79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"02" жовтня 2017 р. Справа № 914/1782/16
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Орищин Г.В.
суддів Данко Л.С.
Марко Р.І.
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурно-мистецький центр «Трускавець» від 06.07.2017
на рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2017
у справі № 914/1782/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурно-мистецький центр «Трускавець», м. Трускавець
до відповідача-1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Дрогобич
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», м.Київ
відповідача-3 Публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК», м.Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -2, -3 Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тишко Ірини Олександрівни, м.Київ
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави від 01.12.2015,
представники сторін:
- від позивача - не з'явився,
- від відповідача-1 - не з'явився,
- від відповідача-2 - Скирда В.Є.
- від відповідача-3 - не з'явився,
- від третьої особи - не з'явився.
Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України сторонам роз'яснено. Заяв про відвід складу суду не поступало.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.06.2017 у справі №914/1782/16 (суддя Петрашко М.М.) відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурно-мистецький центр «Трускавець» (надалі - ТзОВ «КМЦ «Трускавець») до відповідачів: фізичної особи-підприємця (надалі - ФОП) ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (надалі - ТзОВ «ФК «Поліс») та Публічного акціонерного товариства (надалі - ПАТ) «ВТБ БАНК», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -2, -3 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тишко Ірини Олександрівни про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави від 01.12.2015.
При вирішенні спору суд першої інстанції встановив, що 18.11.2015 між ПАТ «ВТБ Банк» (первісним кредитором) та ТзОВ «ФК «Поліс» (новим кредитором) було укладено договір №21 МБ про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами. На виконання умов вказаного договору, 27.11.2015 між цими ж сторонами укладено додаткову угоду №1, якою визначено боржників, права вимоги яких відступаються, серед яких, зокрема, право вимоги за кредитним договором №10.128/08-КД від 09.09.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_2 В подальшому, на виконання п.3.1.3 договору про відступлення права вимоги, між ПАТ «ВТБ Банк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Поліс» було укладено договір від 01.12.2015 про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави.
Проаналізувавши положення вказаних договорів, місцевий господарський суд встановив, що відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави від ПАТ «ВТБ «Банк» до ТзОВ «ФК «Поліс» відбулося із дотриманням положень ст. 512, 514 ЦК України та ст.24 Закону України «Про іпотеку». При цьому, згода ТзОВ «КМЦ «Трускавець», як іпотекодавця, при відступленні права вимоги від первісного іпотекодержателя до нового іпотекодержателя, зважаючи на положення ст.24 Закону України «Про іпотеку», не була необхідною.
Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що заміна кредитора у зобов'язанні не може бути підставою припинення зобов'язання, відтак, помилковою є позиція позивача, що на момент укладання оспорюваного договору від 01.12.2015, права ПАТ «ВТБ Банк» як кредитора (іпотекодержателя) припинилися і банк не міг відступити права вимоги за вищезазначеним договором іпотеки.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач у справі оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись, зокрема, на те, що суд першої інстанції не врахував наступного:
1) з положень ч.1 ст.24 Закону України «Про іпотеку» випливає необхідність одночасного відступлення права вимоги за основним зобов'язанням та за договором іпотеки. Вказаної одночасності у спірних правовідносинах не було, у зв'язку з чим при укладенні оспорюваного договору необхідною була згода ТзОВ «КМЦ «Трускавець»;
2) на думку скаржника, зобов'язання ФОП ОСОБА_2 перед ПАТ «ВТБ Банк» по кредитному договорі від 09.09.2008 №10.128/08-КД припинилися на підставі ст.514 ЦК України після укладення договору про відступлення права вимоги №21МБ від 18.11.2015 та додаткової угоди №1 від 27.11.2015. У зв'язку з цим, оскільки ПАТ «ВТБ Банк» втратило право вимоги до ФОП ОСОБА_2 по основному зобов'язанню, воно не мало жодних правових підстав укладати договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 01.12.2015;
3) при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було оглянуто оригінал оскаржуваного договору, а додаток №2 до оскаржуваного договору, всупереч вимогам чинного законодавства, не міститься на нотаріальному бланку.
Відповідач-2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив, зокрема, наступне:
1) згідно умов договору про відступлення права вимоги №21МБ від 18.11.2015, первісний кредитор відступив права грошової вимоги за кредитними договорами та усіма договорами, укладеними для забезпечення виконання таких кредитних договорів, що підтверджує одночасність відступлення прав вимоги як за кредитним договором, так і за договором іпотеки;
2) умовами договору іпотеки сторони погодили, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, що в повній мірі відповідає нормам законодавства України, якими врегульовано порядок відступлення прав вимоги;
3) місцевим господарським судом було надано вірну оцінку правовідносин між сторонами у даній справі згідно ст. 512, 514 ЦК України та ст.24 Закону України «Про іпотеку»;
4) у матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії оспорюваного договору та інших документів, що мають значення для вирішення спору у даній справі (оформлені у встановленому порядку як витяги), а оригінали відповідних документів надавалися відповідачем-2 для огляду в судових засіданнях суду першої інстанції.
Скаржник, відповідачі-1 та -3 та третя особа не забезпечили явку своїх представників в судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час і місце судового розгляду (а.с. 73, 74, 76, 77 т. 3).
Зважаючи на те, що в судовому засіданні 28.09.2017 скаржник надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, від сторін та третьої особи не надходило клопотань про відкладення розгляду справи та на те, що в матеріалах справи наявно достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів вважає за можливе завершити розгляд апеляційної скарги без представників скаржника, відповідачів-1 та -3 та третьої особи.
З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:
09.09.2008 між ФОП ОСОБА_2 (позичальником) та ВАТ «ВТБ Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк») був укладений кредитний договір №10.128/08-КД (надалі - кредитний договір), згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) на таких умовах: сума кредиту - 1300000,00 доларів США; строк кредитування 7 років - до 08.09.2015; проценти за користування кредитом 16 відсотків річних, а позичальник зобов'язався використати кредит на передбачені в кредитному договорі цілі, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в порядку і строки, передбачені кредитним договором (а.с. 19-24 т.1).
09.09.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» (іпотекодержателем) та ТзОВ «Культурно-мистецький центр «Трускавець» (іпотекодавецем), який є майновим поручителем за зобов'язаннями ФОП ОСОБА_2, було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Чичерською Л.О. зареєстрований в реєстрі за № 1843 (а.с. 25-27 т.1).
Предметом цього договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п.1.3 цього договору для забезпечення виконання зобов'язань позичальника в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом, комісій, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №10.128/08-КД від 09.09.2008 та будь-якими додатковими угодами до нього (у т.ч. які збільшують основне зобов'язання).
18.11.2015 між ПАТ «ВТБ «Банк» (первісним кредитором) та ТзОВ «ФК «Поліс» (новим кредитором) укладено договір №21 МБ про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами (надалі - договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами), відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржника, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором (а.с. 55-62 т.1).
Відповідно до п.2.2 договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами, первісний кредитор має право частинами у чотири етапи (чотирма траншами) передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до боржника, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання відповідної додаткової угоди до даного договору із зазначенням ціни додаткової угоди до договору, розміру заборгованості боржників та підписання реєстру прав вимог й акту приймання-передачі документації.
27.11.2015 між ПАТ «ВТБ «Банк» та ТзОВ «ФК «Поліс» укладено додаткову угоду №1 до договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами (а.с. 63-83 т.1), якою визначено розмір заборгованості боржників згідно реєстрів прав вимог від 27.11.2015, які містяться в додатку №1 до додаткової угоди.
Так, у вказаному додатку міститься, зокрема, реєстр прав вимог №1/2, відповідно до якого новому кредитору було відступлене, поряд з іншими, право вимоги за кредитним договором №10.128/08-КД від 09.09.2008, укладеним між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_2
01.12.2015 між ПАТ «ВТБ Банк» та ТзОВ «ФК «Поліс» було укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. та зареєстрований в реєстрі за номером 2225 (надалі - договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, а.с. 84-97 т.1). За умовами цього договору первісний кредитор передав, а новий кредитор одержав у повному обсязі належні ПАТ «ВТБ Банк» права іпотекодержателя та заставодержателя в зобов'язаннях, що виникли за іпотечними договорами та договорами застави, які укладені в якості забезпечення виконання боржниками зобов'язань перед ПАТ «ВТБ Банк» за кредитними договорами, права вимоги грошових зобов'язань за якими були відступлені згідно договору відступлення прав вимоги (п.1.4 договору). За актом приймання-передачі (додаток №1) передано оригінали договорів іпотеки та застави.
В подальшому, ТзОВ «ФК «Поліс» скерувало на адресу ТзОВ «КМЦ «Трускавець» та адресу ФОП ОСОБА_2 вимогу №26.01.2016-3 від 26.01.2016 (а.с. 151-152 т.1), в якій повідомило про наявність заборгованості за кредитним договором, а також - про укладення договорів від 27.11.2015 та від 01.12.2015 про відступлення права вимоги за кредитними договорами та за договорами іпотеки.
Вважаючи, що договір від 01.12.2015 про відступлення права вимоги за договорами іпотеки був вчинений із порушенням норм частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» щодо одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, а також за відсутності згоди іпотекодавця, ТзОВ «КМЦ «Трускавець» звернулося із позовом до Господарського суду Львівської області про визнання цього договору недійсним на підставі положень ст.203 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-2, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно частин першої - п'ятої ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу приписів ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
При вирішенні спору про визнання недійсними оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист свого порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відповідно до п.2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Зміст договору від 01.12.2015 про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ТзОВ «ФК «Поліс», визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе сторони цього договору: ПАТ «ВТБ Банк» як первісний кредитор та ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «ФК «Поліс» як новий кредитор. ТзОВ «КМЦ «Трускавець» не є стороною вказаного договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач не обґрунтовує, яким чином (в який спосіб) договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки порушує його права та охоронювані законом інтереси, а відповідно до положень договору іпотеки від 09.09.2008 та норм чинного законодавства не вбачається, що при відступленні права вимоги іпотекодержателя за даним договором потрібно було отримати згоду іпотекодавця.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
У п.8.1 договору іпотеки від 09.09.2008 (а.с. 25-27 т.1) передбачено, що іпотека зберігає силу у випадках уступки (відступу) іпотекодержателем забезпеченої іпотекою вимоги іншій особі. Водночас, положень про необхідність отримання письмової згоди іпотакодавця договір не містить.
Як було зазначено вище, відповідно до договору №21МБ від 18.11.2015 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами (із врахуванням додаткової угоди №1 від 27.11.2015 до цього договору), укладеного між ПАТ «ВТБ «Банк» (первісним кредитором) та ТзОВ «ФК «Поліс» (новим кредитором), ПАТ «ВТБ Банк» передав (відступив) на користь ТзОВ «ФК «Поліс» свої права вимоги до боржника, а ТзОВ «ФК «Поліс» набуло права вимоги ПАТ «ВТБ Банк» за кредитним договором №10.128/08-КД від 09.09.2008, укладеним між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_2
Відповідно до п.3.1.3 вказаного договору, право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідної додаткової угоди до даного договору та реєстру прав вимог та зарахування коштів у розмірі ціни додаткової угоди до договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно заборгованості за кредитним договорам, зазначеним у відповідному реєстрі прав вимоги, а також їх зобов'язань по договорам забезпечення. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Відступлення права вимоги за договорами застави/іпотеки, що засвідчені нотаріально та укладені в забезпечення зобов'язань боржників за кредитними договорами, здійснюється шляхом укладання сторонами нотаріально засвідчених договорів про відступлення права вимоги за такими договорами.
В подальшому, 01.12.2015 між сторонами було укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. та зареєстрований в реєстрі за номером 2225.
За умовами цього договору первісний кредитор передав, а новий кредитор одержав у повному обсязі належні ПАТ «ВТБ Банк» права іпотекодержателя та заставодержателя в зобов'язаннях, що виникли за іпотечними договорами та договорами застави, які укладені в якості забезпечення виконання боржниками зобов'язань перед ПАТ «ВТБ Банк» за кредитними договорами, права вимоги грошових зобов'язань за якими були відступлені згідно договору відступлення прав вимоги (п.1.4 договору). За актом приймання-передачі (додаток 1) передано оригінали договорів іпотеки та застави.
Таким чином, відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» та положень договору іпотеки від 09.09.2008, сторонами встановлено порядок відступлення прав за іпотечним договором без необхідності отримання згоди іпотекодавця.
Про відступлення права вимоги за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням ТзОВ «ФК «Поліс» повідомило ТзОВ «КМЦ «Трускавець» шляхом направлення вимоги №26.01.2016-3 від 26.01.2016. З огляду на зазначене та враховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про іпотеку» оспорюваний договір був нотаріально посвідчений, колегія суддів вважає, що ТзОВ «ФК «Поліс», як новий кредитор, в належний спосіб замінив ПАТ «ВТБ Банк» у відповідних правочинах.
Стосовно тверджень скаржника про необхідність надання ним, як іпотекодавцем, письмової згоди на заміну іпотекодержателя, оскільки при укладенні оспорюваного договору не було дотримано вимог про одночасність відступлення права вимоги за основним зобов'язанням та за договором іпотеки, колегія суддів зазначає наступне:
Норма ч.1 ст.24 Закону України «Про іпотеку» щодо необов'язковості отримання згоди іпотекодавця при відступленні права вимоги за договором іпотеки за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов'язанням спрямована на уникнення ситуацій, при яких відступлення права вимоги за іпотечним договором передує відступленню права вимоги за основним зобов'язанням. Позиція скаржника про обов'язкову одномоментність при такому відступленні є вузьким трактуванням вказаної норми закону.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки може укладатися як в той самий день, що й договір про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, так і через певний проміжок часу.
Крім того, як було зазначено вище, при укладенні договору про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням (п.3.1.3 договору), сторони досягли згоди, що разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, права вимоги за договорами застави/іпотеки, відступлення яких здійснюється шляхом укладання сторонами відповідних нотаріально засвідчених договорів.
Стосовно твердження скаржника про те, що станом на момент укладення оспорюваного договору від 01.12.2015, ПАТ «ВТБ Банк» не мало права відступати право вимоги за договором іпотеки, оскільки з моменту укладення між ПАТ «ВТБ Банк» та ТзОВ «ФК «Поліс» договору про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням (27.11.2015), ПАТ «ВТБ Банк» втратило право вимоги до ФОП ОСОБА_2, слід зазначити таке:
Відступлення права вимоги за основним зобов'язанням та за договорами іпотеки, укладеними на забезпечення такого зобов'язання, є окремими та самостійними діями сторін. Крім того, статтею 24 Закону України «Про іпотеку» із врахуванням положень ст.207-209 ЦК України, встановлено окремі вимоги до форми вчинення правочину про відступлення права вимоги за договором іпотеки.
Відповідно до положень статей 599 - 609 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні не є підставою для припинення зобов'язань. У зв'язку із заміною кредитора як за основним договором, так і за договором, який укладено на його забезпечення, змінюється лише суб'єктний склад сторін зобов'язання. Правовідносини між первісним і новим кредитором складаються з приводу такого об'єкта, як майнові права (право вимоги, що належить кредиторові), їх змістом є суб'єктивні права і обов'язки, передбачені договором та законом залежно від підстав заміни кредитора у зобов'язанні.
Таким чином, у зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги №21 МБ від 18.11.2015, не відбулось припинення основного зобов'язання ФОП ОСОБА_2, а лише було передано зобов'язання та замінено сторону у зобов'язанні.
Зважаючи на наведене, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача, відповідність спірного договору нормам ст.ст.512, 514 ЦК України та Закону України «Про іпотеку», у зв'язку з чим в позові у даній справі слід відмовити.
Інші доводи скаржника, зокрема, щодо неналежного засвідчення копій договорів та інших документів, які містяться в матеріалах справи, є необґрунтованими та спростовуються самими ж матеріалами.
Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на скаржника.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Львівської області від 20.06.2017 у справі №914/1782/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурно-мистецький центр «Трускавець» - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Л.С. Данко
суддя Р.І. Марко