61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02
04.10.2017р. Справа № 905/1570/15
Суддя господарського суду Донецької області Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання Грабчаку Г.В., розглянувши матеріали скарги на дії органів Державної виконавчої служби у виконавчому провадженні №49518727 з виконання рішення господарського суду Донецької області по справі №905/1570/15:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТ», м. Харків
до відповідача: Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія, м.Вугледар, Донецька область
про стягнення 14 939 276,11 гривень,-
За участю представників сторін:
від позивача: представник не з'явився.
від відповідача: представник не з'явився.
від виконавчої служби: ОСОБА_1 - представник за довіреністю №796/20.3-03 від 29.12.2016р.
В провадженні судді Овсяннікової О.В. знаходилась справа №905/1570/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТ» до Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" про стягнення 14 939 276, 11 гривень.
Рішенням господарського суду Донецької області від 17.09.2015р. по справі № 905/1570/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КАНТ" до Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" про стягнення 14 939 276, 11 грн. задоволені частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАНТ» 8 300 040,00 грн. заборгованості, 654 225,07 грн. 3% річних, 5 984 328,84 грн. інфляційних втрат та 71 586,07 грн. судового збору. В задоволенні в іншій частині позовних вимог відмовлено.
У відповідності з вимогами ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, 05.10.2015р. господарським судом Донецької області було видано відповідний наказ.
04.07.2017р. до господарського суду Донецької області надійшла скарга за вих.№4817/3 від 19.06.2017р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кант», м. Харків, в якій скаржник просить: 1) визнати незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 31.05.2017р. про повернення виконавчого документа наказу №905/1570/15, виданого 05.10.2015р., стягувачу (ВП№49518727); 2) визнати недійсною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 31.05.2017р. про повернення виконавчого документа наказу №905/1570/15, виданого 05.10.2015р., стягувачу (ВП№49518727).
У зв'язку із закінченням повноважень судді Овсяннікової О.В. розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області № 01-02/797 від 04.07.2017р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 905/1570/15.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2017р. головуючим суддею по даній справі призначено ОСОБА_2
Ухвалою від 06.07.2017р. господарським судом Донецької області було повернуто скаргу вих.4817/3 від 19.06.2017р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кант», м. Харків, на дії органів Державної виконавчої служби у виконавчому провадженні №49518727 з виконання рішення господарського суду Донецької області по справі №905/1570/15, та додані до неї документи, позивачу (скаржнику) без розгляду.
19.07.2017р. до господарського суду Донецької області повторно надійшла скарга за вих.№4817/3 від 19.06.2017р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кант», м. Харків, в якій скаржник просить: 1) визнати незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 31.05.2017р. про повернення виконавчого документа наказу №905/1570/15, виданого 05.10.2015р., стягувачу (ВП№49518727); 2) визнати недійсною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 31.05.2017р. про повернення виконавчого документа наказу №905/1570/15, виданого 05.10.2015р., стягувачу (ВП№49518727).
В обґрунтування зазначеної скарги, ТОВ «Кант» посилається на те, що державним виконавцем було невірно застосовано Закон України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств», оскільки відповідно до ч.1 зазначеного Закону, виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, тимчасово, до 01.01.2019р., підлягають зупиненню, проте державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу на підставі п.п. 2, 9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», що і стало підставою для звернення із розглядуваною скаргою до господарського суду Донецької області.
Ухвалою суду від 21.07.2017р. господарським судом Донецької області було поновлено строк для подання скарги, прийнято до розгляду та призначено до розгляду скаргу за вих.№4817/3 від 19.06.2017р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кант», м. Харків на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на 22.08.2017р.
Ухвалою суду від 22.08.2017р. господарським судом Донецької області було відкладено розгляд справи на 19.09.2017р.
19.09.2017р. від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшли заперечення на скаргу (вих.№905/1570/15 від 18.09.2017р.), відповідно до змісту яких останній просить суд в задоволенні скарги відмовити в повному обсязі, оскільки вважає доводи скаржника безпідставними. Також, в якості додатків до зазначених заперечень, Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в тому числі надано копії матеріалів виконавчого провадження №4518727.
Представником відділу виконавчої служби 19.09.2017р. подано клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 (п'ятнадцять) днів.
Ухвало суду від 19.09.2017р. господарським судом Донецької області було продовжено строк розгляду скарги на 15 днів та відкладено розгляд скарги на 04.10.2017р.
Розглянувши матеріали скарги, господарським судом встановлено наступне:
Відповідно до ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами імені України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст.115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому цим кодексом та Законами України «Про виконавче провадження».
При цьому, за змістом ст.116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
За змістом ч.ч.1, 2 ст.2 вказаного нормативно-правового акту примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) визначено певний перелік обов'язків та прав державних виконавців, до яких, зокрема, віднесено: обов'язок неупередженого, своєчасного і у повному обсязі вчинення виконавчих дій, здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діє на теперішній час) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Відтак, законодавець визначає умови і порядок виконання судових рішень у примусовому порядку, низку повноважень (прав та обов'язків) державного виконавця, які здійснюються останнім з метою забезпечення виконання судових рішень.
З наданих Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України копій матеріалів виконавчого провадження №49518727 вбачається, що державним виконавцем 01.12.2015р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Водночас, згідно з постановою від 31.05.2017р. державним виконавцем наказ суду №905/1570/15 від 31.05.2017р. було повернуто стягувачу посилаючись на положення Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» та на підставі п.п. 2, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст.1. Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» встановлено, що тимчасово, до 1 січня 2019 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Пунктом 2 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» Кабінету Міністрів України доручено забезпечити у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Слід зазначити, що Закон України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» набрав чинності з 24.05.2017. При цьому, постанова про повернення виконавчого документа стягувачу за виконавчим провадженням № 49518727 була винесена 31.05.2017. Таким чином, державний виконавець виніс постанову до закінчення місячного терміну, який відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» надано Міністерству юстиції України для того, щоб привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, тобто не чекаючи внесення змін у нормативно-правові акти, якими виконавець повинен керуватися у своїй діяльності.
Зі змісту постанови вбачається, що державний виконавець при винесені постанови від 31.05.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу керувався п.п. 2, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом яких виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Згідно ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Обґрунтовуючи своє рішення про повернення виконавчого документа, державний виконавець в постанові від 31.05.2017р. зробив висновок про відсутність у боржника по справі майна, на яке можливо звернути стягнення, оскільки боржник по справі є державним підприємством і все його майно забезпечує ведення виробничої діяльності та зазначає про здійснені ним заходи щодо розшуку такого майна, які виявилися безрезультатними. При цьому, державний виконавець не посилається на будь-які документи, що підтверджують відсутність у боржника майна, яке не забезпечує ведення виробничої діяльності, складені ним під час вчинення виконавчих дій за місцезнаходженням боржника та документи, складені під час розшуку майна боржника.
Так, відповідно до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» (№606-ХІV від 21.04.1999р.) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (ст.32 Закону України №606-ХІV від 21.04.1999р., що знайшла своє відображення у ст.10 редакції Закону №1404-VІІІ від 02.06.2016р.).
У відповідності до ч.2 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» (№606-ХІV від 21.04.1999р.) розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Відповідно до п.3.12. «Інструкції з організації примусового виконання рішень», що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. за №512/5 (в редакції, що діяла до 05.10.2016р.) організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо).
У відповідності до ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VIII від 02.06.2016р.) виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів. Органи доходів і зборів зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію.
Разом з тим, з представлених суду матеріалів виконавчого провадження ВП №49518727 жодного з приведених звернень не міститься.
З огляду на встановлене вище, в рамках виконавчого провадження ВП №49518727 державним виконавцем не направлялись запити до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо, відповідних органів щодо наявності зареєстрованих цінних паперів, катерів, яхт, повітряних суден, сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання, іншого рухомого майна, корпоративних прав, майнових прав інтелектуальної власності, об'єктів інтелектуальної, творчої діяльності, іншого майна (майнових прав), належних на праві власності відповідачу.
За змістом ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) про наявність обставин, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.
В п.9 Інформаційного листа №01-06/131/16 від 28.01.2016. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України «Про виконавче провадження» роз'яснено щодо необхідності у разі прийняття рішення про повернення виконавчого документа обстеження державним виконавцем майна боржника за місцем його знаходження на предмет використання майна у виробничій діяльності та складення за результатами такого обстеження акту.
Дослідивши матеріали виконавчого провадження №49518727, суд встановив, що докази на підтвердження викладених в оскаржуваній постанові доводів у виконавчому провадженні відсутні, будь-якого документального підтвердження вчинення державним виконавцем належних виконавчих дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення за наказом №905/1570/15 від 05.10.2015р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до матеріалів справи не надано, акт з цього приводу в порядку норм ч.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» не складався.
Таким чином, дослідивши фактичні обставини, вбачається бездіяльність державного виконавця з належного примусового виконання рішення господарського суду Донецької області, за якої оскаржувана скаржником постанова від 31.05.2017р. про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №49518727 є необґрунтованою та передчасною.
Згідно ст. 129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
У відповідності до ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини.
Статтею 17 вказаного Закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.06.2004 у справі "Півень проти України" вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (п. 35 рішення).
Крім того, ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» містить однозначні вказівки щодо зупинення виконавчих проваджень стосовно державних вугледобувних підприємств, яке державним виконавцем було проігноровано.
Враховуючи наведене, дії органу Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 31.05.2017р. у ВП №49518727 є неправомірними.
Статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України передбачений порядок розгляду господарськими судами скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, а також порядок такого оскарження у процедурі виконання судових рішень.
Пунктом 7 постанови Пленуму Верхового Суду України №14 від 26.12.2003р. «Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.
У п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012р. зазначено, що при вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам слід мати на увазі таке.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
При цьому, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 ГПК.
Тобто, ані Господарський процесуальний кодекс України, ані Законом України «Про виконавче провадження» не надає повноважень відповідному суду скасувати акти державної виконавчої служби. З метою поновлення порушеного права, господарський суд вправі постанову державної виконавчої служби або наслідки виконавчих дій визнати недійсними. До того ж, суд не вправі зобов'язати державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із наведеним Законом можуть здійснюватись тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.
Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
В силу ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відтак, підстав для повернення виконавчого документа стягувачу судом не встановлено, з огляду на що, враховуючи наведені обставини та норми чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку щодо правомірності доводів заявника, та часткового задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Кант, м. Харків в частині визнання незаконними дій Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 31.05.2017р. про повернення стягувачу виконавчого документу наказу господарського суду Донецької області №905/1570/15 від 05.10.2015р. та визнання постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31.05.2017р. про повернення стягувачу виконавчого документа недійсною.
Також скаржник в скарзі просить скасувати постанову від 31.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №49518727.
Враховуючи приписи ГПК України, Закону України «Про виконавче провадження», пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною. Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29.06.2010 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання його недійсним.
Таким чином, заперечення відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судом до уваги не приймаються.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств», ст.ст. 1,2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст.ст. 1, 2, 11, 18, 36, 37, 54 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 4-2, 4-3, 4-5, 32-38, 45, 90, 115, 116, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кант, м. Харків, на дії органу державної виконавчої служби про: визнання незаконними дій Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 31.05.2017р. про повернення стягувачу виконавчого документу наказу господарського суду Донецької області №905/1570/15 від 05.10.2015р.; визнання недійсною та скасування постанови від 31.05.2017р. про повернення стягувачу виконавчого документу наказу господарського суду Донецької області №905/1570/15 від 05.10.2015р. - задовольнити частково.
Визнати дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 31.05.2017р. про повернення стягувачу виконавчого документа наказу господарського суду Донецької області №905/1570/15 від 05.10.2015р. неправомірними.
Визнати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31.05.2017р. про повернення стягувачу виконавчого документа - наказу господарського суду Донецької області №905/1570/15 від 05.10.2015р. недійсною.
У задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Ухвала набирає законної сили в день її винесення, але може бути оскаржена через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом 5-ти днів з моменту її винесення.
Суддя Ю.С. Мельниченко