ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.09.2017Справа №910/9693/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "ФІДОБАНК"
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Кепітал"
про визнання недійсними нікчемного правочину
Суддя Якименко М.М.
Представники сторін:
від позивача: Мілімко А.А. - представник, довіреність б/н від 28.08.2017 року,
від відповідача: Журба С.В. - представник, довіреність б/н від 10.04.2015 року.
Публічне акціонерне товариство "ФІДОБАНК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Кепітал" про визнання недійсними правочинів, а саме: нікчемні договори про припинення зобов'язання передачею відступного, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Скай Кепітал» та Публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК» 25 грудня 2015 року та посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстровані в реєстрі за №№ 2180 - 2199.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що укладення 20 договорів про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.2015 року між сторонами відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, а саме банк відмовився від власних майнових вимог та прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна, в зв'язку з чим позивач вважає, що договори про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.2015 року (20 штук) містять ознаки нікчемності, визначені п.п.1, 4 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та просить суд на підставі ст.ст. 215, 216 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнати спірні договори про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.2015 року недійсними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/9693/17 та призначено до розгляду на 25.07.2017 року.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 року та 02.08.2017 року розгляд справи відкладався на 02.08.2017 року та 30.08.2017 року відповідно.
У судовому засіданні 30.08.2017 року на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом оголошено перерву до 13.09.2017 року.
У судові засідання 25.07.2017 року та 02.08.2017 року з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання 25.07.2017 року та 02.08.2017 року не з'явився.
У судові засідання 30.08.2017 року та 13.09.2017 року з'явились уповноважені представники сторін.
21.07.2017 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли повідомлення про відсутність спору між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав та супровідний лист разом з доданими до нього документами, які судом долучені до матеріалів справи.
Також 21.07.2017 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про часткове залишення позовних вимог без розгляду, в якій позивач просить суд залишити без розгляду позовні вимоги в частині визнання недійсним нікчемного договору про припинення зобов'язання передачею відступного, укладеного між ТОВ «Скай Кепітал» та ПАТ «ФІДОБАНК» 25.12.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р і зареєстрованого в реєстрі за № 2199. Заява долучена судом до матеріалів справи.
10.08.2017 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач вважає за необхідне зменшити позовні вимоги, виключивши з прохальної частини позовної заяви вимогу про визнання недійсним нікчемного договору про припинення зобов'язання передачею відступного, укладеного між ТОВ «Скай Кепітал» та ПАТ «ФІДОБАНК» 25.12.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р і зареєстрованого в реєстрі за № 2199. Заява разом з доданими до неї доказами надсилання заяви на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно пункту 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 р. (зі змінами і доповненнями) (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до роз'яснень пункту 3.12 постанови № 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.
Дослідивши в судовому засіданні 30.08.2017 року зміст позовної заяви та подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд розцінює останню як заяву про зміну предмету позову, зважаючи на немайновий характер вимог позивача у даній справі.
Отже, враховуючи, що зміна предмету позову є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового предмета позову та наведенні його доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказану заяву про зменшення розміру позовних вимог (про зміну предмету позову) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.
Окрім того, зважаючи на прийняття до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову, попередньо подана позивачем заява про залишення без розгляду частини позовних вимог залишена судом без розгляду.
28.08.2017 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що при укладенні спірних договорів від 25.12.2015 року сторони дотримались вимог ст.ст. 203, 600 ЦК України, а правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків по врегулюванню кредитної заборгованості. Відзив судом долучений до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 13.09.2017 року сторонами суду не надано.
В судових засіданнях 30.08.2017 року та 13.09.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, та просив суд їх задовольнити.
В судових засіданнях 30.08.2017 року та 19.09.2017 року представник відповідача заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 13.09.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 10 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "ФІДОБАНК" (позивач у справі, банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скай Кепітал" (відповідач у справі, позичальник за договором) було укладено кредитний договір № 1275Ю (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитної лінії 206 360 000,00 (двісті шість мільйонів триста шістдесят тисяч) гривень, з терміном погашення до 09 січня 2015 року для поповнення обігових коштів з врахуванням графіку на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок Кредитної лінії, сплатити проценти за користування Кредитною лінією, комісії та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки/терміни, передбачені цим Договором.
Кредитна лінія надавалась позичальнику на умовах строковості, платності, повернення, цільового характеру використання та забезпеченості (п. 3.1 Кредитного договору).
Кредитна лінія надається у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий в банку та вказаний в Заяві на отримання кредитних коштів, для використання згідно з цільовим призначенням кредитної лінії (п. 3.2 Кредитного договору).
Згідно п.4.1 Кредитного договору погашення заборгованості за кредитною лінією здійснюється в термін погашення кредитної лінії з врахуванням графіку та інших умов цього Договору, у валюті заборгованості в безготівковому порядку на відповідний рахунок банку.
Плата за користування кредитною лінією у вигляді фіксованої процентної ставки встановлена в розмір 17% річних (процентна ставка 1) та 19% річних (процентна ставка 2) (розділ 1 Кредитного договору).
Згідно пункту 12.2 Кредитного договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін. Цей Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
В подальшому між сторонами укладались Додаткові угоди № 1 - № 24 до Кредитного договору, якими змінювались ліміт кредитної лінії, забезпечення кредиту, порядок сплати процентів за користування кредитною лінією тощо.
Так, 31 січня 2014 року між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, відповідно до умов якої, зокрема, було збільшено розмір кредитної лінії до 261 360 000, 00 (двісті шістдесят одного мільйона триста шістдесяти тисяч) гривень.
27 лютого 2014 року між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, відповідно до умов якої було збільшено розмір кредитної лінії до 411 360 000,00 (чотирьохсот одинадцяти мільйонів трьохсот шістдесяти тисяч) гривень. Крім того даною Додатковою угодою змінено порядок погашення процентів за користування кредитною лінією (п. 2 Додаткової угоди № 2).
30 вересня 2014 року між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 11 до Кредитного договору, відповідно до умов якої було збільшено розмір кредитної лінії до 400 000 000,00 (чотирьохсот мільйонів) гривень.
31 жовтня 2014 року між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 12 до Кредитного договору, відповідно до умов якої було збільшено розмір Кредитної лінії до 430 000 000,00 (чотирьохсот тридцяти мільйонів) гривень.
27 листопада 2014 року між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 13 до Кредитного договору, відповідно до умов якої з 01.01.2014 року по 30.11.2014 року встановлено процент за користування кредитом - 40% річних, з 01.12.2014 року до виконання сторонами зобов'язань за Договором встановлено процент за користування кредитною лінією 17% річних.
30 грудня 2014 року між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 14 до Кредитного договору, відповідно до умов якої було збільшено термін погашення кредитної лінії до 29 грудня 2015 року, а також змінено порядок сплати процентів за користування кредитом.
17 квітня 2015 року між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду № 22 до Кредитного договору, відповідно до якої процентна ставка 1 була знижена до 5%, а Процентна ставка 2 була знижена до 7%, а також п. 2 цієї Додаткової угоди було доповнено Блок 5 п. 8.2. розділу 8 Кредитного договору пунктом 3, згідно якого в строк до 05.05.2015р. (включно) позичальник достроково сплачує банку проценти в сумі не менше ніж 12 000 000,00 (двадцять мільйонів) гривень.
Вказані Кредитний договорі та Додаткові угоди №№1-24 до нього підписані уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками банку та позичальника.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм § 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.
Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем банківських послуг відсутні.
Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання банківських послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору з боку позичальника матеріали справи не містять.
Окрім того, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, 25 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК» (кредитор за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Скай Кепітал» (боржник за договором, відповідач у справі) укладено 19 договорів про припинення зобов'язання передачею відступного, а саме:
1. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2180 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Бишівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780600:07:026:0008, загальною площею 10,0029 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 51 014 880,00 грн.
2. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2181 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Забуянська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222782300:05:011:0003, загальною площею 4,0902 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 20 860 057,00 грн.
3. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2182 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Забуянська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222782300:05:011:0002, загальною площею 4,0933 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується, оцінюється сторонами в сумі 20 875 867,00 грн.
4. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2183 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Забуянська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222782300:05:017:0017, загальною площею 1,0584 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 5 397 849,00 грн.
5. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2184 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Забуянська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222782300:05:011:0004, загальною площею 4,0920 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 20 869 237,00 грн.
6. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2185 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Бишівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780600:06:021:0106, загальною площею 20,5506 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 104 808 244,00 грн.
7. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2186 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Ситняківська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222787400:03:008:0050, загальною площею 1,0276 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 5 240 769,00 грн.
8. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2187 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Ситняківська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222787400:03:008:0049, загальною площею 1,6331 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується, оцінюється сторонами в сумі 8 328 825,00 грн.
9. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2188 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Наливайківська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222785200:04:009:0023, загальною площею 1,8608 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується, оцінюється сторонами в сумі 9 490 097,00 грн.
10. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2189 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Наливайківська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222785200:04:009:0025, загальною площею 2,00 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 10 200 018,00 грн.
11. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2190 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Наливайківська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222785200:04:009:0024, загальною площею 2,00 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 10 200 018,00 грн.
12. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2191 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Бишівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780600:07:022:0006, загальною площею 2,00 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 10 200 018,00 грн.
13. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2192 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Бишівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780600:07:022:0007, загальною площею 2,00 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 10 200 018,00 грн.?
14. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського з: ГІГІІЛЬНОГО округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2193 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Бишівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780600:07:022:0005, загальною площею 2,00 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 10 200 018,00 грн.
15. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2194 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Гружчанська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222782100:04:004:0031, загальною площею 1,0030 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 5 115 309,00 грн.
16. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2195 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Гружчанська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222782100:04:004:0025, загальною площею 1,0034 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 5 117 349,00 грн.
17. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2196 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Гружчанська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222782100:04:004:0030, загальною площею 1,0057 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 5 129 079,00 грн.
18. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2197 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Бишівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780600:07:026:0006, загальною площею 7,9999 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 40 799 562,00 грн.
19. Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. і зареєстрований в реєстрі за № 2198 стосовно об'єкту нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Бишівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780600:07:026:0007, загальною площею 3,0017 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. За домовленістю сторін об'єкт договору, що відчужується оцінюється сторонами в сумі 15 308 697,00 грн. (далі - Договори про припинення зобов'язання передачею відступного).
Як зазначено у вказаних Договорах про припинення зобов'язання передачею відступного, за згодою сторін та на виконання ст. 600 Цивільного кодексу України, сторони цього домовились про припинення зобов'язання боржника шляхом передачі боржником кредиторові відступного, а саме майна, що є об'єктом цих Договорів.
Згідно п. 1 вказаних Договорів про припинення зобов'язання передачею відступного частина зобов'язання боржника, встановленого в Кредитному договорі, припиняється в обсязі на суму, що є ціною договору, взамін чого боржник передає у власність кредитору, а кредитор приймає у власність від боржника майно, що є об'єктом цього Договору.
Відповідно до п. 6 Договорів про припинення зобов'язання передачею відступного виконання сторонами цього Договору означає, що частина зобов'язань, передбачених в Кредитному договорі боржника, вважається виконаною в розмірі ціни Договору.
У відповідності до п. 8 вказаних Договорів вони вважаються укладеними з моменту нотаріального посвідчення, а право власності на об'єкт договорів у кредитора виникає з моменту державної реєстрації цього права. Ці Договори є підставою реєстрації переходу права власності на об'єкт Договорів до кредитора.
Зазначені Договори про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.12015 року підписані уповноваженими представниками боржника та кредитора, засвідчені печатками сторін та у відповідності до умов Договорів належним чином нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р.
Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідно до рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 20 травня 2016 року № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 19 липня 2016 року № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно якого розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПУАТ «ФІДОБАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленку Олександру Володимировичу з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно.
В подальшому на виконання частини 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо забезпечення перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «ФІДОБАНК» за період з 20.05.2015 року до 20.05.2016 року позивачем наказом № 32 від 25.05.2016 року було прийнято рішення здійснити перевірку в ПАТ «ФІДОБАНК» перевірку договорів, укладених за період з 20.05.2015 року до 20.05.2016 року на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 ст. 38 Закону, та створено відповідну комісію з перевірки договорів за операційною діяльністю банку.
За результатами проведеної перевірки комісією встановлено прощення боргу, внаслідок яких банк втратив заставне майно, зокрема, банком прийнятто рішення щодо припинення зобов'язань передачею відступного за Кредитним договором № 1275Ю від 10.01.2014 року, зокрема, передача клієнтом банку земельних ділянок площею не менше ніж 70 га, що розташовані за адресою: Київська область, Макарівський район, замість виконання зобов'язань щодо оплати заборгованості в сумі не менше ніж 360 000 000,00 грн., тобто 28.12.2015 року була погашена заборгованість за Кредитним договором та прийняті на баланс земельні ділянки загальною площею 72,4226 га за ціною 369 355 911,00 грн. тощо. При цьому як визначено комісією, попри залишкову вартість по фінансовому обліку банку 14 847 750,00 грн. та 369 355 911,00 грн. Протоколом засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями від 28.09.2016р., призначеної наказом № 32 від 25.05.2016 року, комісією вирішено визнати нікчемними вище перелічені укладеніі між сторонами Договори про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.2015 року за ознаками п. п. 1, 4 ч. З ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Копія вказаного протоколу наявна в матеріалах справи.
Враховуючи зазначені висновки комісії, 03.10.2016 року позивачем за № 2-1-0-3-1/579 -ЛК-БТ було направлено на адресу позичальника ТОВ «Скай Кепітал» повідомлення про нікчемність, зокрема, Договорів про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.02016 року, посвідчених приватним нотаріусом Суляєвою А.Р. та зареєстрованих в реєстрі за № 2180-№ 2198.
Факт отримання відповідачем вказаного повідомлення 20.10.2016 року, а також повідомлення про виправлення технічної помилки № 2-1-0-3-1/1445-ЛК від 04.11.2016 року - 24.11.2016 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень №№ 0530128060226, 0530128521347 відповідно.
Таким чином, спір у даній справі виник внаслідок того, що, на думку позивача, укладаючи з відповідачем як позичальником Договори про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.2015 року, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог до відповідача та прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів перевищувала вартість майна, відтак, вказані Договори є нікчемними з підстав, визначених в п.п.1, 4 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо визнання вказаних правочинів недійсними на підставі ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд зазначає, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечувалось, що з моменту укладення Кредитного договору № 1275Ю від 10.01.2014 року між сторонами виникли кредитні відносини, за змістом яких факт отримання позичальником кредитних коштів зумовлює виконання у нього зобов'язання повернути кредитні кошти, а також сплатити проценти за користування ними.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. При цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст.ст. 525, 526 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно із ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, відповідно до ст. 600 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
За містом наведеної норми об'єктом відступного можуть бути гроші, інше майно (як рухоме, так і нерухоме) та інші відчужувані об'єкти цивільних прав (ст. 177 Цивільного кодексу України), в тому числі результати робіт, послуги тощо.
Форма правочину щодо відступного повинна відповідати загальним правилам, встановленим до двосторонніх правочинів, а при укладенні угоди про відступне повинен також враховуватися правовий режим об'єкту, що виступає предметом відступного.
Відступне - це передача замість виконання зобов'язання кредиторові майна, сплати певної суми грошей.
Розмір відступного, відповідно до положень статті 600 ЦК України, встановлюється сторонами. При цьому він може бути як меншим, так і більшим за розмір виконання за зобов'язанням та за розмір збитків і штрафних санкцій, викликаних порушенням зобов'язання.
Відступне має бути оформлене договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок та строк його надання
Як свідчать матеріали справи, між сторонами за обопільної згоди у відповідності до ст. 600 ЦК України було укладено 25.12.2015 року спірні Договори про припинення зобов'язання передачею відступного.
В свою чергу, будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів про припинення зобов'язання передачею відступного на час їх підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
Суд зазначає, що спеціальним законом, яким регулюється діяльність банківських установ в Україні є Закон України "Про банки і банківську діяльність".
Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
За приписами п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Частиною 1 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що НБУ зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами НБУ; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.
Частиною 1 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено підстави ліквідації банку, зокрема зазначено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією ФГВФО. Так, НБУ має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Так, статтею 91 цього Закону визначено, що з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається такими, що настав.
Ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та розпорядження майном банку, складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України.
Зокрема, приписами статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Згідно ч. 1 ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
У відповідності до ч. 4 вказаної статті Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
Як зазначалось судом вище, відповідно до рішення Національного банку України від 20.05.2016 № 8 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ФІДОБАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 20.05.2016 № 783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ФІДОБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "ФІДОБАНК" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжено строки тимчасової адміністрації до 19.07.2016 та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "ФІДОБАНК" Коваленка О.В. з 20.06.2016 по 19.07.2016.
Таким чином, починаючи з 20.05.2016 року, діяльність ПАТ "ФІДОБАНК" регламентується положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Згідно частини п'ятої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Частиною першою статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.
Згідно ч. 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
При цьому за результатами проведеної робочою комісією з перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», перевіркою встановлено, що укладення Договорів про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.2015 року відбулось з порушенням вимог законодавства.
Приписами ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено перелік підстав, за наявності яких уповноважена особа Фонду гарантування вкладів може віднести договір чи інший правочин, укладений банком, до числа нікчемних.
Зокрема, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п.1); банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна (п.4).
Відтак, саме договори, зазначені в ч. 3 цієї статті, є нікчемними.
Разом з тим, за змістом наведених норм право Уповноваженої особи Фонду визнавати правочини (договори) нікчемними не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення щодо цього обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочинів вочевидь недостатньо для визнання їх такими, оскільки останнє, у випадку, який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність правочинів.
Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, стверджуючи про нікчемність Договорів про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.2015 року, повинен довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує встановлення нікчемності правочинів та настання відповідних наслідків.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до положень п.п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсними укладених між сторонами Договорів про припинення зобов'язання передачею відступного позивач зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
Пунктом 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Частиною 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Відповідно до п.3.3 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012р. Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в неплатоспроможному банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
З огляду на викладене суд вважає, що заборона здійснення припинення зобов'язань за домовленістю під час тимчасової адміністрації, встановлена ч.5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не застосовується до спірних правовідносин, оскільки укладення спірних правочинів про припинення зобов'язань боржника шляхом передачі відступного (нерухомого майна-земельних ділянок) між сторонами відбулося до запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "ФІДОБАНК", отже такий правочин не суперечить приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
При цьому судом критично оцінюється посилання позивача як на підставу для нікчемності спірних Договорів на вартість відступного в загальній сумі 324 407 363,00 грн. та розмір заборгованості за Кредитним договором на день укладення спірних правочинів в сумі 368 147 282,77 грн. з огляду на передбачену приписами ст. 600 ЦК України можливість самостійного визначення сторонами розміру відступного в договорах, за відсутності обумовленості останнього відповідним розміром виконання за зобов'язанням та розміром збитків і штрафних санкцій, викликаних порушенням зобов'язання.
Поряд із цим суд звертає увагу на викладене у п. 3 спірних Договорів про припинення зобов'язання передачею відступного підтвердження щодо укладення Договорів у відповідності до інтересів сторін, відповідності волевиявлення, яке є вільним та усвідомленим, внутрішній волі сторін, відповідності умов договорів реальній домовленості сторін та спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, які ними обумовлені.
Окрім цього позивачем не надано суду, зокрема, первинних документів за Кредитним договором, що свідчать про стан виконання цього договору, доказів вжиття заходів щодо погашення кредитної заборгованості, або відомості про те, що таке стягнення не відбулось.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з фактичних обставин справи суд доходить висновку, що позивачем не доведено обставини, з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання нікчемних Договорів про припинення зобов'язання передачею відступного від 25.12.2015 року недійсними, а саме не надано суду доказів того, що вартість переданого позивачем нерухомого майна - земельних ділянок за спірними Договорами є заниженою у порівнянні з фактичною заборгованістю за кредитним договором, за яким передавалось відступне відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оскаржуваних правочинів недійсними і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 22, 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.М.Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 06.10.2017 року.