11 жовтня 2017 року Справа № 3/364
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),
суддіКарабаня В.Я.,
суддіНєсвєтової Н.М.,
за участю представників сторін
від позивачаКучерявого Д.В.,
від заявникаЩербахи Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд"
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 року
у справі№ 3/364 Господарського суду міста Києва
за позовомАкціонерного товариства холдингової компанії "Київміськбуд"
доГоловного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
прооформлення права власності,
09.08.2007 року Господарський суд міста Києва прийняв рішення у справі про визнання права власності Акціонерного товариства холдингової компанії "Київміськбуд" на нежилі приміщення в адміністративному будинку по вул. Суворова, 4/6 літера "А" у м. Києві. Повне рішення було складено та підписано 14.08.2007 року.
Публічне акціонерне товариство "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" (надалі - ПАТ "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд", заявник) не було стороною у справі і не брало участь у справі, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
01.06.2017 року заявник подав апеляційну скаргу на прийняте у справі рішення, посилаючись на те, що цим рішенням господарський суд вирішив питання про його права та обов'язки, оскільки визнав право власності на належне йому майно за позивачем у справі. Він також звертався з клопотанням про поновленням строку для подання скарги, посилаючись на те, що про прийняте рішення дізнався лише 31.05.2017 року з листа ТОВ "Будконсалтинг".
19.06.2017 року Київський апеляційний господарський суд відхилив клопотання заявника про поновлення строку як необґрунтоване та повернув апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції зазначив, що строк подання апеляційної скарги сплив 27.08.2007 року (через десять днів з дня підписання повного тексту рішення), і можливість вчасного подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2007 року у справі № 3/364 залежала виключно від волевиявлення самого скаржника.
За цих обставин, апеляційний суд, застосовуючи висновки Європейського суду з прав людини щодо дотримання принципу res judicata, тобто, принципу остаточності рішення, які викладені у рішеннях у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року, у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 року, дійшов висновку, що "викладені в апеляційній скарзі доводи спрямовані на перегляд остаточного та обов'язкового рішення суду, прийнятого майже десять років тому, просто з підстав, що скаржник має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення", тому визнав апеляційну скаргу такою, що не може бути прийнято до розгляду та повернув її.
У касаційній скарзі ПАТ "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд", посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 року, а справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо прийняття до провадження апеляційної скарги на рішення господарського суду першої інстанції від 09.08.2007 року у справі 3/364.
Заявник скаржився на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував практику Європейського суду з прав людини та безпідставно проігнорував той факт, що ПАТ "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" не брав участь у справі і не був обізнаний про прийняте рішення, оскільки не був стороною у справі, тому не міг з незалежних від нього причин оскаржити рішення у десятиденний строк з дня його прийняття.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому проти доводів скарги заперечував, посилаючись на те, що з 12.12.2012 року за ним зареєстровано право власності на майно, що становить 46,72% всього адміністративного будинку (в літ. А) за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6. Рішення суду, що оскаржується, було опубліковано на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 03.09.2007 року. Оскільки заявник не надав жодних доказів, які б перешкоджали йому ознайомитися з прийнятим рішенням, а також беручи до уваги те, що інша частина (53,28 %) адміністративного будинку (в літ. А) за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6 належить заявнику на праві власності, позивач ставить під сумнів факт необізнаності заявника апеляційної скарги з прийнятим судовим рішенням, на підставі якого Акціонерне товариство холдингової компанії "Київміськбуд" набуло право власності ще в 2011 році. На думку позивача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що подання ПАТ "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" апеляційної скарги на судове рішення майже через 10 років після його прийняття є порушенням принципу правової визначеності
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників заявника та позивача, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 року про повернення апеляційної скарги - скасувати, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 91 ГПК України право на апеляційне оскарження мають: а) сторони; б) прокурор; в) треті особи; г) особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
За загальним правилом, відповідно до ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.
Водночас, згідно з ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги особами, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, не обмежене будь-яким строком. Для порівняння, коли скаржником є прокурор, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, то, якщо апеляційну скаргу подано після сплину одного року з дня оголошення оскаржуваного рішення, строк на подання скарги поновленню не підлягає незалежно від поважності причин пропуску строку (ч. 3 ст. 93 ГПК України).
У п. 6 постанови від 17 травня 2011 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" пленум Вищого господарського суду України також роз'яснив, що правило щодо можливості відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного рішення, яке діяло до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року N 2453-VI, не поширюється на апеляційне оскарження прийнятих судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, оскільки ГПК до набрання чинності названим Законом відповідним особам не надавалося право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присікальний тримісячний строк подання апеляційної скарги.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року (заява N 23436/03)). Особи, які брали участь у справі, без сумніву мають дотримуватися таких строків, і за їх клопотанням строки на апеляційне оскарження не можуть бути поновлені зі спливом значного періоду часу, зокрема, з причин неотримання копії рішення, оскільки особи повинні в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що також зазначав і Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року.
Водночас, суд касаційної інстанції зауважує, що хоча, як і у згаданій судом апеляційної інстанції справі "Пономарьов проти України", у цій справі національне законодавство на цей час не обмежує дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку, обставини цих справ мають суттєву відмінність. Зокрема, у справі "Пономарьов проти України" розглядалась питання поновлення строків за клопотанням сторони, що брала участь у справі, а у цій справі таким скаржником була особа, що не брала участь у справі, проте вважає, що оскаржуваним рішенням господарський суд вирішив питання щодо належного йому майна. У зв'язку з цим, принципи, вироблені усталеною судовою практикою Європейського суду з прав людини, мають застосовуватися з урахуванням цих конкретних обставин справи. Апеляційний господарський суд помилково не звернув увагу на особливі обставини цієї справи.
Звертаючись до фактів цієї справи, суд касаційної інстанції відмічає, очевидно, що особа, яка не брала участь у справі, не отримує копію прийнятого рішення у справі, а тому з об'єктивних причин не має можливість оскаржити таке рішення у десятиденний строк з дня його підписання, як це передбачено у ч. 1 ст. 93 ГПК України.
Стаття 91 ГПК України прямо гарантує особам, які не брали участь у справі, можливість оскаржити рішення в апеляційному порядку, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Водночас, тлумачення судом апеляційної інстанції норми ч. 1 ст. 93 ГПК України, як такої, що передбачає десятиденний строк оскарження рішення з дня його прийняття для усіх осіб незалежно від їх участі у справі і обізнаності про прийняте рішення, призводить до того, що на практиці особа, що не брала участь у справі, фактично немає можливості реалізувати своє право, встановлене ст. 91 ГПК України, процедурні гарантії, доступні заявнику, можуть бути визнані недієвими.
За цих обставин, зважаючи на те, що чинне законодавство чітко не передбачає, протягом якого строку особа, яке не брала участь у справі, може реалізувати своє право на оскарження судового рішення, тобто, не відповідає вимозі "передбачуваності", що впливає на можливість цієї особи дієво оскаржувати рішення, що стосується її прав та обов'язків, на думку суду касаційної інстанції, що положення ст.ст. 91, 93 ГПК України слід розуміти так, що особа, яка не брала участь у справі, але вважає, що господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки, має право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна були дізнатися про таке рішення суду.
Щодо обставин дотримання принципу юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду, то Вищий господарський суд України погоджується з тим, що його дотримання безумовно є обов'язковим, в тому числі, коли вимогу про скасування рішення у спорі ставить не сторона у справі, а третя особа, що не брала участь у справі. Водночас, цей принцип не застосовується автоматично та не має абсолютного характеру, і винятки із цього принципу можуть мати місце за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру, зокрема, з метою виправлення серйозних судових помилок, про що також вказує Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року (п.п. 41, 42).
Водночас, Вищий господарський суд України зауважує, що встановлення цих виняткових підстав у кожній конкретній справі безпосередньо пов'язано з оцінюванням правового зв'язку між заявником і сторонами у справі; з'ясуванням обсягу прав і обов'язків заявника, що були порушені рішенням; важливості та істотності для нього питання, що розглядалося у рішенні; наявності у нього можливості врегулювати це питання в іншому провадженні без перегляду остаточного рішення. Окрім того, окремого розгляду підлягає питання можливості забезпечення дотримання пропорційності та справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами: відповідної особи та сторін, щодо яких постановлене остаточне рішення у справі. Для чого, слід також розглянути обставини, чи добросовісно діяли сторони у справі, чи знали (могли знати) вони про те, що рішення у справі впливає (може вплинути) на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, та відповідно чи клопотали перед судом про залучення таких осіб у справі. Такі питання права достатньо складні і залежать від конкретних обставин справи та результатів розгляду апеляційної скарги по суті, тому їх не можна вирішити на етапі розгляду прийнятності апеляційної скарги до провадження.
Беручи до уваги той факт, що, як було зазначено вище, апеляційний господарський суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, чітко не з'ясував, коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про прийняте рішення, що, на його думку, стосується його прав та обов'язків; не перевірив, чи дійсно таке рішення стосується прав та обов'язків заявника, і як наслідок дійшов помилкового і фактично необґрунтованого висновку, що "можливість вчасного подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2007 року у справі № 3/364 залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер", а також передчасного висновку про неможливість від відступу принципу юридичної визначеності, оскільки "скаржник має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення", Вищий господарський суд України вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги з підстав відсутності підстав для поновлення строку не може вважатися законною та обґрунтованою, тому відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 11110, 11113 ГПК підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження з урахуванням обставин, викладених у цій постанові.
Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 року скасувати, а справу № 3/364 передати на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
Головуючий суддя Кондратова І.Д.
Суддя Карабань В.Я.
СуддяНєсвєтова Н.М.