Постанова від 12.10.2017 по справі 521/6476/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 521/6476/17

Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Михайлюк О.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок і виплату пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі - Пенсійний фонд), в якому просила:

- визнати протиправними дії щодо обмеження прав при перерахунку пенсії та рішення «Про відмову у перерахунку пенсії» від 17 березня 2017 року № 830682;

- зобов'язати здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії з 01 січня 2017 року в розмірі 81 відсотків, виходячи із заробітної плати, зазначеної у довідці від 15 лютого 2017 року №392/01-15/01 без обмеження максимального розміру зі збереженням фіксованої індексації.

В обґрунтування позову зазначено про обов'язок пенсійного органу при здійсненні перерахунку пенсії, застосовувати статтю 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723) в редакції, яка діяла на час призначення пенсії (лютий 2009 року).

На думку позивача, застосування до цих правовідносин Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02 березня 2015 року та нового Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ не буде відповідати принципам верховенства права.

Крім того, позивач зазначає, що вказані нормативно-правові акти суттєво звузили зміст та обсяг існуючих прав і свобод.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав дії Пенсійного фонду щодо відмови у проведенні перерахунку призначеної ОСОБА_1 пенсії - протиправними.

Зобов'язав Пенсійний фонд провести перерахунок та виплату пенсії призначеної ОСОБА_1, починаючи з 01 січня 2017 року відповідно до вимог ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» в редакції чинній на час призначення пенсії, виходячи з розміру 81% від суми, вказаної в довідці Любашівської районної державної адміністрації Одеської області про заробітну плату № 392/01-15/01 від 15 лютого 2017 року, без обмеження максимального розміру із збереженням фіксованої індексації.

Не погоджуючись із рішенням суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, Пенсійний фонд подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження, у відповідності до положень п.3 ч.1 ст.197 КАС України, у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке прийняте в порядку скороченого провадження.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити на наступних підставах.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 24 лютого 2009 року перебуває на обліку в Пенсійному фонді та отримує пенсію за віком в порядку та на умовах, передбачених статтею 37 Закону № 3723, який діяв на момент призначення пенсії.

Пенсія була призначена позивачу в розмірі 81 відсотків від суми її заробітної плати, з якої були сплачені страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

14 березня 2017 року, у зв'язку з підвищенням з 01 грудня 2015 року посадових окладів працюючих державних службовців, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», позивач звернулася із заявою до Пенсійного фонду про перерахунок її пенсії.

До даної заяви було надано довідку про заробітну плату, виданої Любашівською районною державною адміністрацією Одеської області № 392/01-15/01 від 15 лютого 2017 року. У даній довідці зазначено, що позивач працювала начальником управління соціального захисту населення Любашівської РДА і на даний час заробітна плата державного службовця на цій посаді складає - 9 155,00 грн.

Пенсійний фонд 17 березня 2017 року прийняв рішення № 830682 про відмову в перерахунку пенсії.

Мотиви даного рішення полягали в тому, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02 березня 2015 року (далі - Закон № 213) у зв'язку з неприйняттям закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, норми щодо пенсійного забезпечення осіб яким призначено пенсію відповідно до Закону №3723 втратили чинність. У зв'язку з чим, з 01 червня 2015 року в порядку та на умовах, визначених вказаним законом пенсії не призначаються, а раніше призначені не перераховуються.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що звернення позивача до пенсійного органу було обумовлено не проханням призначити пенсію, а з її перерахунком, а тому суб'єкт владних повноважень повинен був керуватися ст. 37-1 Закону № 3723, в редакції чинній на момент призначення пенсії.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні, не відповідає вимогам ст.159 КАС України, виходячи з наступного.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIIІ (далі - Закон №76), який набрав чинності з 01 січня 2015 року, стаття 37-1 Закону №3723 викладена у такій редакції:

«Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України».

Вимоги щодо прийняття такого нормативного акта Кабінетом Міністрів України виконані не були.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону № 213, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.

При цьому, слід зазначити, що Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ (набрав чинності з 01 травня 2016 року, (далі - Закон №889)) визнано Закон №3723 таким, що втратив чинність, крім окремих положень статті 37, що на цей час застосовується при первинному призначенні пенсії до осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.

Тобто, стаття 37-1 Закону № 3723, на якій ґрунтуються позовні вимоги позивача, з 01 травня 2016 року втратила чинність.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що на час підвищення посадових окладів державним службовцям та на час звернення позивача до пенсійного органу за перерахунком пенсії, на підставі статті 37-1 Закону № 3723, зазначена норма втратила чинність.

Колегія суддів також зазначає, що діюче законодавство України не містить положень, які б дозволяли застосовувати нормативно-правові акти, які втратили чинність.

Так, в Рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року чітко визначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Слід звернути увагу, що Закон №889, який регулює правовідносини державної служби, не містить окремого порядку перерахунку пенсій державним службовцям.

Стаття 90 цього Закону передбачає, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058).

Отже, пенсії, призначені згідно із Законом №3723, перераховуються у випадку, якщо її складові (надбавки, підвищення, доплати тощо) змінюються на законодавчому рівні.

З огляду на викладені норми законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи справу по суті, дійшов помилкового висновку щодо протиправності дій відповідача, оскільки останній діяв на підставі та в межах закону.

При вирішенні даного спору, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03 червня 2014 року, в якій Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини «ОСОБА_2 проти Литви» (скарга № 75916/13) Суд зазначив, що скорочення доплати за вислугу років виправдано економічною кризою.

Так, заявниця скаржилася на те, що зменшення доплати за вислугу років, введене новим законодавством, порушило її право на мирне володіння майном і було дискримінаційним.

У даному рішенні Європейський суд з прав людини одноголосно визнав скаргу неприйнятною.

Справа стосувалася зменшення соціальних доплат під час економічної кризи в Литві. Заявник, ОСОБА_2, колишній співробітник департаменту пенітенціарної установи, скаржилася на те, що її доплата за вислугу років була знижена на 15% в період дії нового законодавства в Литві з січня 2010 року по грудень 2013 року.

Вона далі скаржилася, що була дискримінована, оскільки тим, хто вийшов на пенсію за віком, покладалася компенсація за недоотриманий вигоду, а їй немає. Суд не побачив підстав того, що влада Литви порушила справедливий баланс між фундаментальними правами пані ОСОБА_2 і загальним інтересом суспільства. Він взяв до уваги серйозні економічні труднощі, з якими зіткнулася Литва за часів глобальної фінансової кризи, а також обмежену тривалість і тимчасовий характер зменшення доплати ОСОБА_2, яка була частиною більш широкої програми заходів жорсткої економії.

Є також безпідставним посилання позивача щодо звуження змісту та обсягу існуючих її прав і свобод.

Так, колегія суддів вважає, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку позивач отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.

Виходячи з того, що суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув та не дав їм належної правової оцінки, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції повинна бути скасована з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України, є порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.10 ст.183-2 КАС України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Отже, у зв'язку з оскарженням рішення суду першої інстанції, яке прийняте у порядку скороченого провадження, дана постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 183-2, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі - задовольнити.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 07 червня 2017 року - скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок і виплату пенсії - відмовити.

Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова

Попередній документ
69517524
Наступний документ
69517526
Інформація про рішення:
№ рішення: 69517525
№ справи: 521/6476/17
Дата рішення: 12.10.2017
Дата публікації: 18.10.2017
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Одеський апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі: