ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.10.2017Справа №910/15438/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛІАЛ"
до Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
про стягнення 392 733,01 грн.
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Василенко Л.М. - представник за довіреністю № 1 від 01.09.17
від відповідача не з'явився
В судовому засіданні 11.10.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛІАЛ" до Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про стягнення 392 733,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13.06.2017 між сторонами було укладено договір № ПР/БМЕС-17610/НЮ на поставку фурнітури для метало-пластикових конструкцій, на підставі якого позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 378 455,40 грн. Проте, за твердження позивача, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату за поставлений товар, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 378 455,40 грн. Крім того, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути 3 % річних у розмірі 1057,60 грн., пеню у розмірі 8 813,34 грн. та відсотки за користування чужими коштами у розмірі 4406,67 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15438/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 11.10.2017.
28.09.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло доповнення до позовної заяви вих. № 25/02 від 25.09.2017, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 378 455,40 грн., пеню у розмірі 17 885,91 грн. та 3% у розмірі 2146,31 грн., що нараховані з 04.08.2017 по 11.10.2017.
У судове засідання, призначене на 11.10.2017, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду, що були долучені до матеріалів справи та підтримав заяву від 25.09.2017, яку просив прийняти до розгляду.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Дослідивши заяву позивача, суд дійшов висновку, що за своїм змістом вказана заява є заявою про збільшення розміру позовних вимог.
Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.
Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.
Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав усні пояснення по суті спору.
Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, письмового відзиву на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103042821075, з якого вбачається, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 20.09.2017.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
13 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАЛІАЛ" (надалі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір № ПР/БМЕС-17610/НЮ на поставку фурнітури для метало-пластикових конструкцій (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити згідно зі Специфікації № 1, що є Додатком № 1 до даного договору, товар, а покупець зобов'язався прийняти його та оплатити.
Даний договір укладений згідно з повідомленням про намір укласти договір за процедурою закупівлі відкрити торгів № UA-2017-04-04-000098-а - протокол розгляду тендерної пропозиції від 24.05.2017 № 24052017906112-2.
Відповідно до п. 4.1. договору товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 10 робочих днів від дня одержання постачальником заявки покупця, яка є підтвердженням готовності покупця до прийому товару.
Датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної обома сторонами договору та вручення товарно-транспортної накладної, оформленої належним чином (п. 4.2. договору).
Згідно з п. 6.1. договору постачальник передає у власність покупцю товар, а покупець сплачує товар, визначений в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації № 1 (додаток № 1), що додається до договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною, на умовах поставки на склад покупця DDP.
Загальна сума договору складає 378 455,40 грн. з урахуванням ПДВ 20% та зазначається у звіті про результати здійснення процедури торгів (п. 5.2. договору).
Пунктом 6.4. договору встановлено, що покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання видаткової накладної обома сторонами договору та вручення товарно-транспортної накладної, оформленої належним чином.
Відповідно до п. 9.1.1. договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість поставленого товару у відповідності до розділу 6 даного договору.
За умовами п. 14.1. договору сторони передбачили, що термін дії договору - з моменту його підписання і до 30.12.2017.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов даного договору позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар згідно специфікації № 1 на загальну суму 378 455,40 грн., що підтверджується видаткової накладною № М-000000-45 від 22.06.2017, актом № М-0000011 приймання-передачі товару від 22.06.2017 та товарно-транспортною накладною № 22/06/39 від 22.06.2017, які підписані уповноваженими представниками сторін.
За доводами позивача спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач всупереч умовам договору та виставленого позивачем рахунку-фактури № М-045 від 22.06.2017 належним чином не виконав свого зобов'язання щодо розрахунку за поставлений товар, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 378 455,40 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв на адресу відповідача претензію № 154 від 04.08.2017 з вимогою негайного виконання зобов'язань за договором № ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017, а саме оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 378 455,40 грн. Дана претензія була отримана відповідачем 07.08.2017, проте залишена останнім без відповіді та задоволення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що у відповідності до умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 378 455,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № М-000000-45 від 22.06.2017, актом № М-0000011 приймання-передачі товару від 22.06.2017 та товарно-транспортною накладною № 22/06/39 від 22.06.2017, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.
В порушення умов договору, а саме п. 6.4. та 9.1.1 договору, відповідач не здійснив оплату за поставлений товар, внаслідок чого станом на день вирішення спору у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 378 455,40 грн., на спростування вказаних обставин відповідачем не надано суду будь-яких документів.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017 у розмірі 378 455,40 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 378 455,40 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2146,31 грн. та пені у розмірі 17 885,91 грн., що нараховані в період з 04.08.2017 по 11.10.2017, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 10.2. договору покупець за даним договором несе таку відповідальність: у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період за який нараховується пеня.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 10.2 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність, відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.
З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором №ПР/БМЕС-17610/НЮ від 13.06.2017, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2146,31 грн. та пені у розмірі 17 885,91 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання своїх зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛІАЛ" (49000, м. Дніпро, вул. Марка Озерного, буд. 1-А, ідентифікаційний код 37538490) 378 455 (триста сімдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 40 коп. - основного боргу, 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 31 коп. - 3 % річних, 17 885 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 91 коп. - пені та 5 977 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят сім) грн. 31 коп. - судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.10.2017
Суддя Пукшин Л.Г.