ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.09.2017Справа №920/686/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний шинний склад»
до Дочірнього підприємства «Аромат» Філії «Сумський молочний комбінат»
про стягнення 14.787,99 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
На розгляд Господарського суду Сумської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний шинний склад» про стягнення з Дочірнього підприємства «Аромат» Філії «Сумський молочний комбінат» 14.787,99 грн., з яких: 12.400,00 грн. основного боргу, 912,16 грн. пені, 891,78 грн. штрафу, 477,04 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 107,01 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 57 від 30.03.2017.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 26.07.2017 порушено провадження у справі № 920/686/17 та призначено до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 10.08.2017 справу № 920/686/17 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи № 920/686/17 отримані Господарським судом міста Києва 18.08.2017 та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2017 передані на розгляд судді Сіваковій В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2017 справу № 920/686/17 призначено до розгляду на 21.09.2017.
Позивач в судове засідання 21.09.2017 не з'явився.
Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 22.08.2017 надіслано позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена у позовній заяві, а саме: 4030, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 26, яка згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є місцезнаходженням позивача.
Відповідач в судове засідання 21.08.2017 не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, вимоги ухвали від 22.08.2017 не виконав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 22.08.2017 надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 01010, м. Київ, вул. І.Мазепи, 10.
Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.
У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для розгляду справи, суд вважає, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.
В судовому засіданні 21.09.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
30.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональний шинний склад» (далі - постачальник, позивач) та Дочірнім підприємством «Аромат» Філії «Сумський молочний комбінат» (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 57 (далі - договір).
Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю в строки, передбачені цим договором шини, акумулятори (далі - товар) в асортименті, кількості та за цінами згідно відповідних додатків (рахунків-фактур, видаткових накладних) до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначених у цьому договорі.
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 2.3 договору загальні вартість товару, що поставляється за даним договором становить 500.000,00 грн.
Як свідчать матеріали справи позивач поставив відповідачу товар на суму 12.400,00 грн. згідно видаткової накладної № 1105 від 30.03.2017.
Згідно з п. 2.6 договору в окремих випадках за домовленістю сторін відвантаження товару може бути здійснено постачальником до його оплати покупцем. В такому випадку строк оплати товару становить 7 днів з моменту поставки товару за видатковою накладною.
Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Проте, відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем, розмір якої складає 12.400,00 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 12.400,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору у визначені строки оплату товару повністю не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.
Відповідно до п. 4.2 договору покупець за несвоєчасну оплату за товар сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такої несплати, від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.
Згідно з п. 4.3 договору в разі прострочення оплати товару покупцем на строк більше ніж 20 календарних днів, останній повинен сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 25 відсотків від несплаченої суми.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за товар.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті отриманого товару відповідач своєчасно не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої за обґрунтованими розрахунками становить 912,16 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 912,16 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Як свідчать матеріали справи прострочення з постачання товару мало місце понад 20 календарних днів.
За розрахунками суду розмір штрафу становить 3.100,00 грн. (25% від несплаченої суми 12.400,00 грн.).
Оскільки у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог суд погоджується із заявленим позивачем розміром штрафу в сумі 891,78 грн. та позов в цій частині підлягає задоволенню.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 477,04 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 107,01 грн. 3% - річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами п. 4.5 договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України, зокрема в розмірі 25% річних.
Оскільки, у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог суд погоджується із заявленим позивачем розміром 3% річних.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 107,01 грн.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача 477,04 грн. збитків від зміни індексу інфляції (за обґрунтованими розрахунками).
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач позовних вимог, заявлених позивачем, не спростував, заперечень проти позову не надав.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний шинний склад» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 3.000,00 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 1.500,00 грн. з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати пов'язані з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
27.06.2017 між позивачем (клієнт) та Адвокатом Молібог Ю.М. (адвокат) був укладений договір про надання правової допомоги у господарських справах, за умовами якого адвокат прийняв на себе обов'язки представляти права і інтереси клієнта в суді та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника.
Позивач 27.06.2017 сплатив на користь Адвоката Молібог Ю.М. грошові кошти в розмірі 3.000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 102 від 27.06.2017.
Підтвердженням того, що Молібог Ю.М. адвокат, є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 583 від 29.01.2010.
Відповідно до п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Враховуючи предмет позову, господарський суд приходить до висновку, що витрати на оплату послуг адвоката є неспіврозмірними з ціною позову, тобто явно завищеними, а тому з урахуванням всіх обставин справи підлягають до стягнення в сумі 1.500,00 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Аромат» Філії «Сумський молочний комбінат» (01010, м. Київ, вул. І.Мазепи, 10, код ЄДРПОУ 30737268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний шинний склад» (40030, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 26, код ЄДРПОУ 33219017) 12.400 (дванадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 912 (дев'ятсот дванадцять) грн. 16 коп. пені, 891 (вісімсот дев'яносто одна) грн. 78 коп. штрафу, 477 (чотириста сімдесят сім) грн. 04 коп., збитків від зміни індексу інфляції, 107 (сто сім) грн. 01 коп. - 3% річних, 1.600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 1.500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.
Повне рішення складено 25.09.2017.
СуддяВ.В.Сівакова