Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" жовтня 2017 р.Справа № 922/2840/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
розглянувши справу
за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" м. Харків
до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, м. Харків, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 , м. Харків
про стягнення грошових коштів в розмірі 6899,26 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Ткаченко К.О., дов. № 01-16/2311 від 24.04.2017р.;
відповідача - Сумцова Н. В., дов. № 10010 29.12.2016 р.;
третьої особи - не з'явився.
Позивач - Акціонерна компанія "Харківобленерго" м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, м. Харків, про стягнення заборгованості в розмірі 6899,26 грн., яка виникла внаслідок порушення Військовою частиною НОМЕР_1 , м. Харків (третя особа) умов договору постачання електричної енергії № 2-4473С від 01.12.2006 р. в період з серпня 2016р. по березень 2017р, та складається з: 5016,71 грн. - пені, 569,26 грн. - 3% річних, 1547,13 грн. - індексу інфляції. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 28.08.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.09.2017р. об 11:15 год.
У судовому засіданні 18.09.2017р. оголошувалась перерва до 09.10.2017р. об 11:15 год.
У судовому засіданні 18.09.2017р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав письмові пояснення в обґрунтування позову (вх. № 32736), які судом долучаються до матеріалів справи.
Представник відповідача у судовому засіданні 18.09.2017р. надав відзив (вх. № 32930), в якому, посилаючись на складне фінансове становище підприємства, яке є бюджетною установою та утримується за рахунок коштів державного бюджету, просить суд зменшити розмір нарахованої пені на 90%. Наданий відповідачем відзив на позов судом долучається до матеріалів справи.
Представник третьої особи у судове засідання 18.09.2017р. не з'явився, через канцелярію суду надав письмові пояснення (вх. № 29788), в яких заперечував проти розрахунку пені, наданому позивачем до позову та просив суд зменшити розмір пені на 90%.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти зменшення розміру пені.
У судовому засіданні 18.09.2017р. сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи письмові докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
На підставі договору про постачання електричної енергії від 01.12.2006р. № 2-4473С, АК «Харківобленерго» (позивач) відпускає Військовій частині НОМЕР_1 (третя особа, споживач) електричну енергію. На підставі п. 9.11 Договір пролонгований на 2017 рік.
Відповідно до Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 № 575/97-ВР та «Правил користування електричною енергією», затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, договір про постачання електричної енергії є основним документом та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Зокрема, укладення договору № 2-4473С означає, що між компанією та Військовою частиною А-1451 досягнуто згоди з усіх його умов.
Також, 05.01.2015р. між позивачем, Військовою частиною НОМЕР_1 (третя особа) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова (відповідач) укладено додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії № 2-4473С, за якою сторони змінили в п. 4.5 додатка 2 до договору «Порядок розрахунків» слово «споживач» на «платник».
Тобто, відповідно до умов додаткової угоди, відповідач здійснює повну оплату вартості обсягу електричної енергії один раз за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.
Відповідно до умов договору № 2-4473С, постачальник електричної енергії зобов'язується постачати електричну енергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору, з урахуванням розділів 6, договору, відповідно до додатка 1 "Договірні величини споживання" та додатка 2 "Порядок розрахунків".
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав повністю та належним чином, електричну енергію споживачу постачав в повному обсязі.
Згідно з п. 2.2.5. договору, споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування. Згідно з п. 5 додатка 2 остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі рахунка, який виставляється постачальником електричної енергії на основі даних про фактичне споживання електричної енергії.
Відповідно до п. 5 додатка 2 до договору споживач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання.
Зобов'язання щодо оплати електричної енергії повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та чинних нормативно-правових актів (ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України). Крім того, самим договором, а саме п. 2.2.1, передбачено обов'язок відповідача виконувати його умови.
Як зазначив позивач, звертаючись до господарського суду, відповідач, порушивши умови договору, не вчасно розрахувався за отриману електричну енергію, у зв'язку з чим у нього перед позивачем, станом на 01.07.2017р., утворилась заборгованість в сумі 6899,26 грн. (з яких: 5016,71 грн. - пеня за період серпень 2016р., лютий-березень 2017р., 569,26 грн. - три відсотки річних за період серпень 2016р., лютий-березень 2017р., 1547,13 грн. - індекс інфляції за квітень-травень 2017р.).
Станом на дату розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості в добровільному порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 275 ГК України за договором енергопостачання, енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (дату) його виконання, то воно повинно бути виконано в цей строк (дату).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено ч.1 ст. 612 ЦК України.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами 1, 3 ст.202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст.202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, виконання своїх зобов'язань за договором, яке виконано боржником з порушенням строків, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, на які заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період прострочення платежу.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Позивачем наданий обґрунтований розрахунок 3 % річних в розмірі 569,26 грн. за період серпень 2016р., лютий-березень 2017р., 1547,13 грн. - індекс інфляції за квітень-травень 2017р.
Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині. В зв'язку з чим, сума 3 % річних в розмірі 569,26 грн., індексу інфляції в розмірі 1547,13 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Позивач, відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та у відповідності до п. 4.2.1. договору, п. 6 додатку №2 "Порядок розрахунків" до договору про постачання електричної енергії, за порушення строків виконання зобов'язання, нарахував відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування, від суми боргу за весь час прострочення, з урахуванням шестимісячного терміну за період серпень 2016р., лютий-березень 2017р., в розмірі 5016,71 грн. та просить суд стягнути її на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго".
Заперечуючи проти нарахування даної суми пені, третя особа вважає, що нарахування пені повинно здійснюватись за період серпень 2016 року - січень 2017 року включно. А нарахування пені позивачем за лютий-березень 2017 року, суперечать вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто останнім місяцем, за яким нараховується неня повинен бути січень 2017 року.
З приводу поданих третьою особою заперечень, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені). Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Постановою Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у п.2.5. щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Дослідивши розрахунок пені, зроблений позивачем, суд зазначає, що пеню нараховано в жовтні 2016 року, березні-травні 2017 року на невиконане зобов'язання по оплаті електричної енергії за серпень 2016, лютий-березень 2017 року.
Так, зокрема, компанія виставила рахунок 16.09.2016р. зі строком оплати до 02.10.2016р., фактична оплата була здійснена відповідачем платіжними дорученням № 894, 896 від 12.10.2016, тому нараховано пеню з 03.10.2016р. по 12.10.2016р. (тобто, за 10 днів). Таким чином, вимога законодавця про припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через 6 місяців, не порушена.
Пеню за серпень 2016р. нараховано в жовтні 2016р., позовна заява подана до господарського суду Харківської області 23.08.2017р., тобто спеціальна позовна давність в один рік не порушена.
Отже, розрахунок пені, зроблений позивачем, який складає 5016,71 грн., суд вважає правомірним та обгрунтованим.
Однак, розглянувши клопотання відповідача та третьої особи про зменшення розміру пені на 90%, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
При цьому, суд зазначає, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).
На підставі викладеного, а також враховуючи те, що установа відповідача є неприбутковою організацією Міністерства оборони України, фінансується виключно з Державного бюджету України, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача частково, та, у відповідності до ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України зменшити розмір пені на 50%. За таких обставин, вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 2508,36 грн. (5016,71 грн. - 50%).
Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.11р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Таким чином, відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, без урахування зменшення неустойки.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
У позові відмовити частково.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61, код ЄДРПОУ 07923280) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код ЄДРПОУ 00131954, п/р НОМЕР_2 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Києва, МФО 380805) пеню в сумі 2508,36 грн., 3% річних в сумі 569,26 грн., індекс інфляції в сумі 1547,13 грн. та судові витрати в сумі 1600,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 10.10.2017 р.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/2840/17