Справа № 755/12694/17
"29" вересня 2017 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на рішення слідчого від 31.05.2017 про закриття кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2017 за № 12017100040005299, за ознаками кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
ОСОБА_3 звернувся зі скаргою до слідчого судді цього місцевого суду, в порядку ст. 303 КПК України, на постанову слідчого від 31.05.2017 про закриття вказаного кримінального провадження, оскільки, на його переконання, вона винесена без належної перевірки обставин справи, недотримання вимог ст.ст. 9, 25, 110 вказаного Кодексу, а тому просить це рішення скасувати та досудове розслідування відновити в загальному порядку.
У судове засідання сторони будучи повідомленими про нього згідно ст. 135 КПК України, не з'явилися, про поважні причини неявки регламентовані ст. 138 вказаного Кодексу не повідомили, у зв'язку з чим, слідчий суддя беручи до уваги положення ст.ст. 22, 26 вказаного Кодексу в частині того, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом та норми його ч. 3 ст. 306, яка регламентує, що неявка суб'єкта оскарження не перешкоджає розгляду провадження, з урахуванням строків розгляду скарг даного типу, вважає за можливе, у даному конкретному випадку, перейти до розгляду скарги по суті у відсутність вказаних сторін та дослідивши матеріали судового провадження, самого кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2017 за № 12017100040005299, приходить до наступного.
Як убачається з матеріалів справи у Дніпровському УП ГУ НП в м. Києві перебувало вказане кримінальне провадження та за результатами його досудового розслідування постановою слідчого його закрито, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
В той же час, частиною 2 статті 9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Аналогічні положення відображені і у ч. 4 ст. 38 КПК України щодо зобов'язань самого органу досудового розслідування, які вказують, що останній має застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
Згідно ст. ст. 2, 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість їх у збиранні, перевірці та оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов'язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч. 1 ст. 94 КПК, та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У відповідності до положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
З норм ст. 26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
З положень ст. 83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до вимог ст. 110 КПК України, постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулася з метою захисту своїх прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття,що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Згідно положень ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
У свою чергу, слідчий, прокурор під час досудового розслідування, зобов'язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву.
Зокрема, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діях особи складу злочину чи самої події, то він має звернути увагу на те, що б така постанова у обов'язковому порядку містила детальний виклад обставин, за яких заявник вважав, що особою (особами) вчинено злочин, а у разі, якщо особі (особам) ставилося в вину декілька протиправних діянь, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то чи містить вона висновки щодо відсутності вини особи (осіб) у вчиненні кожного з них.
Згідно ч. 2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Адже, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних права є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування … має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини … або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (див. рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»).
А, в рішенні ЄСПЛ у справі «Бучинська проти України» Суд констатував факт того, що не може дійти висновку, що органи влади зробили усе від них залежне для забезпечення оперативного та всебічного вжиття заходів для збору доказів, встановлення місцезнаходження та притягнення до відповідальності винних (див. рішення у справі «Бучинська проти України» заява № 35493/10 від 30.04.2015, п. 49), бо за потреби зростаючих високих стандартів у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, неминуче вимагається більша рішучість при оцінці порушень основоположних цінностей демократичного суспільства (див. рішення у справі «Сельмуні проти Франції, заява № 235803/94, параграф 95, «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, параграфи 148, 149), оскільки тягар доведеним можна покласти на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини, заява № 21986/93, п. 100, «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, параграф 150).
У цьому випадку, з наданих матеріалів закритого кримінального провадження встановлено, що рішення від 31.05.2017 прийняте з урахуванням того, що встановити та допитати свідків чи очевидців події не вдалося за можливе. В ході відпрацювання території на місці події камер відео нагляду виявлено не було. Судово-медичну експертизу ОСОБА_4 не проходив, том уобктивно встановити сутінь тяжкості тілесних ушкоджень у нього не представилось можливим.
У той же час, згідно ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а не на потерпілого/заявника.
Апріорі, згідно ч. 1 ст. 243 КПК України, сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, а, у світлі норм ст. 242 того ж Кодексу, слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо: 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
У цьому проваджні дані дії здійсненні не були, хоча мали б бути вчиненні так, як у провадженні підлягає встановленню питання тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
Тим паче, що ОСОБА_3 знаходився на лікуванні у КМКЛШМД, згідно виписки № 10158, у період з 13.04.2017 до 24.04.2017, повний діагноз «ЗЧМТ струс головного мозку. Параорбітальна гематоваз права. Забійна рана м/тканини в ділянці правої орбіти. Забій м/тк обличчя, грудної клітини зліва».
Тотож дані викладені і у листах непрацездатності серії АДВ № 196577, АДА № 167386.
А тому, на думку слідчого судді, необхідно загострити увагу на наступному: п.1.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, погоджених з Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України, Верховним судом України, Службою безпеки України (далі по тексту «Правила» надано наступне визначення терміну ушкодження - «з медичної точки зору, тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає внаслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психологічних»; п. 4.6 «Правил» визначає таке: «судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілісності тканин і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із зазначених термінів», з огляд уна, що у світлі вищевказаної наявної медичної документації є доречним зясувати питання того, до якого стяпення тяжкості, відповідно п.п. 4.6 та 2.1.3 «б» «Правил», відноситься вказане тілесне ушкодження, з'ясувати питання того, про що свідчить характер та морфлолгія виявленого ушкодження, зокрема те, від чого воно утворилось, його характерні властивості, його давність та період імовірного утворення, а саме чи могло вони утворитися 13.04.2017.
Що прямо вказує, на переконання слідчого судді, на те, що з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування не було безстороннім, бо компетентні органи не діяли зі зразковою ретельністю та оперативністю.
Розслідування не може сприйматися, як ретельне та реальне.
У цих справах УП та прокуратура добросовісно навіть не намагалися з'ясувати, що трапилось, і поклалися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи. Компетенті органи не вжили усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо.
У той же час, такий недолік розслідування підриває його здатність встановлення причини та винних осіб, створює небезпеку недотримання вказаних стандартів ЄСПЛ (див. рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»).
З цих передумов, слідчий суддя констатує факт того, що не може дійти висновку, що органи влади зробили усе від них залежне для забезпечення оперативного та всебічного вжиття заходів для збору доказів, встановлення місцезнаходження та притягнення до відповідальності винних (див. рішення у справі «Бучинська проти України» заява № 35493/10 від 30.04.2015, п. 49), бо за потреби зростаючих високих стандартів у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, неминуче вимагається більша рішучість при оцінці порушень основоположних цінностей демократичного суспільства (див. рішення у справі «Сельмуні проти Франції, заява № 235803/94, параграф 95, «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, параграфи 148, 149), оскільки тягар доведення можна покласти на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини, заява № 21986/93, п. 100, «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 42310/04, параграф 150).
Не дотримано стороною обвинувачення і вимог статті 9 КПК України щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставини кримінального провадження, надання їм належної правової оцінки та забезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Як наслідок, слідчий суддя вважає, що усім обставинам справи у порядку ст. 94 КПК України не було надано необхідну правову оцінку в сукупності, що свідчить про те, що встановлена, на даний час, органом досудового розслідування сукупність доказів, якою обґрунтовуються зроблені ним висновки, не може вважатися такою, що не залишає місце сумнівам, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України).
А тому, на думку слідчого судді, пояснення слідства викладені у мотивувальній частині постанови щодо необхідності закриття кримінального провадження не є задовільними.
Висловлені у постанові доводи слідчого є такими, що не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
За таких обставин, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає, що скарга підлягає задоволенню, а постанови скасуванню для відновлення досудового розслідування та його проведення у загальному порядку.
При цьому, слідчий суддя, виходячи з ч. 5 ст. 40 КПК України, позбавлений змоги надати конкретні вказівки (зобов'язання) слідчому у провадженні на здійснення конкретних слідчих дій, адже останній є самостійним у своїй процесуальній діяльність, а слідчий суддя наділений лише правом судового контролю та оцінки зібраних слідством доказів на етапі розслідування, однак він не може переймати на себе функції слідства (п. 18 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 22 КПК України), однак слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити, що слідство зобов'язане провести у провадженні такий комплекс дій, який би не залишав місце сумнівам, а зроблені ним висновки випливали б зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а не ґрунтувались на припущеннях.
Керуючись ст. ст. 1-3, 7-29, 84-86, 91-94, 110, 303-307, 309, 310, 369-372, 376 КПК України слідчий суддя
Скаргу - задовольнити.
Постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_5 від 31.05.2017 про закриття кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2017 за № 12017100040005299, за ознаками кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, - скасувати.
Матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2017 за № 12017100040005299 повернути до Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві.
Ухвала оскарженню не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.
Слідчий суддя: ОСОБА_1