ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
05 жовтня 2017 року Справа № 923/774/17
Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Ковтун В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління № 57", м. Запоріжжя
до Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Херсон
про стягнення 306573 грн 21 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, представник, довіреність від 04.01.2017;
від відповідача - ОСОБА_2, представник, довіреність №3 від 03.01.2017.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління № 57" (позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (відповідач), яким просить стягнути 306573 грн 21 коп., з яких: 19755,25 грн 3% річних та 286817,96 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.ст. 257, 261, 264, 267, 525-527, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 49, 54 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 15.08.2017 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 14.09.2017. Ухвалою суду від 14.09.2017 розгляд справи відкладався до 05.10.2017 з метою надання можливості сторонам скористатись повним обсягом процесуальних прав.
Представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити повністю з зазначених у позовній заяві підстав.
Відповідач позовні вимоги визнав частково, провів перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у розмірі 3538 грн 38 коп. За перерахунком відповідач взяв до уваги меншу кількість днів дати списання з його рахунку виконавчою службою та дати надходження грошових коштів на рахунок кредитора різні, тобто таке погашення заборгованості відбулося із затримкою, однак, не з вини відповідача, а тому цей період не можна зараховувати в термін прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки це не залежало від боржника.
Фіксація судового процесу здійснювалась в режимі відеоконференції за допомогою технічних засобів відеозапису, відповідно до приписів ст.74-1 ГПК України.
В судовому засіданні згідно з приписами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд
09 липня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахчисарайське дорожньо - будівельне управління» змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорожньо - будівельне управління № 57», що підтверджується записом № 11031050021036172 зробленим Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області.
21 березня 2012 року між КП «Альянс» і ТОВ «БДБУ» було укладено договір відступлення права вимоги № 21/03-19 згідно до умов якого КП «Альянс» відступила право вимоги заборгованості у розмірі 505 036,14 грн. по договору купівлі-продажу № 15/722 від 09 червня 2011 року укладеного між КП «Альянс» і ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.09.2014 по справі № 923/1290/14 постановлено стягнути з ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ТОВ «БДБУ» борг у розмірі 505 036,14 грн. та 10 100,72 грн. витрат по оплаті судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішенні ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими в всій території України.
Примусове стягнення заборгованості за рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.09.2014 по справі № 923/1290/14 відбувалося через Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, що підтверджується матеріалами справи:
№ п/пНомер платіжного дорученняДата платіжного дорученняСума, в грн.
1.91509.09.201525 514,97
2.91609.09.201580 388,68
3.94324.09.201594 716,45
4.113512.10.201595 145,34
5.128501.12.201594 178,05
6.1000505.01.201622 552,58
7.30027.04.201647 479,13
8.57413.06.201613 769,69
9. 94320.07.20162 250,46
10.97627.07.201639 141,51
Загальна сума, в т.ч.: - сума основного боргу - сума судового збору515 136,86 505036,14 10 100,72
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601,604-609 ЦК України, зокрема, за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч..2 ст. 625 ЦК України сум.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
У зв'язку з цим, позивач нарахував та заявив до стягнення три відсотки річних у сумі 19 755,25 грн. та інфляційні втрати у сумі 286 817,96 грн.
Судом перевірена правильність нарахування відповідно до чинного законодавства та умов договору.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, як це передбачено постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Відповідно до п. 3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Щодо методики нарахування суми індексу інфляції, слід зазначити, що згідно Інформаційного листа ВГС України від 17.07.2012 № 01 -06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляд справі окремих норм матеріального права», сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менш одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується ні на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення сумі заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 їм 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 08.08.2017 складає 306 573,21 грн., з якої 19 755,25 грн. 3% річних, 286 817,96 грн. інфляційних втрат та підлягає задоволенню.
Доводи відповідача щодо неправильності розрахунків, суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином на підставах встановлених договором або законом.
Як витікає із додатку № 1 " Специфікація" та додатку № 2 "Конкретизовані та інші умови договору", що є невід'ємними частинами договору № 15/722 від 09.06.2011 сторони встановили, що розрахунки за товар проводяться шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок продавця протягом 60 банківських днів після надходження відповідних коштів від служби автомобільних доріг Херсонської області в межах фінансових ресурсів, призначених на ці цілі.
Відтак, відповідно до умов договору та чинного законодавства, виконання господарського грошового зобов'язання, яке відповідач прийняв на себе за умовами договору № 15/722 є переказ грошових коштів на поточний рахунок Продавця.
Таким чином, перебіг строків, на протязі яких позивач набув право проводити нарахування має закінчуватися днем зарахування грошових коштів на рахунок кредитора.
Доводи відповідача щодо відсутності його вини в затримці виконавчою службою перерахувати кредитору суму стягнутого боргу, судом також до уваги не приймаються, оскільки відповідно ст.611 ЦК України нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат за своєю природою не є видами відповідальності, тому при їх застосуванні принцип наявності вини не застосовується.
За правилами ч. 1 ст. 32, ст. 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду зазделегіть встановленої сили.
Таким чином, дослідивши матеріали даної справи, оцінивши відповідно до вимог ст. 43 ГПК України надані сторонами докази та проаналізувавши їх згідно з вимогами діючого законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем при поданні позовної заяви, платіжним дорученням №284 від 11.07.2017, було сплачено 4658 грн 44 коп. судового збору.
Згідно підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становлять 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, сума судового збору з урахуванням підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", яка підлягала сплаті при зверненні з позовом становить 4598 грн. 60 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлються законом.
Зокрема, згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сума судового збору підлягає поверненню у випадку зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на викладене вище, позивачу підлягає поверненню сума сплаченого судового збору за платіжним дорученням №284 від 11.07.2017 в розмірі 59 грн. 84 коп.
Відповідно до частини 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
У пункті 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" висловлено правову позицію згідно якої зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача.
Згідно вказаної вище правової позиції, суд покладає судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 4598 грн. 60 коп. на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
1.Позов задовольнити у повному обсязі.
2.Стягнути з Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (73000, м. Херсон, вул. Поповича, 23, код ЄДРПОУ 31918234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-будівельне управління № 57» (73000, м. Херсон, вул. Поповича, 23, код ЄДРПОУ 31918234) 19755 грн 25 коп. 3% річних, 286 817 грн. 96 коп. інфляційних втрат та 4598 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.
3.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Дорожньо-будівельне управління № 57» (73000, м. Херсон, вул. Поповича, 23, код ЄДРПОУ 31918234) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 59 грн. 84 коп., що був перерахований платіжним дорученням №284 від 11.07.2017.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 10.10.2017
Суддя Л.М. Немченко