного договору недійсним.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 09.10.2017
Суддя Я.В. Маринченко