61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua
11 жовтня 2017 року Справа № 913/723/17
Провадження № 9/913/723/17
Суддя господарського суду Луганської області Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали позовної заяви
Луганського міського центру зайнятості, м. Сєвєродонецьк Луганської області
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», м. Сєвєродонецьк Луганської області
про стягнення 3593 грн. 28 коп.
суддя Ворожцов А.Г.,
секретар судового засідання Рвачов О.О.,
у засіданні брали участь:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - представник не прибув,
суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 3593,28 грн., внесеної за послуги з постачання природного газу.
Сторони участь своїх представників у засіданні суду не забезпечили.
Позивач, Луганський міський центр зайнятості, листом № 1/01-779 від 18.09.2017 просив розглянути справу без участі його представника.
Від відповідача, ПАТ «Луганськгаз», на адресу суду 21.09.2016 надійшли письмові заперечення № 01-02-43/1720 від 18.09.2017, якими відповідач проти позову заперечив з наступних підстав.
Відповідно до розділу ІІ, п. 7 Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 «у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування природним газом споживач зобов'язаний повідомити постачальника та оператора ГРМ/ГТС не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування природним газом та надати заяву про розірвання договору і здійснити оплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до вказаного споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування природним газом включно».
Пунктом 2.14 стандартної Технічної угоди про порядок організації обліку природного газу (додаток № 3 до договору про постачання природного газу за регульованим тарифом) передбачено, що споживання газу вважається відсутнім, якщо газоспоживне обладнання відключене від газопостачання на довготривалий період шляхом закриття та пломбування вхідних вимикаючих пристроїв представниками постачальника, газорозподільного, газотранспортного підприємства з оформленням відповідних актів про відключення та пломбування.
Відповідач звертає увагу на неможливість доступу його працівників до вузлів обліку на об'єктах позивача через їх знаходження на неконтрольованої Україною території, тому, вважає відповідач, лише після відновлення контролю державою над територією, де наразі здійснюється антитерористична операція, можна буде визначити, чи були договірні взаємовідносини між позивачем та відповідачем.
Крім того, відповідач стверджує, що реальні обсяги споживання природного газу на об'єктах позивача за спірний період зі здійсненням розрахунків та нарахувань на умовах спірного договору наразі визначити неможливо.
Жодного листа або додаткової угоди про розірвання договірних стосунків до спірного договору, стверджує відповідач, він не отримував.
До того ж, звертає увагу відповідач, внаслідок захоплення його будівель на території м. Луганська та окупованих районів Луганської області він позбавлений доступу до будь-якої первинної фінансової та бухгалтерської документації та немає оригіналу чи копії спірного договору з позивачем та актів наданих послуг.
Розглянувши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що 21.02.2014 між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання природного газу № 01-08-18/14.
З 01.07.2014 у місті Луганську почалася активна фаза антитерористичної операції, а 15.07.2014 діяльність позивача, Луганського міського центру зайнятості, було припинено відповідно до наказу Луганського обласного центру зайнятості від 15.07.2014 № 64.
Позивач пояснює, що оскільки після припинення його діяльності послуги з газопостачання ним не отримувалися, а оплата цих послуг здійснювалась у формі передплати, за даними бухгалтерського обліку позивач переказав на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 97 107,60 грн., тоді, як отримав послуг на суму 93 514,32 грн.
За таких обставин, за відповідачем обліковується заборгованість вартості непоставленого природного газу на суму 3 593,28 грн., які й просить стягнути позивач.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Під належністю доказів розуміється спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини.
У позовній заяві йдеться про невиконання зобов'язання відповідачем за укладеним між сторонами договором про постачання природного газу № 01-08-18/14 від 21.02.2014, однак копії цього договору, засвідченої належним чином, позивач не надав.
Доказами існування спірного договору позивач вважає його лист на адресу відповідача від 01.06.2017 за № 1/01-510, лист-відповідь відповідача від 12.06.2017 за № 01-02-45/1136, акт звірення розрахунків станом на 31.08.2017, який складений позивачем (а.с. 6-10), та аудиторський звіт № 04 за результатами проведення планового внутрішнього фінансового аудиту за період з 01.11.2014 по 01.04.2017 від 09.06.2017 (а.с. 11-15), на стор. 13 якого значиться дебіторська заборгованість з оплати природного газу в сумі 3593,28 грн.
Однак всі докази, які додані до позовної заяви не відповідають вимогам процесуального закону щодо належності та допустимості, тому у суду відсутні підстави для задоволення даного позову.
На підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача у справі.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо не було подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено - 11.10.2017.
Суддя А.Г. Ворожцов