27.09.2017 Справа № 907/723/16
За позовом Берегівської місцевої прокуратури, м. Берегово
до відповідача 1 Берегівської міської ради, м. Берегово
до відповідача 2 товариство з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Західна нафтова група - Карпати”, м. Мукачево
про визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії 6 скликання Берегівської міської ради від 17.12.2010 року № 24 “Про продаж земельної ділянки”; визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 03.02.2011 року, згідно якого викуплено земельну ділянку площею 0,0187 га по вул. Мукачівській, 190 в м. Берегово, вартістю 138828,80 грн., укладеного Берегівською міською радою та ЗАТ “Корпорація “Західна нафтова група - Карпати”
Колегія суддів у складі: головуючого судді - Васьковського О.В., суддів - Андрейчук Л.В., Йосипчук О.С.
Представники:
прокурор - Стойко П.М. відділу забезпечення представництва в суді прокуратури області
від відповідача 1 - не з'явився
від відповідача 2 - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії 6 скликання Берегівської міської ради від 17.12.2010 року № 94 “Про продаж земельної ділянки”; визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 03.02.2011 року, згідно якого викуплено земельну ділянку площею 0,0187 га по вул. Мукачівській, 190 в м.Берегово, вартістю 138828,80 грн., укладеного Берегівською міською радою та ЗАТ “Корпорація “Західна нафтова група - Карпати”.
Підставою для звернення прокурора з позовом стало те, що в ході вивчення стану додержання земельного законодавства на території Берегівської міської ради встановлено бездіяльність Берегівської міської ради з питань вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо визнання недійсним рішення Берегівської міської ради та договору купівлі- продажу земельної ділянки в передбаченому законом обсязі, що спричинило порушення інтересів держави в особі територіальної громади м.Берегове. Поряд з цим, у даному випадку
інтереси територіальної громади, згідно Закону України «Про місцеве самоврядування» повинна представляти Берегівська міська рада, однак враховуючи те, що самою радою допущено порушення вимог норм Земельного кодексу України про відчуження земельної ділянки, а тому не може представляти інтереси громади та є відповідачем по дані справі, а прокурор набуває статусу позивача.
Прокурор позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем 1 прийнято рішення 2 сесії 6 скликання Берегівської міської ради від 17.12.2010 року № 94 “Про продаж земельної ділянки” в порушення вимог земельного та мостобудівного законодавства України в частині відчуження земельної ділянки, оскільки вказана земельна ділянка знаходиться під проїздами та площадками, перебувала у комунальній власності, а згідно генплану забудови м.Берегово відносилась до земель загального користування, у зв'язку з чим така не могла бути відчужена. Стверджує, що відчуження земельних ділянок, які перебувають у державній чи комунальній власності повинно здійснюватись шляхом продажу на аукціону, а щодо спірної земельної ділянки такого проведено не було.
Крім того, прокурор посилається на те, що при прийнятті вказаного рішення фактично змінено цільове призначення земельної ділянки, що є підставою для визнання недійсним рішення Берегівської міської ради від 17.12.2010 року № 94, а відповідно і договору купівлі - продажу земельної ділянки від 03.02.2011 року, який укладено на підставі вказаного рішення. Також, прокурор вказує, що сам договір купівлі-продажу земельної ділянки не відповідає самому рішенню Берегівської міської ради від 17.12.2010 року № 94, пунктом 2 якого визначено - подати за ціною нормативної оцінку вказаної земельної ділянки 20653,59 грн. для комерційного призначення, а п.2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки така продана за ціною 15827,68 грн. Таким чином, прокурор вважає, що спосіб реалізації місцевою радою права власності територіальної громади міста від імені територіальної громади повинен відповідати вимогам, передбаченим Конституцією України та законами України, тобто волевиявлення територіальної громади як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства, чого при прийнятті оскаржуваного рішення грубо порушено та дотримано не було, оскільки таке суперечить інтересам територіальної громади.
Щодо обізнаності про вищевказані правопорушення прокурор наводить доводи, що йому стало відомо про наявність правопорушень 27.10.2016, а саме з листа КП «Берегівське БТІ» від 26.07.2016 року, з матеріалів якого було встановлено, що об'єкти нерухомості перебувають у власності відповідача 2 знаходяться на спірній земельній ділянці, тому вважає, що саме з цієї дати необхідно обраховувати строк позовної давності, який, як вважає прокурор, ним не пропущено.
Відповідач 1 у поданому відзиві проти позову заперечує, вважає позов необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на законі та фактичних обставинах справи з підстав викладених у відзиві на позов. Зокрема вказує, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки порушення, на які посилається прокурор у позові, мали місце у 2010-2011 роках, тобто спливло набагато більше, ніж 3 роки., таким чином вважає, що позовні вимоги заявлено поза межами строків звернення до суду, а відповідне посилання на них не може бути предметом судового розгляду. У зв'язку з наведеними запереченнями у відзиві відповідач 1 просить суд відмовити у позові прокурора повністю та заявлено заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
При цьому, відповідач 1 наводить доводи щодо того, що спірну земельну ділянку площею 0,0187 га віднесено до земель несільськогосподарського призначення, для комерційного використання, а згідно оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідач 2 володів об'єктами нерухомості, що знаходились на вказаній земельній ділянці, а саме - АГЗП, у зв'язку з чим, відповідно до ч.1 ст.134 Земельного кодексу України такі земельні ділянки не підлягають продажу на конкурентних засадах.
Відповідач 2 у поданому відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з огляду на доводи, викладені у відзиві. Зокрема вказує, що на спірній земельній ділянці розташований об'єкт нерухомості-АГЗП, що підтверджується актом готовності об'єкта до експлуатації від 03.02.10 та сертифікатом відповідності ЗК 000020 від 09.02.10.
Заперечуючи доводи прокурора щодо вартості продажу спірної земельної ділянки відповідач 2 посилаючись на ч.8 ст.128 Земельного кодексу України, вказує, що така була продана за ціною експертної оцінки земельної ділянки, яка згідно звіту про експертну оцінку становила 15827,68 грн., у зв'язку з чим, доводить, що продаж земельної ділянки відповідачу здійснено з дотриманням вимог ст.128 Земельного кодексу України в частині визначення вартості продажу земельної ділянки.
Також, вказує, що прокурором у позовній заяві не наведено нормативного обґрунтування щодо невідповідності оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки положенням ст.ст.207,208, ГК України та ст.ст.215,216 ЦК України, тому просить суд відмовити у позові прокурора повністю.
Крім того, в додаткових поясненнях від 19.06.17 відповідач 2 посилаючись на судову практику ВСУ, Європейського суду з прав людини, вказує, що прокурор був обізнаний про прийняття оспорюваного рішення, скільки таке було прийнято за присутності прокурора на засіданні Берегівської міської ради від 17.12.2010 року № 94. У зв'язку з наведеними доводами, відповідачем 2 заявлено заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Заслухавши пояснення прокурора, розглянувши матеріали справи, колегія суддів встановила:
Берегівською місцевою прокуратурою p метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у ході вивчення стану додержання земельного законодавства на території Берегівської міської ради встановлена бездіяльність Берегівської міської ради з питань вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо визнання недійсним рішення Берегівської міської ради та договору купівлі-продажу земельної ділянки, що призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету за викуп земельної ділянки в передбаченому законом обсязі, що спричинило порушення інтересів держави в особі територіальної громади Берегівської міської ради.
Берегівською місцевою прокуратурою встановлено, що рішенням 2 сесії 6 скликання Берегівської міської ради №94 від 17.12.2010 року «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: м.Берегово, вул.Мукачівська, 190 Закритому акціонерному товариству «Корпорація «Західна нафтова група- Карпати»» погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, яка знаходиться в користуванні відповідача 2 за адресою: м.Берегово, вул.Мукачівська, 190, площею 0,0187 га, для комерційного використання, вартістю 15827,68 грн. без ПДВ, згідно висновку експерта.
Пунктом 2 вищенаведеного рішення вказану земельну ділянку вирішено продати відповідачу 2 за ціною, згідно нормативно-грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 20653,59 грн., без ПДВ, для комерційного призначення.
На підставі даного рішення між Берегівською міською радою та ЗАТ «Копорація «Західна нафтова група- Карпати» 03.02.2011 року укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки №567 (далі - договір купівлі-продажу).
Згідно п.п.1.1 договору купівлі-продажу, відповідач 1 продав , а відповідач 2 купив земельну ділянку загальною площею 0,0187 га, яка знаходиться в місті Берегово по вул.Мукачівська, 190, кадастровий номер 2110200000:01:0331:0016 без зміни її цільового призначення.
В даному договорі вказано, що земельна ділянка відноситься до земель несільськогосподарського призначення, для комерційного використання. Також вказано, що на даній земельній ділянці за адресою м.Берегово, вул.Мукачівська, 190, розташований об'єкт нерухомості АГЗП, який належить Закритому акціонерному товариству «Корпорація «Західна нафтова група- Карпати».
Станом на момент укладення вказаного договору купівлі-продажу земельна ділянка площею 0,0187 га належала продавцю (відповідачу 1) на підставі рішення XV сесії XXXIII скликання Берегівської міської ради від 17 липня 2001 року «Про встановлення земель комунальної власності громади міста Берегово».
Згідно п.п.2.1 договору продаж земельної ділянки вчинявся за ціною 15827,68 грн. без ПДВ.
Пунктом 2.2 договору визначено, що вартість відчужуваної земельної ділянки затверджена рішенням 2 сесії 6 скликання Берегівської міської ради №94 від 17.12.2010 року, експертна грошова оцінка якої, згідно висновку експертів про оцінку, наданого експертами ОСОБА_1В та ОСОБА_2 23.11.2010 року становить 15827,68 грн., з розрахунку 84,64 грн. за 1 кв.м. Грошова оцінка вказаної у цьому договорі земельної ділянки становить 20653,59 грн, згідно витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №416 від 22.11.2010 року, виданого відділом Держкомзему у м.Берегово.
Прокурор звернувся до господарського суду про визнання недійсним рішення 2 сесії 6 скликання Берегівської міської ради №94 від 17.12.2010 року «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: м.Берегово, вул.Мукачівська, 190 Закритому акціонерному товариству «Корпорація «Західна нафтова група- Карпати»», яке вважає прийнятим з грубим порушенням вимог земельного законодавства України в частині порядку відчуження та правомірності зміни цільового призначення земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі - продажу від 03.02.2011 року №567, укладеного між Берегівською міською радою та Закритим акціонерним товариством «Корпорація «Західна нафтова група- Карпати» на підставі спірного рішення Берегівської міської ради.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню, у тому числі і щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.02.2011 року з огляду на таке.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Як передбачено ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, 1 що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно приписів ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.
Частиною 1 ст.122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно ч.1 ст.19 Земельного кодексу України (у редакції на момент прийняття спірного рішення) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч.1 ст.20 ЗК України).
У відповідності до ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Слід звернути увагу, що кожна категорія земель, що встановлені в ч.1 ст.19 ЗК України має узагальнене цільове призначення та відображає специфіку її правового режиму. Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
Так, прокурор у позовній заяві посилається на те, що спірна земельна ділянка була не забудованою, знаходилась під проїздами та площадками, належала до земель загального користування, комунальної форми власності та, відповідно на неї розповсюджується норми ст.127 ЗК України, згідно ч.2 якої продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.
Водночас, прокурор вказує, що оскільки спірна земельна ділянка, згідно генплану забудови міста Берегово відносилась до земель загального користування, то відповідно до ст.83 ЗК України така взагалі не могла бути відчужена, оскільки є вулицею. Вважає, що прийнявши оспорюване рішення фактично змінено цільове призначення спірної земельної ділянки.
Статтею 83 ЗК України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі - загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця-знешкодження та утилізації відходів тощо).
Згідно ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до ч. 5 вказаної статті, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати чи купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Частиною 1 ст. 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Водночас, частиною 2 ст. 134 ЗК України випадків надання у власність земельних ділянок для комерційного призначення юридичним особам без проведення земельних торгів не передбачено.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 37 сесії 5 скликання Берегівської міської ради від 05.02.2009 року №1433 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшим викупом № за адресою: м.Берегово, вул.Мукачівська, 190 Закритому акціонерному товариству «Корпорація «Західна нафтова група- Карпати»» (відповідачу 2) надано дозвіл на розробку проекту відведення щодо спірної земельної ділянки для комерційного використання (розміщення об'єктів забезпечення життєдіяльності населення - обслуговування АГЗП).
Вказане рішення прийняте Берегівською міською радою на підставі належних їй повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, згідно ст.ст. 12, 120, 125, 134 Земельного кодексу.
Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідача 2 для комерційного використання на території м.Берегово, вул.Мукачівська, 190, спірна земельна ділянка належала до земель іншого громадського призначення (код 1.12.9 Українського класифікатора цільового використання землі, затвердженого листом Держкомзему України від 24.04.1998 року №14-1-7/1205) для відведення - іншої комерційної діяльності (код 1.11.6 Українського класифікатора цільового використання землі, затвердженого лисом Держкомзему України від 24.04.1998 року №14-1-7/1205).
Станом на момент прийняття спірного рішення та договору купівлі-продажу земельної ділянки спірна земельна ділянка за цільовим призначенням належала до земель іншої комерційної діяльності - 1.11.6. Згідно пояснювальної записки до проекту відведення спірна земельна ділянка відведена у власність для обслуговування АГЗП, землі житлової та громадської забудови і межує з землями міської ради, землями загального користування та землями, що належать відповідачу 2.
Прокурор у позовній заяві посилається на те, що згідно листа комунального підприємства «Берегівське бюро технічної інвентаризації» Берегівської районної ради від 26.07.2016 за №163 та матеріалів, доданих до нього було встановлено, що об'єкти нерухомості по вул. Мукачівській, 190, що перебувають у власності ЗАТ «Корпорація «Західна нафтова група-Карпати» знаходяться на земельній ділянці площею 0,3472 га, натомість спірна земельна ділянка незабудована.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, на момент продажу спірної земельної ділянки (п.1.1. договору) на спірній земельній ділянці зафіксовано розташування на ній об'єкту нерухомості відповідача 2 - АГЗП.
Згідно експлікації земельних угідь станом на 03.09.2010 року спірна земельна ділянка площею 0,0187 га становила 0,0039 га - під проїздами та площадками та 0,0148 га - інші.
На підтвердження факту, що на момент продажу земельної ділянки площею 0,0187 га на ній знаходилось нерухоме майно, ТОВ «Корпорація «Західна нафтова група - Карпати» долучено до матеріалів справи акт готовності об'єкта до експлуатації від 03.02.2010 року та Сертифікат відповідності № ЗК 000020 від 09.02.2010 року.
Як зазначено в акті готовності об'єкта до експлуатації від 03.02.2010 року будівництво проводилось на основі робочого проекту будівництва АГЗП. Згідно даних документів будівництво АГЗП планувалось на території існуючої АЗС в м. Берегово по вул. Мукачівській, 190 (на земельній ділянці площею 0,3498 га, що належить на праві власності ТОВ «Корпорація «Західна нафтова група - Карпати»).
Разом з тим, по завершенню будівництва було виявлено, що об'єкт АГЗП фактично вийшов за межі зазначеної земельної ділянки, примикаючи до неї. Факт примикання двох земельних ділянок підтверджується також Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянок у власність (Висновком комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, вих. № 13, від 20.08.2010 року та ситуаційним планом земельної ділянки, на якому відображено яка саме частина землі довідводиться до земельної ділянки площею 0,3498 га, а також пунктирне відображення будівництва АГЗП).
Відповідач 2 підтверджує, що ним фактично здійснено самовільне зайняття земельної ділянки, на якій проводилось будівництво АГЗП, у підтвердження чого долучено до матеріалів справи акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 000025, від 15 жовтня 2010 року; постанову про накладення адміністративного стягнення № 000007, від 15 жовтня 2010 року; Акт обстеження земельної ділянки № 000004, від 15 жовтня 2010 року.?
Відповідач 2 зазначає, що відповідно до статті 211 ЗК України, відшкодовано шкоду за вчинене порушення, шляхом сплати грошових коштів в сумі 1507,00 грн., що стверджується копією платіжного доручення № 4562, від 08 листопада 2010 року. Також, директором ТОВ «Корпорація «Західна нафтова група - Карпати» було сплачено штраф в розмірі 340,00 грн. (згідно постанови № 000007, від 15 жовтня 2010 року), що підтверджується копією квитанції № 190510206, від 05 листопада 2010 року.
Крім того, у підтвердження факту наявності АГЗП на території АЗС в м. Берегово по вул. Мукачівській, 190, відповідачем 2 надано документи: копія рішення Берегівської міської ради № 79, від 23.02.2011 року; копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія САС № 233972, від 17.03.2011 року; копія технічного паспорту на нежитлову будівлю АЗС та належні до неї споруди, виготовлений станом на 18 квітня 2017 року (з схематичним планом земельної ділянки).
Щодо вартості земельної ділянки, яка продана у власність відповідачу 2 згідно оспорюваного договору купівлі-продажу, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 8 ст. ст. 128 ЗК України ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться організаціями, які мають відповідну ліцензію на виконання цього виду робіт, на замовлення органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Експертна грошова оцінка проведена приватним підприємцем ОСОБА_1 (ліцензія Державного комітету України по земельних ресурсах серія АВ № 553703 від 12.08.20 Щ року).
Згідно звіту про експертну грошову оцінку вартість вказаної земельної ділянки становить 15 827/68 (п'ятнадцять тисяч вісімсот двадцять сім грн., 68 коп.) гривень. На підтвердження сплати вказаної вартості земельної ділянки відповідачем 2 долучено до матеріалів справи платіжне доручення №1 від 15.02.2011 року.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Виходячи з аналізу вищенаведених, враховуючи, що сторонами дотримано вимоги ст..128 ЗК України щодо визначення ціни земельної ділянки на підставі оцінки експерта, доводи прокурора про порушення законодавства в цій частині є необґрунтованими.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
За приписами ст. 204 Цивільного кодексу України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав передбачених законом. Підставою для визнання судом недійсності правочину за змістом ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього ж кодексу.
З огляду на положення ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права при вирішенні спору про визнання недійсним правочину піддягають застосуванню загальні приписи, за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, (аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 27.04.2017 року у справі №923/1108/16).
Таким чином, колегія суддів констатує, що при прийнятті оскаржуваного рішення міської ради та укладенні договору купівлі - продажу земельної ділянки мали місце порушення вимог чинного законодавства щодо порядку відчуження спірної земельної ділянки.
Водночас, відповідачами заявлено заяви про застосування до спірних відносин позовної давності.
За змістом ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ч.3 та ч.4 ст.267 ЦК України).
Разом із тим ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Прокурор у позовній заяві посилається на те, що йому стало відомо про наявність правопорушень 27.10.2016, а саме з листа КП «Берегівське БТІ» від 26.07.2016 року, з матеріалів якого було встановлено, що об'єкти нерухомості перебувають у власності відповідача 2 знаходяться на спірній земельній ділянці, тому вважає, що саме з цієї дати необхідно обраховувати строк позовної давності, який, як вважає прокурор, ним не пропущено.
Однак, відповідачами вказані доводи спростовуються, посилаючись на те, що прокурор був обізнаний про прийняття оспорюваного рішення, оскільки таке було прийнято за присутності прокурора на засіданні Берегівської міської ради від 17.12.2010 року № 94 та підтверджується відповідним протокол 2 засідання 2 сесії Берегівської міської ради 6 скликання від 17.12.12.
З огляду на наведене, колегія суддів, з огляду на позицію висловлену відповідачами щодо застосування до спірних відносин позовної давності та встановлений факт наявності порушень щодо порядку відчуження спірної земельної ділянки при прийнятті оспорюваного рішення міської ради та укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, дійшла висновку, про наявність підстав для застосування, згідно ч.1 статті 261 ЦК України строків позовної давності до спірних правовідносин, у зв'язку з чим, у задоволенні позову прокурора належить відмовити повністю.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 року N 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішенням вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, що відображено в ст.1, зокрема необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти шляхом позбавлення особи її права власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
При цьому, з огляду на досліджені обставини спірних правовідносин, характер порушень, колегією суддів в ході розгляду справи не встановлено, що при прийнятті оскаржуваних рішення міської ради та укладенні договору купівлі - продажу земельної ділянки були допущені грубі за суспільною значимістю порушення вимог чинного законодавства, що свідчить про загрозу непропорційного втручання у право відповідача 2 на мирне володіння своїм майном, всупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року (Справа «Стретч проти Сполученого Королівства»), зважаючи також на те, що на момент прийняття спірного рішення міської ради на земельній ділянці фактично, хоч і з порушенням вимог чинного законодавства України щодо порядку відведення земельної ділянки під його будівництво та порядку реєстрації прав власності на нього, знаходився об'єкт права власності відповідача 2.
Отже, у позові належить відмовити повністю.
Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати на лежить покласти на прокурора.
Керуючись ст. ст. 1, 4-6, 15, 27, 29, 32, 33, 34, 43, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
у позові відмовити повністю.
Судові витрати покласти на прокурора.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 10.10.17.
Головуючий суддя Васьковський О.В.
Суддя Андрейчук Л.В.
Суддя Йосипчук О.С.