79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
19.09.2017р. Справа № 914/785/17
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.
За позовом: Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич, Львівська область;
до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал», м. Трускавець, Львівська область;
про: стягнення коштів,
ціна позову: 614583,22 грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
Суть спору:
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» про стягнення 502144,70 грн. основного боргу, 43512,27 грн. пені, 12686,06 грн. трьох відсотків річних та 56240,19 грн. інфляційних втрат; ціна позову: 614583,22 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 24.04.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 11.05.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду від 06.06.2017р. у даній справі, зокрема у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду у справі. В судовому засіданні 11.05.2017р. оголошувалась перерва до 06.06.2017р., про що представники Сторін повідомлялись в судовому засіданні під розпис.
Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.04.2017р. у даній справі відстрочено Позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви до суду до 11.05.2017р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.06.2017р. зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/905/17.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2017р. ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.06.2017р. скасовано, справу направлено на розгляд Господарського суду Львівської області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.09.2017р. провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.09.2017р.
Впродовж розгляду справи представникам Сторін оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, а також письмові повідомлення про оголошення ухвали про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, впродовж розгляду справи надав усні пояснення по суті позовних вимог, аналогічні до викладених в позовній заяві
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, впродовж розгляду справи позовні вимоги в частині стягнення 502144,70 грн. суми основного боргу визнав, проти решти позовних вимог заперечив, надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву від 18.09.2017р. вх.№31549/17, які судом оглянуто та долучено до матеріалів справи.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.
Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
21.02.2013р. між Комунальним підприємством «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області (надалі - Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» (надалі - Відповідач, Споживач) укладено Договір про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення із Протоколом розбіжностей (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1.) Виконавець зобов'язувався надавати Споживачеві послуги з водопостачання та водовідведення, а останній взяв на себе зобов'язання проводити відбір у обсязі передбаченому договором та своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах передбачених Договором.
Пунктом 3.1. Договору Сторонами погоджено, що тарифи на послуги з централізованого постачання води становлять 1,776 грн. за 1 м. куб.; з централізованого водовідведення - 1,45 грн. за 1 м. куб.
Відповідно до п.3.2. Договору тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення є державними регульованими тарифами, які затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, а відтак, є незмінними впродовж року. Про зміну тарифів, строк їх введення Виконавець повідомляє Споживача письмово не пізніше, як за 15 днів до дня введення в дію нових тарифів. У разі зміни тарифів оплата Споживачем наданих йому послуг здійснюється за новими тарифами без зміни інших умов Договору.
Згідно пункту 4.1. Договору розрахунковим періодом слід вважати період з 25 числа попереднього місяця по 25 число поточного місяця.
Споживач зобов'язується проводити оплату за воду та стоки шляхом планового перерахування коштів платіжним дорученням в такі терміни: 10 числа - 100 відсотків вартості спожитої води та скинутих стоків за період з 26 числа попереднього місяця по 10 число поточного місяця включно; 30 числа - 100 відсотків вартості спожитої води та скинутих стоків за період з 11 числа поточного місяця по 25 число поточного місяця включно.
Споживач отримує рахунок у Виконавця у день надання ним письмового звіту про фактичне водоспоживання та водовідведення. Остаточна сплата рахунку Виконавця за розрахунковий період проводиться протягом трьох календарних днів з дня отримання рахунку, але не пізніше 30 числа поточного місяця. За несвоєчасне проведення остаточної оплати рахунку Споживачеві нараховується пеня за кожен день прострочення оплати в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня (п. 4.4. Договору).
Відповідно до пункту 12.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2013р. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору не заявить про намір розірвати Договір, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.
На виконання умов укладеного між Сторонами Позивач надав, а Відповідач в період з червня 2016р. по липень 2016р. прийняв послуги з централізованого холодного водопостачання та водовідведення на суму 3714772,81грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи Рахунками-фактурами від 24.06.2016р. №1306 на суму 1605897,38 грн., від 25.07.2016р. №1306 на суму 2108875,43 грн., а також Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.06.2016р. №ОУ-0004592 та від 25.07.2016р. №ОУ-0005563. Вказані Рахунки-фактури та Акти підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
Позивач вказує на те, що, Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати послуг належним чином не виконано, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 502144,70 грн. що підтверджується долученим до матеріалів справи Актом звіряння розрахунків станом на 03.05.2017р., який підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору
Суд зазначає, що станом на час розгляду справи по суті належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення суми основного боргу Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 502144,70 грн. суми основного боргу за спожиті послуги, 43512,27 грн. пені, 12686,06 грн. трьох відсотків річних та 56240,19 грн. інфляційних втрат.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 11.05.2017р. за вх. №16758/17, доповненнях до відзиву позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 502144,70 грн. суми основного боргу за спожиті послуги визнає, в частині стягнення 43512,27 грн. пені, 12686,06 грн. трьох відсотків річних та 56240,19 грн. інфляційних втрат заперечує з огляду на те, що порушення порядку та строку оплати наданих Позивачем послуг відбулось, зокрема, у зв'язку із несвоєчасним відшкодуванням Відповідачу вартості різниці в тарифах, і вина Відповідача в даному випадку відсутня, а відтак, на його думку, до нього не можуть застосовуватись цивільно-правова відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій за Договором.
06.06.2017р. Позивачем подано Заперечення на відзив на позовну заяву (вх. №19939/17), у якому, в спростування позиції Відповідача щодо заперечення позовних вимог про стягнення 43512,27 грн. пені, 12686,06 грн. трьох відсотків річних та 56240,19 грн. інфляційних втрат вказує на те, що звільнення боржника від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання не допускається в жодному випадку, так як нормами чинного законодавства встановлено чіткий механізм стягнення штрафних санкцій, в якому відсутня така складова, як вина Боржника.
Окрім того, в спростування позиції Відповідача Позивач вказує на те, що в силу приписів ст.10 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» та ч.3 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення економічно невигідних тарифів на комунальні послуги, нижчих за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається, і може бути оскаржене в суді, а спори щодо формування та встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вирішуються в судовому порядку. Відповідачем не доведено оскарження встановлених органом місцевого самоврядування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а відтак, посилання на вжиття всіх можливих заходів, спрямованих на погашення заборгованості перед Позивачем не відповідають дійсності.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
З врахуванням вищенаведеного, зокрема, відсутність заперечень Відповідача як щодо факту надання послуг Позивачем, так щодо їх якісних та кількісних показників, доведеність позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 502144,70 грн. суми основного боргу за надані послуги, їх визнання Відповідачем, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 502144,70 грн. суми основного боргу за оплати наданих послуг є документально та нормативно обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.
Щодо стягнення 43512,27 грн. пені.
Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 43512,27 грн. пені за період з 01.07.2016р. по 28.01.2017р.
Відповідно до пункту 4.4. Договору за несвоєчасне проведення остаточної оплати рахунку Споживачеві нараховується пеня за кожен день прострочення оплати в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Відповідно до приписів частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст.547 ЦК України).
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Приписами ч.2 ст.343 ГК України, встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Здійснивши перевірку розрахунків суми пені, яку належить стягнути з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку та строку оплати наданих за Договором послуг, суд приходить до висновку, що сума пені нарахована Позивачем невірно і пеня за вказані Позивачем періоди складає 43393,66 грн.
З врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 43512,27 грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення в розмірі 43393,66 грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Щодо стягнення 12686,06 грн. 3% річних та 56240,19 грн. інфляційних втрат.
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 12686,06 грн. трьох відсотків річних за період з 01.07.2016р. по 12.04.2017р. та 56240,19 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2016р. по лютий 2017р.
Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.
Згідно з ст.ст. 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Приписами п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.10.2013р. №14 (у чинній редакції) встановлено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п. 4.2 Постанови).
Суд звертає увагу, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 2 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок якої боржник може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Пунктом 9 вказаного листа визначено, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 №5011-32/5219-2012). Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі №10/25, від 04.07.2011р. у справі №13/210/10, від 12.09.2011р. у справі №6/433-42/183, від 14.11.2011р. у справі №12/207, від 23.01.2012р. у справі №37/64, від 06.06.2012р. №6-49цс12).
Окремо суд також зазначає і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Здійснивши перерахунок сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які Позивач просить суд стягнути з Відповідача, суд дійшов висновку, що сума трьох відсотків річних за прострочення оплати наданих за Договором послуг становить 12662,91грн.; інфляційних втрат - 47366,32грн.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу та пені, суд приходить до висновків, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 12686,06 грн. трьох відсотків річних за період з 01.07.2016р. по 12.04.2017р. та 56240,19 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2016р. по лютий 2017р. підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 12662,91 грн. трьох відсотків річних та 47366,32 грн. інфляційних втрат. В решті позову в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
19.09.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 25.09.2017р.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».
Згідно ч.1; п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.
Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями), що статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна; відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.
Пунктом 3.4. вказаної Постанови визначено, що у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з Відповідача у доход Державного бюджету України.
Позивачем при поданні позовної заяви до суду заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення з Відповідача на користь Позивача 502144,70 грн. суми основного боргу за надані послуги, 43512,27 грн. пені, 12686,06 грн. трьох відсотків річних, 56240,19 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 614583,22 грн. Відтак, сума судового збору за подання вказаної позовної заяви до господарського суду становить 7718,75 грн.
Із врахуванням вищенаведеного та, у відповідності до статті 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача в доход Державного Бюджету України 9083,51 грн. судового збору; з Позивача в доход Державного Бюджету України 135,24 грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4-3, 4-7, 33, 34, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 202, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 901 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» (82200, Львівська область, м.Трускавець, вул.І.Франка, буд.59; ідентифікаційний код 33086713) на користь Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, Дрогобицький район, м.Дрогобич, вул.Федьковича, буд.11; ідентифікаційний код 03348910) 502144,70 грн. суми основного боргу за надані послуги, 43393,66 грн. пені, 12662,91 грн. трьох відсотків річних, 47366,32 інфляційних втрат.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» (82200, Львівська область, м.Трускавець, вул.І.Франка, буд.59; ідентифікаційний код 33086713) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) 9083,51 грн. судового збору.
3. Стягнути з Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, Дрогобицький район, м.Дрогобич, вул.Федьковича, буд.11; ідентифікаційний код 03348910) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) 135,24 грн. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.