09.10.2017 Справа № 904/8464/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК", м. Запоріжжя
до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод",
м. Новомосковськ Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 46 516, 18 грн.
Суддя Суховаров А.В.
Представники:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - ОСОБА_1.В, довіреність № 19-02 від 11.01.17р.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК"(далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (далі - відповідач) суму 5 727, 94 грн. заборгованості, 38 833, 15 грн. інфляційних, 1 955, 09 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №596/14 від 23.09.14р.
Позивач не направив уповноваженого представника в судове засідання 09.10.2017 року. В матеріалах справи наявне клопотання позивача від 06.10.2017 року, згідно якого останній повідомляє суд про відсутність оплати заборгованості з боку позивача та просить суд розглянути справу за наявними матеріалами без участі уповноваженого представника позивача.
Відповідач проти позову заперечує, у відзиві вказує, що, з огляду на приписи постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14, позивачем завищено нарахування інфляційних втрат на суму 8 875, 09 грн., та 3% річних на суму 421, 15 грн.
Згідно приписів статті 77 ГПК України в судовому засіданні 02.10.2017 року оголошено перерву до 09.10.2017 р. о 12:00 год.
В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -
встановив:
23.09.2014 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено договір №596/14 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення (далі - товар). Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються в Специфікаціях, які оформлюються у вигляді Додатків і складають невід'ємну частину Договору (п.1.1 Договору).
Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного вище Договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
За умовами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно п.6 Специфікації від 23 вересня 2014р. розрахунок за поставлений товар покупець здійснює протягом 75-ти календарних днів від дати поставки.
На виконання умов Договору відповідачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 102 981, 00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №РН-11/19/66 від 19.11.2014р., підписаною та скріпленою печатками підприємств обох сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України).
За умовами пункту 4.1 Договору розрахунки за Договором покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в порядку та строки, зазначені у Специфікаціях.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем взяті на себе зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару виконані частково, у зв'язку з чим у останнього виникла основна заборгованість перед позивачем у розмірі 5 729, 94 грн.
На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати спірної суми заборгованості.
Положення ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 03.02.2015 року по 13.09.2015 року у розмірі 1 955, 09 грн. та інфляційні за період з лютого 2015 року по серпень 2017 року у розмірі 38 833, 15 грн., що відображається в розрахунку позивача (а.с.4-7).
Перевіривши здійснені позивачем нарахування, враховуючи дати поставки товару та проведення оплат, суд дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 03.02.2015 року по 13.09.2017 року на суму 1904,15 грн., тоді як в решті нарахувань 3% річних відмовляється судом.
Щодо нарахування розміру інфляційних, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012, індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу; при цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
За викладених обставин, суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення розміру інфляційних за період з грудня 2015 року по серпень 2017 року на суму 38 833, 15 грн.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається крім випадків, передбачених законом.
В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосування штрафних санкцій.
Наведене є підставою для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплата судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, 115; код ЄДРПОУ 05393139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (69006, м.Запоріжжя, вул. Північне шосе, 69а; ЄДРПОУ 30105738) суму 5 729, 94 грн. заборгованості, 38 833, 15 грн. інфляційних, 1 904, 15 грн. 3% річних, 1 598, 18 грн. судового збору.
В решті позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 11.10.2017
Суддя ОСОБА_2