"02" жовтня 2017 р.Справа № 915/467/17
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Ярош А.І.,
Суддів: Лисенко В.А., Діброви Г .І.,
секретар судового засідання: Іванов І.В.,
за участю представників сторін:
Від позивача - не з'явився,
Від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05 липня 2017 року
по справі №915/467/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія Скат”
про стягнення 72 266,86 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю іноземними інвестиціями “Вольво Україна” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія Скат” про стягнення боргу в розмірі 52 266, 86 грн., з яких: 44075,42 - сума основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 792,11 грн. - 3 % річних, 7399,33 грн. - пеня, а також збитки в розмірі 20000,00 грн. за надання юридичних послуг ПАТ «Інюрполіс» позивачу.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати виконаних послуг за актом виконаних робіт №SR-VU1608929 від 15.09.2016 року на суму 40155,41 грн., на які позивачем нараховано інфляційні витрати, три відсотки річних та пеню. Також заявлено вимоги про стягнення збитків на підставі ст.22 ГПК України, понесені позивачем внаслідок необхідності отримання юридичних послуг для захисту своїх порушених прав.
14 червня 2017 року від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 52 266, 86 грн., з яких: 41155,41 - сума основної заборгованості, 2920,01 грн. - інфляційні втрати, 792,11 грн. - 3 % річних, 7 399,33 грн. - пеня, а також збитки в розмірі 20000,00 грн.
05 липня 2017 року від позивача до суду надійшла заява від 03.07.2017 про уточнення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 51478,40 грн., з яких: 40155,41 - сума основної заборгованості, 4894,82 грн. - інфляційні втрати, 775,60 грн. - 3 % річних, 5652,57 грн. - пеня, а також збитки в розмірі 20000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05 липня 2017 року по справі №915/467/17 (суддя Фролов В.Д.), позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія Скат” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю іноземними інвестиціями “Вольво Україна” 40155 грн. 41 коп. - сума основної заборгованості, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 1248 грн. 07 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення мотивовано тим, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача основного боргу в сумі 40155,41 грн. є обґрунтованою, однак, з огляду на те, що позивачем не надано доказів передбачених ч.2 ст. 530 ЦКУ, які встановлюють дату виконання відповідачем зобов'язання, судом відмовлено в задоволенні вимоги позивача, щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 4894,82 грн. та 3 % річних в розмірі 775,60 грн.
Також судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення пені, з огляду на відсутність між сторонами письмового правочину з умовами щодо нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не підтверджено належним чином обсяг виконаних юридичних робіт та наданих юридичних послуг ПАТ “ІНЮРПОЛІС”, що унеможливлює здійснити розрахунок та встановити обсяг наданих ПАТ “ІНЮРПОЛІС” послуг позивачу, а відтак вимога про стягнення збитків в розмірі 20000,00 грн., понесених на оплату наданих юридичних послуг ПАТ “ІНЮРПОЛІС”, не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з даним рішенням, ТОВ з іноземними інвестиціями “Вольво Україна” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: залишити рішення Господарського суду Миколаївської області в частині задоволення вимоги про стягнення основної заборгованості - без змін, скасувати рішення у частині відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені, збитків, суми сплаченого судового збору, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Скаржник вважає, що Господарський суд Миколаївської області дійшов невірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення інфляції та 3% річних. Скаржник звертає увагу, що між сторонами укладений господарський договір у спрощений спосіб, який за правовою природою є договором підряду, а не надання послуг.
Отже, відповідач повинен був оплатити вартість виконаних робіт протягом 7 днів з дня підписання акту виконаних робіт 15.09.2016 року, на підставі ст.530 ЦК України, а з 23.09.16 року - відповідач прострочив виконання зобов'язання.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на наявність в матеріалах справи і інших вимог, які позивач надсилав відповідачеві - повідомлення про заборгованість та претензії від 30.03.17р.
Також апелянт вважає необґрунтованим відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені, оскільки умову про оплату пені узгоджено сторонами у спрощений спосіб - викладено у рахунку №VU-1611711 від 15.09.16 року.
Стосовно збитків у вигляді понесених витрат на юридичні послуги, апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм ст.ст.22, 623 ЦК України, ст.ст.224,225 ГК України та ст.ст.82,84 ГПК України.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, застосувавши в рамках господарського процесу положення Закону України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах”, а також помилково послався на норми ст.ст.44, 49 ГПК України.
Отже, на думку скаржника, витрати, понесені ним в рамках даної справи на юридичні послуги ПАТ «Інюрполіс» є саме збитками, адже це є витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні), оскільки для відновлення своїх порушених прав позивачу довелось звернутись за наданням юридичних послуг до ПАТ «Інюрполіс».
При цьому, апелянт зауважує, що суд першої інстанції необґрунтовано послався на відсутність акту приймання-передачі виконаних юридичних робіт та наданих юридичних послуг, адже такий акт можливо підписати лише після повного виконання ПАТ «Інюрполіс» своїх зобов'язань, тобто після отримання і передачі судового рішення позивачеві.
В судові засідання апеляційного суду представники сторін не з'являлись, хоча належним чином повідомлялись про час, дату та місце судового засідання.
При цьому, від апелянта до суду 26.09.2017 року надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
За таких обставин, враховуючи належне повідомлення сторін, оскільки сторони не скористались своїм правом на участь в судовому засіданні , судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті без участі представників сторін.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Досліджуючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Пунктами 3.10, 3.11, 3.12 Постанови Пленуму ВСГУ від 26.12.2011 року №18 встановлено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
Статтею 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи
- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи
- об'єднання позовних вимог, чи
- зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.
Статтею 57 ГПК визначено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Судова колегія зазначає, що заяви про уточнення позовних вимог від 14.06.2017р., від 04.07.2017 року, від 05.07.2017 року не містять доказів направлення їх копій відповідачу у справі.
За таких обставин, судова колегія розглядає позовні вимоги, викладені у первісній позовній заяві, як такі, що заявлені з дотриманням чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 грудня 2013 року між сторонами було укладено договір про надання послуг, виконання робіт та/або купівлю-продаж товарі №SA3313, яким передбачено, що позивач зобов'язується надавати послуги з технічного обслуговування (далі-ТО) і ремонту транспортних засобів відповідача згідно додатку №1, який невід'ємною частиною цього договору, а відповідач зобов'язується приймати і оплачувати надані послуги і виконані роботи (пп. 1.1 Договору).
Додатком №1 до договору передбачено перелік транспортних засобів замовника, а саме: реєстраційний №АА0435ОН, шасі -В511460, тип - FH; реєстраційний №АА0436ОН, шасі -В515373, тип - FH.
06.09.2016 року водій ТОВ “Транспортна компанія Скат” - ОСОБА_1 звернувся до позивача з замовленням №1608929 щодо виконання робіт з ремонту та встановлення запчастин, паливно-мастильних матеріалів на вантажний автомобіль: модель - RENAULT PREMIUM, державний №ВЕ3831АН, шасі №VF624GPA000045864, дата продажу - 29.03.2011 (надалі - вантажний автомобіль) (а.с.23). Обсяг необхідних робіт і ремонту вантажного автомобіля визначили в нарядах №1609071 від 15.09.2016, №1608929 від 15.09.2016 (а.с.18-22).
Письмовий договір щодо технічного обслуговування вищевказаного автомобілю між сторонами підписано не було.
На виконання вказаних робіт позивачем виконані роботи з технічного обслуговування автомобіля, про що 15.09.2016 року сторони склали акти виконаних робіт, списання запасних частин та паливно-мастильних матеріалів №SR-VU1609071 на суму 40 281,91 та №SR-VU1608929 на суму 40 155,41 грн., підписані представниками обох сторін.
Заперечень щодо обсягу та вартості виконаних робіт з боку відповідача не висловлено, акти не містять зауважень.
Позивачем виставлені відповідачу рахунок №VU-1611708 від 15.09.2016 на суму 40281,91 грн. та рахунок № VU-1611711 від 15.09.2016 на суму 40155,41 грн.
Відповідач частково виконав свої зобов'язання, щодо оплати наданих відповідачем послуг, а саме оплатив відповідачу виконані роботи на суму 40281,91 грн., що підтверджено платіжними дорученнями №1974 від 07.10.2016, №74 від 11.11.2016, №108 від 25.11.2016 (а.с.38-40).
Таким чином, відповідач оплатив рахунок №VU-1611708 від 15.09.2016 на суму 40281,91 грн. в повному обсязі.
Докази оплати рахунку № VU-1611711 від 15.09.2016 на суму 40155,41 грн. в матеріалах справи відсутні.
31.03.2017 позивач на адресу відповідача направив вимогу (претензію) №36 про сплату заборгованості, яка отримана відповідачем 03.04.2017 року згідно кур'єрської квитанції (т.1 а.с.46).
Відповіді на вказану претензію відповідач не надав, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом по суду про стягнення заборгованості за виконані роботи за актом виконаних робіт №SR-VU1608929 на суму 40 155,41 грн., інфляційних витрат та 3% річних, а також збитків.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.
Судова колегія зазначає, що оскільки між сторонами не підписаний договір про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту саме вантажного автомобілю RENAULT PREMIUM, державний №ВЕ3831АН, шасі №VF624GPA000045864, то відсутні підстави для застосування умов договору №SA3313 від 25 грудня 2013 року.
При цьому, суд не приймає до уваги підставу складання акту, визначену у самому акті «договір про сервісне обслуговування та/або купівлю-продаж запчастин №SA3313 від 25 грудня 2013 року», оскільки у зазначеному договорі визначений вичерпний перелік автотранспортних засобів, які обслуговуються позивачем, та автомобіль, який ремонтувався за актом від 15.09.2016 року - до цього переліку не входить.
Водночас, доводи апелянта про те, що між сторонами укладений договір підряду у спрощений спосіб, колегією суддів відхиляється, оскільки між сторонами виникли правовідносини, аналогічні тим, які існували за договором про надання послуг, виконання робіт та/або купівлю-продаж товарі №SA3313 від 25.12.2013р., а саме технічне обслуговування автомобілю - послуга, яка споживається в процесі її надання.
Таким чином, судова колегія доходить висновку, що сторони уклали договір про надання послуг у спрощений спосіб шляхом підписання акту виконаних робіт №SR-VU1608929 на суму 40 155,41 грн.
Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено з наявних матеріалів справи, що позивач виконав роботи на замовлення відповідача, про що сторонами складено акт виконаних робіт №SR-VU1608929 від 15.09.2016 на суму 40 155,41 грн.
В свою чергу, відповідач прийнявши роботи за спірним актом, не оплатив їх вартість, залишивши неоплаченим рахунок № VU-1611711 від 15.09.2016 на суму 40155,41 грн.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача основного боргу в сумі 40155,41 грн. є обґрунтованою, матеріалами справи підтвердженою, відповідачем не оспорена, а тому підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, виходячи з такого.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З підписаного між сторонами акту вбачається, що при його підписанні сторони не узгодили строк оплати виконаних робіт, а рахунок, в якому визначено строк оплати до 17.09.2016 року - є одностороннім та не може прийматись в якості погодження строку оплати, узгодженого сторонами.
Пунктом 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
При цьому, якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові.
Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
Матеріали справи містять вимогу (претензію) про сплату заборгованості від 31.03.2017 року вих.№36, в якій позивач вимагав оплати виконаних робіт і наданих запчастин та паливно-мастильних матеріалів.
Зазначена претензія була отримана 03.04.2017 року представником відповідача.
Отже, виконані роботи повинні бути оплаченими в семиденний строк до 10.04.2017 року.
Враховуючи викладене, судова колегія не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, передбачених ч.2 ст.530 ЦКУ, які встановлюють дату виконання відповідачем зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення боржника, з 10.04.2017 року по 15.05.2017 року.
Здійснивши власний перерахунок, судова колегія зазначає, що інфляційні втрати, що підлягають до стягнення з відповідача, складають 888 грн., 3% річних складають 115,51 грн.
Водночас, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення пені, з огляду на наступне.
Приписами ст.ст.549, 551 ЦК України, передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У зв'язку з тим, що між сторонами відсутній договір на виконання робіт, що є предметом даного спору, також відсутній акт цивільного законодавства, який встановлює пеню за невиконання даного виду зобов'язань, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для стягнення пені.
Крім того, доводи апелянта про встановлення пені у рахунку на оплату судом відхиляються, оскільки рахунок складений в односторонньому порядку, та відсутні докази згоди відповідача на встановлення пені за невиконання зобов'язань, передбачених актом виконаних робіт.
Щодо вимог про стягнення решти суми заявлених збитків, понесених позивачем за отримання юридичних послуг для захисту своїх порушених прав, то апеляційний суд вважає, що вони задоволенню не підлягають, виходячи з такого.
Приписами п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.
До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.
Підсумовуючи викладене, перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, судова колегія доходить про часткове задоволення апеляційної скарги, та часткове скасування рішення господарського суду Миколаївської області, з прийняттям нового рішення.
Відповідно до нового рішення, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 40 155,41 грн. основної заборгованості, 888 грн. інфляційних витрат, 115,51 грн. 3% річних. В решті позовних вимог слід відмовити.
Перевіривши розрахунок судового збору, сплачений у даній справі, колегія суддів доходить висновку про те, що в ухвалі від 14.06.2017 судом першої інстанції безпідставно зобов'язано відповідача сплатити судовий збір за другу позовну вимогу 1600 грн., мотивуючи це тим, що у справі заявлено дві позовні вимоги: перша-про стягнення заборгованості в розмірі 52 266, 86 грн., та стягнення збитків в розмірі 20000,00 грн. (т.1 а.с.116-117).
Відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Пунктом 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у разі об'єднання позовних вимог майнового характеру відповідно до статті 58 ГПК, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі заявлених кожним з них вимог окремим платіжним документом (абзац перший частини шостої статті 6 Закону).
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що ціна позову складає 72 266,86 грн. (72266,86-1,5%=1084,00), а прожитковий мінімум станом на 01.01.2017 року становив 1600 грн., отже, до сплати за подання позову у даній справі підлягав судовий збір у розмірі 1600 грн.
Отже, суд першої інстанції не мав правових підстав для стягнення судового збору окремо за кожну позовну вимогу, оскільки позивачем заявлено обидві вимоги майнового характеру, судовий збір за які розраховується у відсотковому співвідношенні від загальної суми позову.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 1600 грн., надмірно сплачений позивачем, підлягає поверненню з Державного бюджету на користь ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна».
Враховуючи невірний розрахунок судового збору в суді першої інстанції, позивачем було також надмірно сплачено до Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3520 грн., тоді як вірною є сума 1760 грн.
Отже, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1760 грн. також підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету як надмірно сплачений.
Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки постановою суду стягнуто з відповідача на користь позивача 41158,92 грн., що становить 56,95% від загальної суми позову, то до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 911,20 грн. судовий збір за подання позовної заяви, та 1002,32 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, ч.2 ст.103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05 липня 2017 року по справі №915/467/17 скасувати частково.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія Скат” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» 40 155,41 (сорок тисяч сто п'ятдесят п'ять грн. сорок одна коп.) грн. основної заборгованості, 888,00 (вісімсот вісімдесят вісім грн. 00 коп.) грн. інфляційних витрат, 115,51 (сто п'ятнадцять грн. п'ятдесят одна коп.) грн. 3% річних, 1913,52 (одна тисяча дев'ятсот тринадцять грн п'ятдесят дві коп.) грн. судового збору.
В решті позову відмовити.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» (ЄДРПОУ 30176505, місцезнаходження 03680, Україна, м. Київ, Кільцева дорога, 20/1-а, р/р №26000013852000 у філії КІБ ПАТ «Креді ОСОБА_2», МФО 300379) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 3360,00 (три тисячі триста шістдесят грн. 00 коп.) грн.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.
Постанова в порядку ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Суддя В.А. Лисенко
Суддя Г.І. Діброва